Допит потерпілого: криміналістичний аспект

 

І. А. Ботнаренко

 

Проаналізовано обставини, які стосуються визначення предмета допиту. Загалом запропоновано розуміти допит потерпілого як процесуальну дію, що передбачає регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, які беруть у ньому участь, спрямований на отримання шляхом застосування тактичних прийомів словесної інформації (відомостей) про відомі потерпілому факти, що мають значення для розслідування, з подальшою її фіксацією у відповідному протоколі.

Ключові слова: допит, потерпілий, предмет допиту, слідчий, кримінальне правопорушення.

Постановка проблеми. Для встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, суттєве значення мають показання особи, яка постраждала від кримінального правопорушення. Такі показання можна одержати під час допиту, оскільки саме ця особа володіє інформацією про найважливіші подробиці вчиненого злочинного діяння.

Допит є найбільш поширеною слідчою (розшуковою) дією, за допомогою якої з’ясовується інформація про кримінальне правопорушення. Це зумовлюється його високими інформативними можливостями та надійністю, простотою і швидкістю отримання результату [1, с. 218]. Як спосіб отримання інформації, ця слідча (розшукова) дія має пізнавальне значення. У розслідуванні слідчий не лише отримує відомості про подію кримінального правопорушення і пов’язані з ним обставини, але і використовує результати допиту для встановлення фактів, раніше йому невідомих, перевіряє та оцінює їх, висуває нові версії [2, с. 537].

На думку багатьох науковців, допит потерпілого є найбільш складною слідчою (розшуковою) дією через специфічний характер спілкування того, хто допитує, із тим, кого допитують. Складність його проведення визначається тим, що у показаннях особи, яка допитується, через різні обставини можуть міститися суперечливі факти, помилки, перекручування і вигадки, які необхідно виявити і врахувати на шляху прямування до встановлення істини. Крім того, показання потерпілого, як правило, відрізняються непослідовністю, підвищеною емоційністю та схильністю до перевищення тяжкості вчиненого стосовно нього посягання. Тому допит потерпілого вимагає від слідчого високої правової культури, професійної майстерності, терпіння та знання психології особистості.

Стан дослідження. Теоретичним і практичним питанням тактики допиту потерпілих присвячені роботи таких учених: В. М. Бахарєва, В. П. Бахіна, В. К. Весельського, Ю. М. Грошевого, А. Я. Дубинсько- го, В. А. Журавля, О. О. Закатова, Н. С. Карпова, В. С. Комаркова, Я. В. Комісарова, В. О. Коновалова, Л. М. Корнєєва, В. С. Кузьмічова, Є. Д. Лук’янчикова, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, М. І. Порубова, М. В. Салтевського, О. Б. Соловйова, К. О. Чаплинського, Л. Д. Уда- лової, В. Ю. Шепітька та інших.

Незважаючи на ґрунтовні дослідження у вказаному напрямі, ця тема постійно перебуває у полі зору науковців у зв’язку з її практичною значущістю для правоохоронної діяльності. Особливості проведення допиту потерпілого потребують подальшого вивчення, що, своєю чергою, обумовлюється необхідністю чіткого дотримання вимог законодавства, зокрема принципів законності та справедливості під час цієї процедури.

Метою статті є з’ясування сутності та предмета допиту потерпілого з точки зору процесуальної науки.

Виклад основних положень. Допит як слідча (розшукова) дія має інформативний характер, оскільки спрямований на отримання слідчим показань від допитуваного, які його цікавлять у межах розслідування конкретного кримінального правопорушення. Його метою є отримання всебічної інформації від допитуваної особи як про подію кримінального правопорушення, особу злочинця, а також інших відомостей, які стосуються обставин події, яка розслідується (мету, мотиви вчинення кримінального правопорушення, умови, які йому сприяли, тощо).

У процесуальній науці про допит найчастіше говорять як про слідчу (розшукову) дію, яка полягає в отриманні від допитуваної особи відомостей про факти, які стосуються предмета доказування, або в отриманні слідчим показань з обставин, які мають значення для розслідування [3, с. 535].

У науковій літературі вчені, висвітлюючи ті чи інші аспекти зазначеної слідчої (розшукової) дії, дещо по-різному її визначають.

Так, В. Ю. Шепітько під допитом розуміє процесуальну дію, яка становить регламентований нормами КПК інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, і спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі [4, с. 254].

Р. С. Бєлкін також визначив допит як процесуальну дію, що полягає в отриманні показань (інформації) про подію, яка стала предметом кримінального судочинства, осіб, які проходять у справі, причини й умови, що сприяли вчиненню й приховуванню злочину [5, с. 63].

Б. Т. Безлєпкін трактує допит як регламентований кримінально- процесуальним законом усний діалог між службовою особою, яка розслідує кримінальне правопорушення, і свідком, потерпілим, підозрюваним та обвинуваченим, який проводиться з метою отримання фактичних даних (усних відомостей), що мають доказове значення [6, с. 177].

На думку В. В. Короля, допит – це слідча дія, в процесі якої слідчий, прокурор, суддя (суд) отримують від допитуваних словесну інформацію про обставини вчиненого злочину та інші факти, що мають значення для встановлення об’єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону [7, с. 87].

За визначенням М. І. Порубова, допит полягає в отриманні від допитуваного показань за допомогою прийомів, розроблених на основі слідчої та судової практики криміналістичною тактикою. На думку науковця, допит – це слідча та судова дія, що полягає в отриманні органом розслідування або судом відповідно до правил, установлених процесуальним законом, від допитуваних відомостей про відомі їм факти, що мають значення для правильного вирішення справи