Допоміжний навчальний матеріал

 

 

 

 

 

Автономія – відносно самостійні у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування адміністративно-територіальні утворення в межах держави.

Авторитаризм – зосередження монопольної чи значної більшості влади в руках однієї особи чи групи осіб.

Адміністративно-командна система – система управління суспільством, державою, заснована на жорстких методах бюрократичного централізму.

Адміністративна реформа – комплекс заходів, спрямованих на системну перебудову органів виконавчої влади, запровадження досконаліших форм і методів їх діяльності.

Адміністративно – територіальний устрій – поділ території держави на систему адміністративно-територіальних одиниць (воєводство, волость, губернія, область, повіт, район, місто, село та ін.) відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління.

Акт відновлення Української держави 1941 р. – проголошення 30 червня 1941 р. в окупованому німецькими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений ініційованими керівництвом ОУН (Б) Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху. Збори створили уряд – Українське Державне Правління – на чолі з Я. Стецьком. Згодом було організовано верховний державний орган – Українську Національну Раду, яку очолив колишній голова уряду ЗУНР К. Левицький. Організатори акції намагалися відновити українську державність, що сформувалася після Акту злуки УНР і ЗУНР 22. 01. 1919 р. Збори не визнали екзильний уряд УНР на чолі з А. Лівицьким, вважаючи, що Варшавським пактом 20. 04. 1920 р. він зрікся західноукраїнських земель. Незважаючи на заявлену у акті лояльність до Німеччини, вже на початку липня 1941 р. діяльність Українського Державного Правління було заборонено, а членів уряду та лідерів національного руху заарештовано.

Акт соборності УНР і ЗУНР – урочиста подія на Софійському майдані в Киеві 22 січня 1919 р., яка символізувала об’єднання УНР і ЗУНР в єдину національну державу.

Акт хрещення Руси-України – офіційне проголошення великим князем Володимиром християнства (православ’я) державною релігією, що відбулося 988 р. в Києві.

Античні держави Північного Причорномор’я – рабовласницькі держави, що існували на території нинішньої України з середини 1 тис. до н. е. до 3-4 ст н. е. Колонізація Північного Причорномор’я Грецією (о. Березань, Тіра – м. Білгород- Дністровський, Олівія, Понтікапей – м. Керч, Тірітан, Німфей, Феодосія, Херсонес – м. Севастополь, Боспорське царство та ін.).

Архонт – правитель (начальник) у полісах Стародавньої Греції. Колегії архонтів були в античних містах- державах Північного Причорномор’я.

Баскак – чиновник Золотої орди, який наглядав за збором данини на підвладних землях, на Русі вів облік населення, придушував за допомогою війська виступи непокірного населення.

Богохульство – хуління Бога, образа церковних реліквій, обрядів, звичаїв.

Бургомістр – голова місцевого самоврядування середньовічного міста, що мало Магдебурзьке право. В Україні з XIV ст. у містах, які мали Магдебурзьке право, помічник війта.

Варвари – у давніх греків і римлян назва чужоземців.

Варяги – давньоруська й візантійська назва скандинавів (у Західній Європі їх називали норманами).

Васалітет – система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших (сюзеренів) часів Середньовіччя. В Київській Русі васальні відносини існували між великими й удільними князями.

Вено (віно) – частина нерухомого майна нареченого, що записувалася ним на наречену при укладанні шлюбу.

Віра (вира) – грошове стягнення на користь князя за вбивство.

Віче – збори вільного дорослого чоловічого населення міста.

Верв – сільська громада в Київській Русі. В ній існувала кругова порука і взаємна відповідальність за сплату данини.

Волость – у Київській Русі певна територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря та ін.).

Вотчинний суд – суд феодалів-землевласників, церкви над залежним від них населенням. Відомий з часів Київської Русі. Існував до судової реформи 1864 р.

Галузь права – сукупність правових норм, що мають загальний предмет і метод правового регулювання.

Геноцид – знищення окремих груп населення, цілих народів за расовою, національною, релігійною чи політичною ознакою.

Гетьманат – правління гетьмана Павла Скоропадського в Україні з 29. 04. 1918 р. по 14. 12. 1918 р. Офіційною назвою гетьманського державного устрою була Українська Держава.

Гетьманщина – усталена в науковій літературі назва української національної держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького, що існувала впродовж 1648-1786 рр.

Гетьманські статті – державно-правові документи, що визначили суспільно-політичний устрій Гетьманщини XVII-XVIII ст. і взаємовідносини з Московією, Росією.

Головництво – компенсація (відшкодування) родичам убитого.

Головщина – грошовий штраф «за голову убитого», який сплачувався, крім основного покарання, сім'ї або родичам убитого. Головщина вважалася додатковим покаранням. Розмір головщини залежав від стану вбитого. За шляхтича, сказано у III Литовському статуті, «крім покарання, описаного в даному статуті відповідно до злочину, треба виплатити сто коп. грошей, а за війта, бурмістра – 60 коп. грошей, за ремісника або міщанина таких міст, що на Магдебурзькому праві, – 30 коп. грошей, за тяглову людину – 24 коп. грошей», і Іншим видом грошового штрафу