Доктринальнии аналіз основних концепцій розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів проти власності

На думку О. В. Вербової, насильством є «різні за характером і інтенсивністю дії, які завжди спричиняють шкоду об’єктам посягання або реальну можливість такого спричинення». Схожий погляд на це питання у Л. В. Сердюка, який розглядає насильство як зовнішню з боку інших осіб умисну і протизаконну дію на особу (або групу осіб), вчинену проти її волі і здатну заподіяти органічну, фізіологічну або психічну травму, обмежити свободу волевиявлення або дії [21, с. 22].

Отож, зазначимо, що вчені, які досліджували проблему насильства, намагалися сформулювати доктринальне визначення окресленого поняття. Утім, усі наукові доробки з приводу створення дефініції насильства наштовхувались на суттєві перешкоди: 1) як у стислому логічному визначенні встановити зміст і межі насильства; 2) які саме суттєві відмінні ознаки найбільш точно і повно його характеризують?

Сьогодні під насильством у кримінальному праві традиційно розуміють фізичний або психічний вплив однієї особи на іншу, який порушує її право на особисту недоторканість, з метою досягнення певного злочинного результату. Але поняття фізичного та психічного насильства прямо не визначаються, а словосполучення «психічне насильство» взагалі не використовується законодавцем в офіційному тексті статей КК України.

Що ж стосується поняття ненасильства, а відповідно і розуміння насильницьких і ненасильницьких злочинів проти власності, то акцентуємо на філосовському підході до розуміння зазначених категорій. Так, А. А. Гусейнов указує, що «поняття насилля і ненасилля складно зрозуміти без зіставлення. Аби з’ясувати конкретний характер цього співвідношення, їх треба розглядати у ширшому контексті» [14, с. 36].

У вчиненні насильницьких злочинів проти власності насильство або загроза його застосування є способом реалізації корисливих спрямувань. Утім, деякі вчені виділяють так звані ненасильницькі грабежі – «ривки», а також вимагання, пов’язані із загрозою обмеження прав, свобод, законних інтересів або розголошуванням відомостей, які потерпілий бажає зберегти в таємниці, до окремої підгрупи, посилаючись на відсутність під час їх здійснення грубих насильницьких дій [29, с. 173; 30, с. 54]. Однак у цьому випадку насильство розуміється дещо у вузькому значенні. Уявляється, що обсяг цього поняття не обмежується ударом в обличчя, демонстрацією зброї тощо. Ривок сумки з рук жінки не є обов’язково пов’язаним зі спричиненням фізичного болю, однак від цього він не припиняє бути актом насильства. Вимагаючи будь-яке майно і загрожуючи у разі його неотримання поширити відомості, небажані для потерпілого, злочинець, безсумнівно, застосовує психічне насильство, обмежуючи право вибору варіанта поведінки жертви, блокуючи її волю [31]. Обмеження поняття «насильство» лише фізичним насильством або погрозами спричинення особі фізичної шкоди (психічним насильством), на нашу думку, не є виправданим, адже залишає за межами правового захисту осіб від багатьох інших способів насильницького спричинення їм психічних травм і незаконного впливу на їхню волю.

Висновки. Отже, розмежування злочинів проти власності на насильницькі і ненасильницькі є умовним, адже насильство належить до категорії оціночних понять: те, що в одних випадках вважається насильством, в інших – ні. Особливої складності цьому питанню додає відсутність усталених («об’єктивних») одиниць для вимірювання насильства.

Під час визначення поняття і низки злочинів, пов’язаних із насильницькими і ненасильницькими злочинами проти власності, необхідно враховувати закономірності розвитку нашого суспільства, а саме – поступовий рух до практичного зближення способів учинення цієї категорії злочинів, що фактично у деяких випадках унеможливлює та втрачає необхіднісь у такому розподілі. Однак слід зважати на тенденції розвитку кримінального законодавства стосовно охорони не тільки суспільних відносин, а і взаємозв’язаних з ними відносин, що характеризують значущість, масштабність і різнобічність кримінально- правового дослідження загальнотеоретичних положень учення про насильницькі та ненасильницькі злочини проти власності.