Допит потерпілого: криміналістичний аспект

Ю. К. Орлов звертає увагу на те, що допит полягає в отриманні не просто показань, а усних показань [9, с. 265].

На відміну від зазначених науковців, О. О. Чувілєв у зміст допиту включає не лише отримання слідчим, згідно з передбаченим законом, показань від свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого, а також фіксацію цих показань у протоколі допиту [3, с. 535].

Своєрідне визначення допиту запропонував М. О. Громов. На його думку, допит свідка та потерпілого – одна з найбільш поширених слідчих дій, що полягає в обов’язку з’явитися за викликом слідчого і дати правдиві показання: повідомити все відоме їй у справі та відповісти на поставлені запитання [10, с. 285]. Однак погоджуємося з позицією Л. Д. Удалової про те, що допит не можна зводити лише до обов’язку з’явитися за викликом і дати показання. Зазначений обов’язок є не допитом, а лише елементом одних із численних правовідносин, що виникають з огляду на його проведення [11, с. 178]. Тобто сутність допиту полягає не в обов’язку з’явитися до слідчих органів і дати показання, а в отриманні правдивих показань від допитуваної особи.

Також допит визначають як слідчу дію, котра полягає в отриманні й фіксації у встановленій кримінально-процесуальній формі суб’єктом розслідування інформації шляхом безпосереднього комунікативного контакту, а предметом допиту виступає встановлена інформація як будь-які дані, що мають значення для встановлення істини [12, с. 151].

Згідно із визначенням О. Б. Загурського, допит є творчою діяльністю слідчого, яка становить упорядковану сукупність прийомів спілкування з джерелом, що стосується події, яка розслідується [2, с. 537].

У літературі існують й інші процесуальні та криміналістичні визначення сутності цієї слідчої (розшукової) дії, однак вони не суперечать одне одному, а лише уточнюють, доповнюють або конкретизують її розуміння. Проте, погоджуємося з думкою Ю. В. Колесника, що майже всі науковці одностайні в тому, що допит – це завжди спілкування, наявність видимих чи невидимих, явних чи прихованих, свідомих чи несвідомих, простих чи складних перешкод на шляху до встановлення повної картини досліджуваних подій, а предметом допиту завжди виступають будь-які обставини, що мають значення для конкретного провадження і які можна встановити в результаті спілкування із допитуваною особою [13, с. 80].

Таким чином, сутність допиту полягає у тому, що слідчий, застосовуючи відповідні тактичні прийоми, спонукає особу, якій можуть бути відомі обставини, прямо чи опосередковано пов’язані з подією, яка розслідується, надати показання з подальшою фіксацією їх в установленому законом порядку з метою подальшого використання їх як доказів.

Процес спілкування та отримання інформації під час допиту потерпілого має певні особливості. Їх у літературних джерелах пов’язують із «специфічними переживаннями потерпілих», зумовлених учинених стосовно них злочином і його наслідками» [14, с. 59]; своєрідністю сприйняття потерпілим фактів, що мають значення для кримінального провадження та відтворення їх під час допиту [15, с. 120]; зацікавленістю потерпілого у результатах розслідування [5, с. 127]; характером спричиненої шкоди [16, с. 83]; предметом допиту [4, с. 182] тощо.

На хід та результати допиту потерпілого впливають як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники: серед них – ґрунтовне вивчення слідчим матеріалів кримінального провадження, врахування індивідуальних особливостей особи потерпілого, його першого враження від слідчого, психологічної обстановки, в якій відбувається спілкування.

Під час допиту слідчий насамперед повинен виявляти умови, в яких потерпілий сприймав подію кримінального правопорушення та його наслідки, факти, що характеризують його психічний стан під час посягання і після нього [17, с. 42].

У криміналістичній літературі зазначається, що інформаційний обмін між допитуваним і допитуючим не є безмежним, а зумовлений і конкретизується предметом допиту [17, с. 17]. Предмет допиту, як стверджує О. В. Ряшко, визначається двома факторами: обставинами, які слід з’ясувати у справі; даними, які повинні бути відомі особам, що мають стосунок до події кримінального правопорушення [18, с. 410].

Визначення предмета допиту, як стверджує Ю. А. Чаплинська, полягає в установленні обставин, які можуть бути відомі допитуваному. З обсягу зібраних відомостей потрібно відібрати ті, що стосуються предмета допиту.

До таких відомостей належать обставини: 1) пов’язані з подією кримінального правопорушення (спосіб, місце вчинення, час, наслідки тощо) ; 2) доводять або спростовують винність певних осіб і мотиви їхніх дій; 3) впливають на ступінь і характер відповідальності підозрюваного; 4) стосуються характеру і розміру збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням; 5) сприяють учиненню злочинного акта; 6) будь-які інші відомості, значущі для встановлення істини у розслідуваному кримінальному правопорушенню [1, с. 220]. До предмета допиту В. О. Коновалова відносить: обставини, які стосуються події кримінального правопорушення: факти, які обвинувачують чи виправдовують; наслідки злочинного діяння; обставини, що сприяли вчиненню протиправного діяння [16, с. 6].

Є. Є. Центров виділив найбільш загальні обставини (предмет допиту), які у більшості випадків необхідно з’ясовувати під час допиту потерпілого: 1) відомості про обставини, які передували вчиненню злочинного діяння (обставини знайомства, характер взаємовідносин зі злочинцем, відомості про злочинця, обставини, за яких потерпілий опинився на місці події) ; 2) обставини вчинення протиправного діяння (де, коли, в якій обстановці воно було вчинено, характер дій злочинця та протидія йому потерпілого) ; 3) відомості про наслідки злочинного діяння – тілесні ушкодження (їх характер, розташування), викрадені