Доктринальнии аналіз основних концепцій розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів проти власності

 

Ю. В. Дорохіна

 

Проаналізовано здобутки науковців і на цій основі продовжено розробку понятійного апарату вчення про злочини проти власності. З ’ясовано основні концепції та засади розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів проти власності. Зазначено, що розмежування злочинів проти власності на насильницькі і ненасильницькі є умовним, адже насильство належить до категорії оціночних понять: те, що в деяких випадках вважається насильством, в інших – ні. Особливої складності цьому питанню додає відсутність усталених («об’єктивних») одиниць для вимірювання насильства.

Ключові слова: насильство, злочини проти власності, спосіб учинення злочину, насильницький та ненасильницький злочин, насильницька поведінка.

Постановка проблеми. Визначення способу вчинення злочину має важливе значення для кримінально-правової характеристики злочинного діяння. Способом його вчинення, як зазначав В. М. Кудрявцев, є сукупність прийомів, що використовуються злочинцем у реалізації своїх намірів [1, с. 110]. Кримінальний кодекс України передбачає насильство як основний спосіб учинення деяких злочинів проти власності: грабежі, розбої і вимагання – традиційно входять до насильницьких форм вилучення чужого майна [2, с. 245].

Безперечно, найбільшої значущості насильство набуває у періоди докорінних історичних перетворень, революційних коливань, зміщення традиційних соціальних устроїв, що супроводжуються зміною способів життя суспільств. Цей процес супроводжується різноманітними катаклізмами і кризовими явищами, загостренням конкурентної боротьби націй за виживання і панування на світовійарені, болісним пошуком нового, раціональнішого і справедливішого світового порядку.

Мета статті – критично проаналізувати здобутки попередніх науковців і на цій основі продовжити розробку понятійного апарату вчення про злочини проти власності, з’ясувати основні концепції та засади розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів проти власності.

Стан дослідження. Науковий пошук ґрунтується на працях М. І. Бажанова, Г. М. Борзєнкова, В. І. Борисова, В. О. Владімірова, Л. Д. Гаухмана, М. А. Гельфера, Н. О. Гуторової, М. Й. Коржанського, Г. А. Крігера, Г. Л. Крігер, Ю. І. Ляпунова, П. С. Матишевського, М. І. Мельника, В. О. Навроцького, М. І. Панова, В. М. Трубникова, М. І. Хавронюка, В. Б. Харченка та ін.

Однак сьогодні, безумовно, порушена проблематика спричиняє необхідність продовжити дослідження загальнотеоретичних положень учення про насильницькі та ненасильницькі злочини проти власності. Однією з причин актуальності цієї статті є тенденція загального незадоволення і зростання внутрішньої напруги, відчуття агресії з боку зовнішнього світу, і все це відбувається на тлі сучасної соціально- економічної нестабільності.

Виклад основних положень. Досліджуючи генезу основних способів вчинення злочинів проти власності, спостерігається, що вони не зазнали значних змін в історії розвитку відповідних правовідносин. Так, ще у Законах Хамурапі містяться згадки про означені види посягань, які каралися стратою. Грабежі і розбої також простежувалися у ранніх шумерійців [3, с. 29]. Деякі вчені поширеність насильницьких злочинів у Стародавній Русі порівнюють із формуванням національної кримінальної традиції та професіоналізуванням злочинності в цілому [4, с. 55]. Перші спроби виокремити різновиди насильства, як способу вчинення злочинів проти власності, можна знайти в Укладеннях про покарання кримінальні і виправні 1845 р., де вказувалося, що насильство – це: 1) «обида действие (причинение человеку боли с нарушением телесной неприкосновенности) «; 2) «обида обхождением (различные способы противозаконного, совершаемого против воли лица, воздай- ствия на его психику) « [5, с. 20-27].

Отже, аналізуючи зазначену категорію злочинів, насамперед необхідно з’ясувати, що саме є основою для розмежування злочинів на насильницькі та ненасильницькі способи вчинення, які ознаки застосовуються науковцями та законодавцем для цього.

Видається, що розпочати треба безпосередньо з визначення поняття «насильство». Цьому терміну сьогодні присвячена чимала кількість робіт учених. Утім, логічним убачається розглядати поняття насильства з етимологічного аналізу цього терміна. За походженням слово «насильство» є загальнослов’янським [6, с. 286]. Деякі науковці вказують на те, що це слово є книжним, але воно рано вкорінилося в державній, діловій мові (з 1073 року) [7, с. 330]. Інші – зробили висновок, що його основне значення – утиск, примушення, застосування сили – у зв’язку зі зміною правових норм нашарувалося новими змістовими відтінками [8]. Крім того, слово «насильство» містить синонімічне співвідношення з більш пізнім книжним словом «зґвалтування» (рос. – изнасилование) [7, с. 330].

Поняття «насильство» використовується у різних галузях знань (філософії, психології, праві тощо), визначається і досліджується з різних боків: в одних як окрема категорія, в інших – як кваліфікуюча ознака окремих складів злочинів, залежно від завдань тієї чи іншої науки, особливостей її предмета дослідження.

Упродовж історії розвитку людства науковці робили висновок, що людське насильство може належати до одвічних супутників людства [9, с. 7]. Насправді насильство виступає невід’ємним, провідним елементом, частиною суспільного буття і способом його організації.

Для визначення ролі людини в насильницькій поведінці окреслювалися різні концепції. Деякі вчені пов’язували вирішення цієї проблеми зі змішуванням таких понять, як «агресія», «агресивність», «жорстокість», та часто поняття насильства змішувалося та ототожнювалося з поняттям агресії. Інші дослідники [10, с. 118; 11, с. 215] зауважували, що насильство, яке супроводжує людство, не має єдиних витоків, причин і функцій, оскільки завжди необхідний аналіз конкретної історичної ситуації з урахуванням особливостей кожної культури.

З уваги на зазначене, можна сформулювати, принаймні, дві ціннісні тенденції в розвитку насильства: перша – ґрунтується на прагненні пригнічення протилежної