Доктринальнии аналіз основних концепцій розмежування насильницьких і ненасильницьких злочинів проти власності

Як загальнонаукова категорія, насильство розглядається з точки зору двох протилежних підходів – абсолютного і прагматичного. В абсолютному розумінні насильство визначається як застосування фізичної сили; силування, ґвалт, примус; застосування сили для досягнення будь-чого; примусовий вплив на когось, щось [12, с. 303]; дії із застосуванням фізичної або психічної сили щодо когось, примушування, силування, принука, ґвалт [13, с. 551].

На думку А. А. Гусейнова, поняття насильства містить чітко виражене негативне оціночне навантаження і вживається у доволі широкому значенні, яке охоплює усі форми фізичного, психологічного, економічного пригнічення і відповідні їм душевні якості, такі як брехня, ненависть, лицемірство тощо; фактично прямо ототожнюється зі злом загалом [14, с. 35]. Під придушенням розуміється будь-яке обмеження умов особистого розвитку, причина якого полягає в інших людях чи суспільних інститутах. У такому тлумаченні насильства вагоме значення надається його моральному виміру [15, с. 67], однак саме це у результаті стає перешкодою його об’єктивного дослідження.

Прагматичний підхід орієнтується на ціннісно нейтральне і об’єктивне визначення насильства і ототожнює його з фізик- ною і економічною шкодою, яку люди спричиняють одне одному [14, с. 35]. У цьому контексті насильство як соціальне явище визначається як умисна дія, що здійснюється соціальною групою чи індивідом, яка прямо пов’язана зі спричиненням або загрозою спричинення фізичної, психологічної, майнової шкоди іншій особі [16, с. 35]. Проте таке визначення насильства не відповідає його суті та не відмежовує його від суміжних понять. Воно недостатнє для його повного та чіткого визначення і потребує уточнення шляхом додавання ознак, які характеризують не лише його зовнішню форму, але й внутрішній зміст.

У межах правового підходу аналіз поняття насильства свідчить про наявність різноманітних точок зору з цього приводу. І першим прикладом, який підкріплює зазначене, є поняття, зафіксоване у міжнародному праві, а саме: насильство – умисне застосування фізичної сили або влади, реальне або у вигляді загрози, спрямоване проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якої є тілесні пошкодження чи високий ступінь їх імовірності, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку або різні збитки [17].

Це поняття наголошує на умисному характері та фактичному вчиненні акту насильства, незалежно від його результату. Відповідно, не визнається насильством необережне спричинення шкоди. Ще одним важливим моментом є достатньо широке розуміння природи насильницького акту, оскільки, окрім застосування фізичної сили, до таких дій належить і використання влади, завдяки чому до нього входять дії, джерелом яких є влада над людиною (погрози і залякування, відсутність турботи, ненадання допомоги або нехтування). Відтак, словосполучення «застосування фізичної сили або влади» слід розуміти, зокрема, як відсутність турботи, будь-які види жорстокого поводження. Що стосується наслідків насильства, то це визначення охоплює їх чимало, зокрема психологічну шкоду. Багато форм насильства можуть спричиняти фізичні, психологічні чи соціальні проблеми і не обов’язково призводити до тілесних ушкоджень, інвалідності або смерті. Крім того, наслідки насильства можуть бути не тільки явними, але і прихованими, які тривають багато років після заподіяння шкоди. Тому врахування тільки тілесних ушкоджень або смерті звужує розуміння впливу акту насильства на окрему особу, громаду або суспільство [6, с. 288].

Аналіз робіт науковців дає підстави зазначити, що, формулюючи свої думки із зазначеної проблематики, група учених (О. М. Храм- цов, О. М. Ігнатова, Р. Є. Токарчук, Л. В. Сердюк та ін.), надаючи поняття насильства, акцентує на його наслідках [18, с. 205; 19, с. 71; 20; 21, с. 22].

Проте ще у XIX ст. професор М. А. Неклюдов зазначав, що найбільш істотним елементом насильства (у вузькому розумінні) «є удар або насильницька дія над особистістю – наслідки ж цього насильства настільки випадкові, що визначити їх заздалегідь, за винятком, немає змоги. Тому за підставу караності може і повинно бути прийнято умисність або наміреність насильницької дії, але не її наслідки. Насильницькі дії повинні бути для законодавця фокусом, центром, на якому зосереджено увагу; наслідки цієї дії – променями або радіусами, що підсилюють або зменшують караність: по-перше, залежно від їх тяжкості; по-друге, залежно від їх наміреності» [22, с. 247].

Інша група науковців (А. Бойко, О. Буркіна, А. А. Гусейнов, С. Дем’яненко, А. Іващенко, А. Марченко та ін.) ототожнюють насильство й примус [23, с. 278; 24, с. 122; 25, с. 4; 14, с. 36].

У тлумачному словнику В. Даля насильство визначено як обмежувальна дія, образлива, незаконна і свавільна [26, с. 496]. Однак видається некоректним включати у загальне поняття насильства ознаку незаконності, адже норми позитивного права історично нестабільні та можуть змінюватися залежно від політичної, економічної ситуації в державі, впливу світового співтовариства тощо, а визначення поняття насильства повинно бути об’єктивним, а не залежати від волі законодавця. Від останнього можуть залежати лише підстави віднесення тієї чи іншої форми прояву насильства до протиправної чи правомірної [14].

Отже, з юридичної точки зору, насильство – це фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу, який порушує гарантоване Конституцією право громадян на особисту недоторканість [27, с. 346]; умисний фізичний чи психічний вплив однієї особи на іншу проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову