Дослідити особливості нічного культурного життя міст України та світу

Таким чином, сучасна міська культура є складним утворенням, яке складається з усіх трьох вище зазначених типів культури: «залишків» традиційної міської культури, міської культури індустріального типу (яка є основною і найбільш «розповсюдженою») і культури нового типу – урбаністичної, яка вже зайняла домінуючі позиції [22, с. 71].

Наразі єдиного для всіх міських поселень типу культури не існує. Міста різняться не тільки за своїм географічним і геополітичним (ближче до Європи або Японії) положенням, чисельністю населення (багатомільйонний гігант Москва та 200-300-тисячні міста з напівпровінційним укладом життя) і розмірами, але також спеціалізацією: є текстильні міста (Іваново у Росії), гірської промисловості й шахтарські міста (Єнакієво в Україні), центри автомобільної промисловості (Мюнхен у Німеччині), міста науки (Харків в Україні), міста-курорти (Анталія у Туреччині), «військові містечка» – бази морського флоту й сухопутних гарнізонів (м. Севастополь у Криму), релігійні центри (Ватикан) і т. п. Природно, що в кожному типі міста свій уклад і тип культури [12, с. 34]

Загальними рисами міської культури, що відрізняють її від сільської, виступають такі ознаки, як висока щільність забудови міської території; наявність великої кількості транспортних магістралей соціокультурного (двори, вулиці, проспекти, площі, парки) та інженерного (шосе й транспортні розв'язки, залізничні вузли й вокзали, водопровідні й телекомунікаційні мережі) призначення.

Культурний простір міста організований зовсім інакше, ніж у селі; присутні широкі можливості вибору установ дозвілля, побуту й культури (парки культури й відпочинку, атракціони, хімчистки й пральні, кафе й ресторани, театри й музеї, бібліотеки, галереї, танцювальні зали й т. п.) ; наявність величезного числа незнайомих людей (анонімність соціальних відносин), завдяки чому індивід почуває себе більш вільним і розкутим і в той же час одержує можливість створювати або вибирати коло спілкування за інтересами [12, с. 34].

Відмінною рисою міської культури виступає самотність у юрбі, можливість довго ні з ким не спілкуватися, заміна особистих контактів телефонними дзвінками, можливість майже безконтрольно займатися сумнівними й злочинними справами. Характерною рисою міського життя й міської культури є транспортна втома, що виникає внаслідок щоденних переїздів на великі відстані й тісноти в громадському транспорті. Нервові перевантаження можуть викликатися також більше напруженим, ніж у селі, і рівномірним трудовим ритмом, стоянням у чергах, ажіотажним попитом і дефіцитом, мітингами й демонстраціями, постійним знаходженням у юрбі (на вулицях, у транспорті, магазинах).

Міське середовище насичене набагато більшим числом шкідливих і канцерогенних речовин, ніж сільське. Звідси ослаблене здоров'я й прагнення городян усіма доступними його способами підтримати. Рівень медичного обслуговування, число звернень до лікарів і людей, які займаються фізкультурно-оздоровчими заходами, у місті істотно більше, ніж на селі. Тривала відірваність від живої природи також несприятливо впливає на городян. Звідси масове захоплення «дачами» [12, с. 35].

Якщо для сільської культури характерна триєдність – єдність місця роботи, місця проживання й місця відпочинку – то для міської культури характерна саме зворотна тенденція. Більшість установ культури й бізнесу зосереджені в центрі міста, а більшість жителів живе в так званих «спальних районах» на окраїні. Тому їздити в суспільному або особистому транспорті городянам доводиться набагато частіше й більше. Городяни частіше, ніж селяни, виїжджають на відпочинок в інші міста й країни.

Якщо розглядати особливості сільської культури, то літературі вона отримала ряд найменувань: сільський тип культури, культура села, сільська культура, культура селянства. Селяни – це носії цієї культури.

Коган Л. Н. виділяє такі особливості сільської культури [11, с. 112]:

1. Нерівномірна завантаженість аграрною працею протягом року.
2. Персоніфікація міжособистісних відносин, тобто, витиснення й заміна всіх інших типів відносин довірчо особистими. Село являє собою невелику за чисельністю територіальну спільність, всі члени якої знаходяться в прямому або непрямому спорідненні (племінник, кум, сват, сусід і т. д.).
3. Щільний неформальний контроль за поведінкою кожного члена такої локальної спільноти. Все життя селянина проходить на очах всього села. Поступово формується дух згуртованої закритої громади, де всі за одного й один за всіх. Високий рівень взаємоконтролю сусідить із настільки ж високим ступенем взаємозамінності та взаємообміна (предметами, діями). Непрацюючі сусіди забезпечують догляд за дітьми, коли батьки перебувають у полі, на косовиці або фермі. Принципи виховання дітей, вибір шлюбного партнера й інших ключових питань піддаються колективному обговоренню. У результаті виноситься суспільна думка, яка і є основою ухвалення індивідуального рішення.
4. Особлива якість міжособистісних відносин у селі ґрунтується на підкресленій грубуватості й фамільярності звернення один з одним (так зване «тикання», зменшувальні звернення – Федько, Васько, або тільки по батькові – Петрович, Кузьмич).
5. У потоці інформаційного обміну в селі провідну роль виконують місцеві слухи, місцева інтерпретація історичних і загальнодержавних подій. Внутрішньообщинна інформація домінує над офіційною державною.
6. Практично всім жителям села властивий обмежений життєвий досвід: мало хто із селян, особливо за старих часів, залишав границі свого села. Їх життя небагате історичними й загальнолюдськими подіями. Локальна замкнутість сільської культури формує особливий менталітет селянина, який не розуміє швидкого та мінливого міського життя.
7. Більш висока, ніж у місті, питома вага колективної діяльності. Навіть перегляд телепередач відбувається колективно – всією родиною або дружньою компанією.
8. Приділяється більше, ніж