Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дослідження сутності, закономірностей становлення і перспектив розвитку соціального страхування

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
40
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота на тему:
«Дослідження сутності, закономірностей становлення і перспектив розвитку соціального страхування»
 
Зміст
 
Вступ
Розділ І. Теоретичні аспекти становлення та розвитку системи соціального страхування в Україні
1.1. Історія становлення та сучасні тенденції системи соціального страхування в Україні
1.2. Сутність соціального срахування
1.3. Проблеми соціального страхування в Україні
Розділ ІІ. Практичні основи організації соціального страхування як способу захисту особи від втрат доходу
2.1. Організація соціального страхування та його види
2.2. Обов’язкове та добровільне соціальне страхування та особливості його здійснення
2.3. Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
 
Вступ
 
Однією з нагальних потреб кожної людини, на нашу думку, є потреба у стабільності, впевненості в завтрашньому дні. Особливо актуально дане питання зазвучало останнім часом. Жодна людина не може передбачити стан свого здоров’я чи матеріального благополуччя, тому що завжди є фактори від неї незалежні. Проте, є певні негаразди, з якими ми погодилися боротися разом як члени суспільства, громадяни держави, а не як окремі особи. Через політичну систему, тобто державу, громадяни налагоджують спільний захист від непередбачуваних життєвих ризиків, які важко долати самотужки. Це стосується хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, інвалідності, втрати годувальника тощо. В усіх цих випадках ми розраховуємо на допомогу від програм соціального страхування, які спільно фінансуються платниками податків.
Трансформаційні процеси в середині держави, що відбуваються на даний час в Україні і ведуть за собою реформування всіх галузей соціальної сфери і обумовлюють актуальність обраної нами теми. На нашу думку корисним буде розглянути як соціальне страхування зароджувалось та розвивалось і яких змін воно, як спосіб захисту особи від втрат доходів потребує на даному етапі. Все більш очевидним є те, що для теперішньої ситуації в соціальному страхуванні притаманна недостатність фінансового забезпечення встановлених державою соціальних гарантій. Для забезпечення захисту населення, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки.
Теоретичні та методологічні засади суті та природи соціального страхування розроблено представниками різних наукових шкіл, зокрема такими, як Ш. Бланкарт, С. Брю, Дж. Б’юкенен, Дж. К. Ван Хорн, Дж. Гелбрейт, Р. Маконнел, Р. Нордгауз, А. Пікок, Р. Піндайк, П. Самуельсон, Дж. Е. Стігліц. Практика організації соціального страхування в країнах з соціально-орієнтованою ринковою економікою детально висвітлена в працях відомих зарубіжних економістів: Т. Ганслі, Х. Ламперта.
Теоретичним та практичним аспектам організації соціального страхування присвячені роботи радянських (згодом – українських та російських) вчених Е. Вальяна, Н. Вигдорчика, К. Воблія, А. Манеса, В. Райхера, В. Базилевича, О. Василика, А. Гальчинського, В. Грушка, Е. Лібанової, Б. Надточого, В. Найдьонова, В. Новікова, С. Осадця, Т. Ротової, С. Саркісова, Г. Сулєйманової, Т. Федорової, В. Фильєва.
Об’єктом нашого дослідження є соціальне страхування в Україні.
Предметом – практичні основи організації соціального страхування як способу захисту особи від втрат доходу.
Метою роботи є дослідження сутності, закономірностей становлення і перспектив розвитку соціального страхування як одного з основних видів державних соціальних гарантій населенню та визначення технологічних аспектів даної системи дій.
Мета досягається вирішенням наступних завдань:
  • дослідити історію становлення соціального страхування в Україні;
  • дослідити сучасні тенденції соціального страхування в Україні;
  • визначити проблеми соціального страхування;
  • дослідити форми та методи організації соціального страхування в Україні та представити їх аналіз у формі методичного посібника для майбутніх фахівців соціальної сфери.
Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань були використані наступні методи: аналіз, систематизація та узагальнення літературних джерел,.
Структура роботи зумовлюється метою та завданнями дослідження. Робота складається з двох розділів. Перший розділ містить дані про теоретичні аспекти становлення та розвитку системи соціального страхування в Україні. В другому розділі викладені практичні основи організації соціального страхування як способу захисту особи від втрат доходу. Робота викладена на 37 сторінках.
 
Розділ І. Теоретичні аспекти становлення та розвитку системи соціального страхування в Україні
 
1.1. Історія становлення та сучасні тенденції системи соціального страхування в Україні
 
Соціальне страхування – це встановлена державою система прав щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством.
Соціальне страхування можна собі уявити як соціальну систему, що має на меті створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов'язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністю лише у тому разі, якщо вона буде всеосяжною з точки зору охоплення нею населення, так і з погляду покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, який захищав би всю сукупність факторів нестабільності. Тобто всеосяжність та універсальність є одним із способів символічного стирання класових відмінностей у сфері соціального простору. Отже засновником соціального страхування завжди є національна солідарність, а основним її принципом є страхування. На державному рівні соціальне страхування виступає як важлива складова соціальної політики. Проте таке розуміння суспільством концепції соціального страхування прийшло не одразу, а поступово, через що важливо розглянути розвиток соціального страхування саме в історичному аспекті [25].
Розглядаючи форми та зміст обов’язкового соціального страхування, можна зробити висновок про те, що за формою воно нічим не відрізняється від будь-якого іншого виду страхування. В розвинутій формі соціальне страхування передбачає попереднє формування централізованого страхового фонду з децентралізованих внесків учасників цієї страхової системи.
Природа соціального страхування визначається як форма відтворення найманих робітників і осіб, що живуть за рахунок власної праці, у випадку втрати заробітку, що передбачає нестраховий перерозподіл коштів у встановлених межах і страхове відшкодування в суспільно погоджених розмірах, які дозволяють забезпечити соціально прийнятний рівень життя родині працівника, у випадку, коли відбувається страховий випадок.
На початку ХХ століття в багатьох радянських дослідників під впливом класової боротьби складалася думка, що соціальним варто визнавати лише таке страхування соціальних ризиків, джерелом формування коштів якого є відрахування зроблені підприємцями. Виходячи з цієї позиції відомий радянський дослідник інституту страхування середини ХХ століття В. К. Райхер робить висновок, що соціальне страхування, здійснюване в капіталістичних країнах, є «сумішшю трьох різних елементів:
а) звичайного особистого (хоча й обов’язкового) страхування – в тій частині, у якій цей фонд утворюється з внесків самих робітників;
б) соціального страхування – в тій частині, у якій цей фонд утворюється з внесків підприємців;
в) бюджетного страхового забезпечення – в тій частині, у якій фонд соціального страхування утворюється з асигнувань держави» [20].
Н. А. Вигдорчик, що ближче за всіх підійшов до виявлення природи соціального страхування, визначаючи його як інститут збереження життєвого рівня працюючих від масових ризиків його втрати, до характеристики цього інституту добавляє вимогу його повноти. «Якщо завданням соціального страхування є забезпечення мас у випадках соціальних негараздів, то очевидно, що керівним принципом цього інституту повинно бути прагнення зберегти життєвий рівень працюючих мас у усіх випадках негараздів. Цей принцип і є рушійною пружиною всієї історії соціального страхування» [12]. І, у відповідності до нього, всі проблеми теорії соціального страхування легко вирішуються, якщо розглядати його завдання, як повне збереження життєвого рівня за рахунок роботодавця.
Але таке уявлення все ж видається помилковим, тому що страхові внески за прийнятою в науковому світі думкою є відкладена заробітна плата самих працівників. Незалежно від платника і навіть формального джерела платежу (собівартість або чистий прибуток) фактичним джерелом коштів у соціальному страхуванні є частина необхідного продукту.
Отже, ні суб’єкт платежу, ні відсутність 100% заміщення зарплати не є визначальними ознаками соціального страхування.
Розглянемо найбільш суттєві відмінності соціального страхування від найближчих за формою і цілями форм соціального захисту населення. Забезпечення мас у випадку соціальних негараздів не вичерпує природу соціального страхування і не є вирішальною відмінністю від інших форм соціального захисту. Аналогічну функцію виконують у тій або іншій мірі соціальне забезпечення й особисте страхування соціальних ризиків.
Соціальне страхування відрізняється від державного соціального забезпечення частковим використанням принципу еквівалентності між внесками у відповідні фонди і виплатами з них. При цьому в різних країнах у різні історичні періоди співвідношення солідарності й еквівалентності змінюється на користь то одного, то іншого елемента. Чим менше порушується принцип еквівалентності страхових внесків і соціальних виплат, тим ближче фінансовий механізм соціального страхування до суто «страхового» механізму. Чим більше використовується принцип солідарності на противагу еквівалентності, тим ближче механізм соціального страхування до державного соціального забезпечення. Переступаючи ту або іншу межу, соціальне страхування втрачає свою природу [23].
Чіткий поділ поля соціального захисту працюючих на сегменти, що відносяться до тієї або іншої його форми і розмежування відповідно до нього фінансових потоків на практиці дозволить підвищити ефективність функціонування кожної форми, в тому числі й системи соціального страхування.
Елементи інституту соціального страхування виникали стихійно під впливом об’єктивних умов капіталістичного способу виробництва. В результаті далекоглядної політики окремих політичних діячів і підприємців, а також боротьби робітників соціальне страхування стало законодавчо закріпленим соціально-економічним інститутом.
За градацією В. Д. Роіка «Період 90-х років XIX ст. і до кінця 20-х років XX ст. можна визначити як перший етап розвитку системи соціального страхування» [21].
Поштовхом до початку другого етапу в еволюції систем соціального захисту, що утворив національні системи соціального страхування, була криза початку 30-х років. У результаті держава втрутилася в сферу соціального страхування і забезпечення, взяла на себе низку зобов’язань щодо фінансової участі в соціальному забезпеченні інвалідів, безробітних і громадян похилого віку.
Успішному розвитку національних систем соціального страхування сприяло часткове їхнє фінансування державою, що послабляло об’єктивно існуюче протиріччя між егоїзмом осіб з відносно високим заробітком і необхідністю повноцінного страхування осіб, страхові внески яких, обумовлені рівнем зарплати, були недостатніми.
Рекомендація Міжнародної організації праці (МОП) № 67 (1944) – «Про забезпечення прибутку», що встановлює основні принципи соціального захисту, з приводу фінансування соціального страхування проголошує: «…суми виплат повинні бути розподілені між застрахованими особами, роботодавцями і платниками податків таким чином, щоб уникнути соціальних складнощів застрахованих осіб з малими прибутками й уникнути труднощів стосовно виробництва» [14].
Паралельно інституту соціального страхування виникло і розвивалося соціальне забезпечення, що втілилося частково в моделі Беверіджа і практично цілком у радянській моделі соціального захисту населення, що не були чисто страховими моделями, але які відносять до солідарних моделей соціального страхування, в силу того, що розвиток самого соціального страхування після Другої світової війни пішов шляхом змішування цих двох інститутів. Їхній чіткий розподіл утруднений тим, що соціальне страхування через нестраховий перерозподіл містить елементи страхового забезпечення за своєю природою.
За словами Генерального секретаря Міжнародного бюро праці (МБП) «Третій (сучасний) етап розвитку соціального страхування охоплює останні 30-40 років, коли все більш активно використовуються високоефективні механізми соціального захисту всіх громадян, незалежно від внесків або тривалості їхнього виробничого стажу, хоча ці чинники продовжують відігравати помітну роль при визначенні розмірів окремих виплат, що перевищують основний мінімум. Формування ідей, доктрин, а згодом і механізмів соціального захисту, заснованих на принципах соціальної справедливості, дозволило розвинутим країнам поширити матеріальну підтримку на більш широке коло осіб, виходячи в більшій мірі з їхніх потреб, ніж з надбаних ними прав на соціальні виплати» [8].
Говорячи про тенденції розвитку соціального страхування, слід зазначити, що пік його розвитку в Західноєвропейських країнах прийшовся на 60-70-і роки минулого сторіччя, коли багато держав прийняли високі зобов’язання щодо забезпечення комплексного інтегрованого соціального захисту громадян. Зростання витрат на соціальний захист випереджав у декілька разів зростання основних макроекономічних показників. «На початку 1950-х років державні витрати промислово розвинутих країн на соціальні програми складали, очевидно, в середньому біля 7% від ВВП. Але протягом 1950-х, 1960-х і 1970-х років ці витрати зростали дуже швидкими темпами, і в реальному вираженні майже на 8% на рік або удвічі швидше, чим сам ВВП. До середини 1970-х років вони вже поглинали біля 25% ВВП, причому в діапазоні від менше 20% у таких країнах, як Японія і США до більше 30% у деяких країнах-членах Європейського співтовариства і скандинавських країнах. Це зростання витрат було спрямовано в майже рівних пропорціях на задоволення зростаючих потреб населення, на підвищення рівня прибутків (особливо пенсій по старості і медичного страхування), розширення сфери застосування соціального захисту на все населення і на повне коло ризиків, включаючи такі загальні питання, як низькі сімейні прибутки, безробіття, а також загальне і спеціальне медичне обслуговування. « [14].
Економічні кризи 80-х років минулого століття і наступне посилення конкурентної боротьби головним чином між окремими країнами в умовах зростаючої глобалізації економік, а також демографічні і міграційні процеси, що відбуваються у світі, змінили ситуацію, що визначило сучасні тенденції в соціальному захисті населення.
По-перше, відбулася зміна акцентів у політиці обов’язкового соціального захисту з державного бюджетного фінансування на користь соціального страхування, заснованого в тій або іншій мірі на еквівалентності внесків і виплат. Зниження в останнє десятиліття ХХ століття частки державних витрат на соціальний захист стосовно ВВП свідчить про наближення системи до певного граничного значення, що відбиває сучасний рівень економічних можливостей суспільства у вирішенні соціальних питань.
По-друге, наприкінці 1990-х рр. під впливом економічної стаґнації і монетаристської економічної теорії розвитку відбулася переоцінка соціальної ролі держави. Спостерігається відмова від провідної ролі держави в соціальному захисті населення на користь колективно-договірних і приватних форм. Прямий перерозподіл прибутків за рахунок податків і обов’язкових страхових внесків, у багатьох країнах доповнюється непрямим регулюванням прибутків з використанням превентивних і мотиваційних механізмів. Держава не відмовляється від прийнятих на себе зобов’язань щодо забезпечення необхідних соціальних гарантій, але їхнє якісне поліпшення і зростання переводить у сферу добровільного колективного та індивідуального самозабезпечення.
Із середини 1990-х років у зв’язку зі старінням населення і браком коштів у фондах соціального страхування в якості стійкої тенденції спостерігається жорсткість умов соціального страхування. Бюджетні дотації цим фондам виявляються обтяжними для бюджетної системи. Спроби ж збільшити внески в ці фонди зустрічають опір з боку працюючих та їхніх роботодавців, відривають кошти від нових інвестицій; крім того, спостерігається зростання кількості людей, що ухиляються від сплати внесків [11].
Таким чином соціальне страхування – це встановлена державою система прав щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі настання хвороби, повної або часткової втрати працездатності, безробіття та інших, передбачених законом випадках. За визначення вчених, першим етапом розвитку системи соціального страхування є період 90-х років ХІХ ст. і до кінця 20-х років ХХ ст.. Піком розвитку системи визначається період 60-70-х років минулого сторіччя, коли багато держав прийняли високі зобов’язання щодо забезпечення комплексного інтегрованого соціального захисту громадян.
 
1.2. Сутність соціального страхування
 
Сутність страхового захисту полягає у нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних із ними витрат.
Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.
Страхові фонди – це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для Цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.
До фонду страхового захисту належать:
  • Централізовані та грошові резерви держави;
  • Децентралізовані фонди;
  • Фонди створені методом страхування.
Страхування – це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Будь-які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів.
Страховики – це організація, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату, зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яким був завданий збиток та виплатити страхову суму.
Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.
Соціальне страхування – це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством.
Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.
Об’єкт соціального страхування – майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків [10].
Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування – це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.
Чітко виділяється дві форми страхування:
  • добровільне страхування;
  • обов’язкове страхування (в Україні ця форма є державною).
В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
  • пенсійне страхування;
  • страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням чи народженням;
  • медичне страхування;
  • страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
  • страхування на випадок безробіття;
  • інші види страхування, передбачені законами України.
Соціальний захист є однією з функцій держави, а конституційне закріплення соціального принципу державного устрою підтверджує факт існування в Україні соціальної функції в ряду пріоритетних.
Система соціального страхування в Україні повинна широко використовувати обидві форми: обов’язкову й добровільну, а саме соціальне страхування як організаційно-правова форма має бути як державною так і недержавною [13].
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування ґрунтується на таких принципах:
  • законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування;
  • обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) й на інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі; працівники, які не є членами творчих спілок), громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;
  • надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
  • обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціального страхування;
  • солідарності та субсидіювання;
  • державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
  • забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
  • цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
  • паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням [15].
Таким чином, сутність страхового захисту полягає у нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними витрат.
 
1.4. Проблеми соціального страхування в Україні
 
Світовій практиці відомі три основні організаційно-правові форми соціального забезпечення населення: соціальне страхування (з публічно-правовим статусом); соціальна допомога, яка надається державою і органами місцевого самоврядування, та приватна страхова ініціатива і соціальні послуги, які надаються підприємствами.
В Україні система організаційно-правових форм соціального забезпечення має дещо інший вигляд. Вона, зокрема, включає: соціальне страхування працівників, асигнування за рахунок бюджетів різних рівнів та інші форми соціального забезпечення. При цьому перші дві організаційно-правові форми у нашій державі вже існують або поки що перебувають на стадії реформування, третя ж – ще тільки зароджується.
Найпоширенішою в Україні організаційно-правовою формою соціального забезпечення є соціальне страхування, яке становить відповідну систему правових відносин щодо надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам (членам їхніх сімей) у разі настання страхових випадків у розмірах і порядку, визначених законами, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових платежів роботодавцями та особами, на користь яких здійснюється страхування.
Метою соціального страхування є перерозподіл соціальних витрат між роботодавцями, найманими працівниками чи іншими заінтересованими особами, які підлягають соціальному страхуванню, і державою для часткової або повної компенсації втраченого заробітку, а також компенсації потреб, які виникли при настанні страхового випадку [13].
Важливою проблемою є удосконалення системи оподаткування послуг з недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) для всіх фінансових установ, які надають ці послуги: недержавні пенсійні фонди (НПФ), банки і страхові компанії. Аналіз діючих систем оподаткування показує, що найбільш повний обсяг законодавчих норм розроблений у галузі надання послуг з довгострокового страхування життя і недержавного пенсійного страхування (НПС). Страхова схема НПЗ надає пільговий режим оподаткування на всіх етапах її функціонування: накопичення внесків, інвестуванні пенсійних накопичень відповідним фінансовим установам і пенсійні виплати. При цьому пільги надаються усім особам, які приймають участь у процесі НПЗ через страхову компанію. Діюча система оподаткування через НПФ неконкурентоспроможна, оскільки стимули для платників – роботодавців порівняно не суттєві, а для фізичних осіб зовсім відсутні і при сплаті, і при одержанні пенсійних виплат.
Системою соціального захисту охоплені наступні категорії громадян:
  • громадяни похилого віку;
  • інваліди, в тому числі діти-інваліди;
  • постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС;
  • службовці різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.
У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.).
Надзвичайно важливою проблемою є забезпечення довгострокової стабільності пенсійної системи. Фінансова стабільність пенсійної системи залежить від ряду факторів: конкретного стану розвитку економіки, рівня соціального податку, тобто тарифу страхових внесків або нарахування на фонд оплати праці, демографічного навантаження на працюючу частину населення, співвідношення середньомісячного розміру пенсії до середньомісячного розміру заробітної плати, наявності коштів у пенсійній системі та ін.
Співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%.
Пенсії встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий мінімум.
Надмірно зростають витрати на утримання служб, комісій та центрів соціального обслуговування [17].
Отже, система соціального захисту в Україні потребує докорінної реформи.
Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР. Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних та недержавних програмах, що мають спільну мету здійснення найповнішого захисту громадян.
Оцінюючи систему соціального захисту, яка нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до Пенсійного фонду, як-то оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, платини та коштовного каміння і т. ін., несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення.
37% нарахувань на фонд оплати праці – надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних, але низькооплачуваних категорій громадян.
Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.
Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування [8, с. 176].
Таким чином, важливою проблемою соціального страхування є удосконалення системи оподаткування послуг з недержавного пенсійного забезпечення. Важливими є також проблема відсоткового розрахунку відрахувань з державних та недержавних установ, які наповнюють бюджет страхових фондів; значний дисбаланс між кількістю працюючого та не працюючого населення.
 
Розділ ІІ. Практичні основи організації соціального страхування як способу захисту особи від втрат доходу
 
2.1. Організація соціального страхування та його види
 
Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується «Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Основи)., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним страхуванням мають:
  • громадяни України;
  • іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:
  • застраховані громадяни, тобто фізичні особи, на користь яких здійснюється цей вид страхування;
  • страхувальники (роботодавці та застраховані особи) [6, с. 135].
Порядок укладання і дії страхового договору. Договір страхування укладається на основі усної або письмової заяви страхувальника та необхідних для укладання договору документів, визначених конкретними правилами.
Оформлення договору страхування здійснюється на бланках страхових полісів страховим представником у присутності страхувальника або його довіреної особи з обов'язковим оглядом об'єкта страхування, якщо інше не зумовлено конкретними правилами.
Страховий поліс вручається страхувальнику відразу після сплати страхової премії.
У разі розстроченого платежу страховий поліс видається після сплати першого внеску, а при сплаті наступних внесків страхувальнику видається довідка або квитанція. Якщо страховий поліс втрачено, страхувальнику видається дублікат, а загублений поліс вважається недійсним. Страховий поліс не може передаватись іншій особі, якщо це непередбачено правилами.
Договір страхування набирає чинності:
- при сплаті страхового платежу готівкою – з моменту підписання страховиком і страхувальником договору;
- при сплаті страхового платежу в безготівковій формі – з моменту, зазначеного в полісі, але не раніше 24 годин з дня списання засобів з рахунка страхувальника на рахунок страховика.
Страховик несе відповідальність за договором з моменту, передбаченого конкретними правилами страхування або умовами договору.
Дія договору закінчується о 24-й годині того дня, який зазначений у полісі, якщо інше не обумовлено правилами.
Страховик несе відповідальність за договором з частково виплаченим за ним відшкодуванням до кінця строку дії договору в межах різниці між відповідною страховою сумою, зазначеною в договорі, та сумою виплачених за ним страхових відшкодувань і страхових сум.
Якщо страхове відшкодування або страхові суми виплачені у розмірі зобов'язань страховика за договором до закінчення строку його дії, то дія договору припиняється з моменту закінчення розрахунку.
Дія договору може бути призупинена на будь-якому етапі, якщо це передбачено законодавством, за вимогою або страхувальника, або страховика.
Причиною дострокового припинення дії договору може бути несплата страхувальником платежів у встановлені договором строки. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору [6].
Не може бути достроково призупинено дію договору особистого страхування з ініціативи страховика, якщо на це немає згоди страхувальника, за умови, що останній виконує усі умови договору страхування (якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України).
Якщо договір (окрім договору страхування життя) розривається з ініціативи страхувальника, то наслідки визначаються Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» передбачено два варіанти відповідальності страховика.
Якщо достроково припиняється дія договору (крім страхування життя) з ініціативи страховика, але не з вини страхувальника, то останньому повністю повертаються сплачені ним страхові платежі.
Якщо ж договір розривається страховиком з причин невиконання страхувальником умов страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку дії договору, за вилученням нормативних витрат на ведення справи, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
Якщо достроково припиняється дія договору страхування життя, страховик виплачує страхувальнику викупну суму.
Викупна сума – це сума, яка виплачується страховиком страхувальнику у разі дострокового припинення дії договору страхування життя. Вона розраховується математично на день припинення дії договору, залежно від періоду, впродовж якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснюється актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.
Соціальне страхування за формою його здійснення поділяється на види.
За формою соціальне страхування може бути [3, стаття 5]:
Добровільне – страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників;
Загальнообов’язкове – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту.
Розрізняють за виплатою такі види страхування:
Ризикове – страхова виплата у разі настання страхового випадку;
Накопичувальне – працює по методу заощадження.
Розрізняють дві сфери страхової діяльності – соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного. Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господарювання.
Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування.
Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування».
 
2.2. Обов’язкове та добровільне соціальне страхування та особливості його здійснення
 
До основних видів (галузей) обов’язкового соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:
• страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);
• страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;
• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• медичне страхування.
Такі види соціального захисту, як допомога малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, сім'ям з неповнолітніми дітьми, не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми [22].
Пенсійне страхування. У класичному вигляді пенсії за віком в основі мають довгостроковий договір між працюючим населенням і тими, хто через свій похилий вік не може працювати, але в минулому матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: усі сплачують внески, хоча й у різний час, і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих, з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події в житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного внаслідок похилого віку періоду, власне ризик довголіття.
Цілі пенсійного страхування
Пенсійне забезпечення має три основні цілі:
• захист від бідності при настанні старості;
• гарантування певного рівня доходу після завершення трудової діяльності;
• захист зазначеного доходу від подальшого абсолютного й відносного знецінення.
Пенсійний фонд формується за рахунок нарахувань та утримань.
Існування гарантованого державою пенсійного забезпечення є ознакою цивілізованості сучасного суспільства. В Україні останнім часом пенсійне забезпечення переживає глибоку кризу, хоча держава витрачає на пенсійне забезпечення близько 10% виробленого національного доходу, тобто за міжнародними стандартами є значним.
Медичне страхування. Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України.
У Міністерстві охорони здоров'я зосереджуються всі фінансові звіти лікарень та складається «Коротке клінічне резюме» (ККР), зведення по медичних кадрах. Фінансування обов'язкового медичного страхування забезпечується: соціальними внесками, дотацією держави (для безробітних, пенсіонерів), внесками пенсіонерів, оподаткуванням на страхування автотранспорту. Соціальний внесок утворюється з внесків підприємств і внесків незалежних працівників.
Така форма фінансування забезпечує доступність медичної допомоги всьому населенню і дотримання принципу солідарності людей з низькими і високими прибутками, так як і здорових, і хворих, оскільки розмір страхового внеску залежить тільки від рівня прибутків і не пов'язаний з станом здоров'я того, що страхується [12].
Медичне страхування базується на надзвичайно високому ступені солідарності між соціальними групами з різним рівнем доходу та різного віку. Справді, внески на медичне страхування сплачують навіть ті, хто майже ніколи не хворіє, і ці внески їм не повертаються [9, с. 236].
Страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Цей вид страхування поряд з виплатами, призначеними на відновлення втраченого заробітку, забезпечує організацію та оплату медичної допомоги та лікування постраждалих на виробництві; широкий спектр послуг щодо медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які втратили працездатність; систему заходів попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Грошові виплати поділяються на допомоги по тимчасовій втраті працездатності, пенсії по інвалідності, пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Термін виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності визначається так само, як і при загальному захворюванні, проте перелік професійних захворювань затверджується законодавчо. Звичайно, пенсійне забезпечення за цим видом страхування створює вищий рівень відновлення доходу, ніж у пенсійному забезпеченні по інвалідності внаслідок загального захворювання.
На відміну від деяких інших видів страхування внески з цього виду сплачують, як правило, лише роботодавці [11].
Працівники й держава не беруть участі у створенні страхових фондів. Страхові тарифи не є одноманітними й фіксованими для всіх галузей і підприємств. Основний критерій їх розміру – рівень професійного ризику в галузі та на підприємстві, що встановлюється відповідно до емпіричних даних про кількість нещасних випадків і професійних захворювань, ступінь втрати працездатності й рівень виробничої безпеки [8, ст. 235].
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами пов’язаними з народженням та похованням створений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і є правонаступником Фонду соціального страхування України.
Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
• допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);
• допомога у зв'язку вагітністю та пологами;
• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
• забезпечення оздоровчих заходів.
Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду на депозитному рахунку, визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.
Даний фонд формується шляхом утримань, які автоматично знімаються з заробітної плати працівників [11].
Страхування на випадок безробіття – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [2, ст. 2].
Страхування на випадок безробіття має багато спільного з попереднім видом страхування, тому що його кошти спрямовуються як безпосередньо на компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи запобігання безробіттю. Це програми зайнятості, підготовки й перепідготовки кадрів, сприяння створенню нових робочих місць тощо. Проте на відміну від страхування від нещасних випадків тариф у страхуванні на випадок безробіття єдиний для всіх галузей. Це відповідає природі ринку робочої сили, де відбувається її постійний міжгалузевий рух. Кошти страхування на випадок безробіття формуються з внесків роботодавців, працівників і держави. Участь держави полягає також у відшкодуванні частини або повного обсягу витрат за окремими програмами, наданні субсидій на покриття дефіциту фонду страхування тощо.
Грошові виплати в системі страхування на випадок безробіття мають не лише відшкодовувати втрачений заробіток, а й стимулювати до пошуку роботи. Тому вони завжди мають обмежений термін надання. Якщо безробітний не працевлаштується протягом цього терміну, він може сподіватися на допомогу вже з бюджетних коштів, а не з фонду соціального страхування. Розмір допомоги по безробіттю визначається або у відсотках до попереднього заробітку, або у твердій сумі. При цьому іноді враховується сімейний статус безробітного. Запроваджуються також додаткові обмеження щодо максимального розміру допомоги [8, ст. 274].
Добровільне соціальне страхування – страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників. Вони мають право на всі види забезпечення з державного соціального страхування, встановлені для робітників, службовців і членів кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування України. Внески сплачуються з доходів за тарифами, які встановлює Кабінет Міністрів України. Розмір доходу визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю за патентом, сплачують внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент. Виплату всіх видів забезпечення з державного соціального страхування вказаним громадянам здійснює орган, в якому громадяни зареєстровані як страхувальники (профспілковий орган або орган Фонду соціального страхування України за місцем проживання). Підставою для виплати є відповідно оформлені документи. Порядок обчислення допомоги, інших видів забезпечення з соціального страхування та розміри їх встановлюються чинним законодавством [11].
Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються правилами (умовами) страхування, прийнятими страховиком і зареєстрованими Уповноваженим органом.
Видами добровільного страхування можуть бути:
  • страхування життя – в Україні поки що доля страхування життя складає приблизно 1% від всього об'єму ринку. Це невеликий, але вже непоганий показник;
  • страхування від нещасних випадків – священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства; громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності;
  • медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); є доповненням до обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. страхування здоров'я на випадок хвороби;
  • страхування залізничного транспорту – локомотиви, вантажні та пасажирські вагони, моторвагонний рухомий склад, спеціальний рухомий склад. Страховий тариф залежить від ризиків, строку страхування, кількості залізничних транспортних засобів і їх типу, розміру франшизи та території страхування;
  • страхування наземного транспорту (крім залізничного) – (автомобілі, мотоцикли, причепи і т. і.), в т. ч. додаткове обладнання й устаткування, які належать Страхувальнику на правах власності, користування чи розпорядження. Страхова сума встановлюється в межах дійсної ринкової вартості транспортного засобу на момент укладання договору страхування..
  • страхування повітряного транспорту вантажів;
  • страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);
  • страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) (Об’єктом є вантаж, перевезення якого зумовлюється економічними взаємовідносинами сторін);
  • страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
  • страхування майна;
  • страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
  • страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
  • інші види добровільного страхування.
Страховики мають право займатись тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії [9, ст. 55].
У 2007 році українські страховики заробляли в основному на добровільному майновому страхуванні: авто страхуванні, страхуванні нерухомості, цінностей, ремонту житла За даними ЛСОУ в 2007 році за рахунок цього виду страхування страховики зібрали премій на 13, 6 млрд. грн. Загальний об’єм виплат по добровільному майновому страхуванні склав 3, 4 млрд. грн. Рентабельність майнового страхування в той період перебільшила 300% [19].
На основі проведених досліджень у секторі вітчизняного страхового бізнесу, можна спрогнозувати його подальший розвиток та визначити напрямки активізації розвитку страхового ринку в державі. Зокрема значно зростуть об’єми майнового страхування: нерухомості, автомобілів, обробки квартири, цінних речей. Також збільшиться об’єми особистого страхування – від нещасного випадку, добровільного медичного страхування, – оскільки населення активно набуває в кредит житло і машини. У перспективі особисте страхування буде високоприбутковим напрямом бізнесу: об’єми ринку мед страхування ростуть, а із зростанням об’ємів премій, як правило, збільшується прибутковість страхової справи.
За прогнозами експертів, низький рівень знань про фінансову послугу і відсутність стимулів у населення до страхування призведе до того, що страховики цього року отримають не більш як 15-20% платежів на добровільній основі.
Але попри це на ринку страхування яскраво проявились такі тенденції: розвиток «класичного» майнового страхування, що зумовлено реальними потребами підприємств та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів від наслідків непередбачуваних обставин; розвиток особистих видів страхування внаслідок зростання платоспроможності населення; відновлення довіри до фінансових інституцій та усвідомлення більшою частиною населення необхідності захисту свого життя і здоров’я від наслідків непередбачуваних обставин, а також забезпечення додаткового доходу після виходу на пенсію. Так премії зі страхування життя зросли в 1, 7 рази до понад 325млн. гривень [24].
Виходячи з вище зазначеного, можна зробити висновок, що соціальне страхування, добровільне або ж обов’язкове так чи інакше стосується кожного громадянина України. Воно за своєю сутністю є способом захисту особи від втрат доходу, тому що гарантує здійснення фінансових виплат у випадках втрати працездатності, роботи або за настання інших страхових випадків. Отже наша гіпотеза підтвердилась.
Виходячи з вище сказаного можна зробити висновок, що соціальне страхування може бути добровільним та обов’язковим. Обов’язкове соціальне страхування забезпечується діяльністю страхових фондів, діяльність яких відбувається з залученням громадськості, профспілкових організацій.
 
2.3. Соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу
 
У попередніх пунктах нами було викладено основні терміни та поняття, що визначають соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу та його види. Отже, як вже було вказано, за видами є добровільне та обов’язкове соціальне страхування. Оскільки обов’язковому соціальному страхуванню підлягають всі працюючі громадяни держави, розглянемо детально які відрахування з заробітної плати вони здійснюють. Для прикладу беремо суму, яка з відрахуваннями становитиме 2000 гривень. Відповідно до обов’язкових відрахувань працюючий громадянин щомісячно сплачує 3, 6% від своєї заробітної плати у різні фонди соціального страхування, що становить близько 87, 87 гривні (додаток 1) [31].
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28. 12. 2014 № 77-VIIІ (далі – Закон № 77). Зазначеним Законом передбачено створення Фонду соціального страхування України з метою гарантування прав, обов’язків та гарантій застрахованих осіб щодо отримання матеріального забезпечення в разі тимчасової втрати працездатності, настання нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності та медичного страхування. До створення Фонду соціального страхування України та його робочих органів, роботу за зазначеними напрямками продовжують забезпечувати – робочі органи Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та робочі органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Статтею 20 Закону № 77 передбачено, що за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, як допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві), оплата лікування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.
Зміни внесено і в частині розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності в залежності від страхового стажу. Так, розмір допомоги становить:
1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п'яти років;
3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;
4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
5) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1 – 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів» [31].
Крім того, частиною 4 статті 19 Закону № 77 передбачені обмеження застрахованим особам, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців. Такі особи мають право на матеріальне забезпечення відповідно до цього Закону в наступних розмірах:
1) допомога по тимчасовій непрацездатності – виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку;
2) допомога по вагітності та пологах – виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище двократного розміру мінімальної заробітної плати та не менше за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом у місяці настання страхового випадку.
Визначено відсотковий розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності (лікарняних) в залежності від страхового стажу (додаток 2).
Отже, виходячи з вище вказаного, можна зробити висновок, що соціальне страхування в тому вигляді, в якому воно є на даний момент в Україні, виступає способом захисту особи від втрати доходу. Тобто, кожен працюючий громадянин України щомісячно робить свій внесок у страхові фонди на випадок безробіття, тимчасової втрати працездатності чи настання непрацездатного віку (пенсійний фонд) тим самим захищаючи себе від втрати доходу.
 
Висновки
 
Проаналізувавши літературу з проблеми дослідження, можемо зробити наступні висновки.
Соціальне страхування – це встановлена державою система прав щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями та найманими працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, визначених законодавством.
Теоретичним та практичним аспектам організації соціального страхування присвячені роботи радянських (згодом – українських та російських) вчених Е. Вальяна, Н. Вигдорчика, К. Воблія, А. Манеса, В. Райхера, В. Базилевича, О. Василика, А. Гальчинського, В. Грушка, Е. Лібанової, В. Найдьонова, В. Новікова, С. Осадця, С. Саркісова, Г. Сулєйманової, Т. Федорової, В. Фильєва.
Досліджуючи становлення системи соціального страхування науковці роблять висновок, що найбільше йому сприяло часткове їхнє фінансування державою, що послабляло об’єктивно існуюче протиріччя між егоїзмом осіб з відносно високим заробітком і необхідністю повноцінного страхування осіб, страхові внески яких, обумовлені рівнем зарплати, були недостатніми.
Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування – це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.
Система соціального захисту в Україні потребує докорінної реформи. Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. 37% нарахувань на фонд оплати праці – надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних, але низькооплачуваних категорій громадян.
Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.
Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується «Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». За формою соціальне страхування є добровільним та загальнообов’язковим. Основною ознакою для поділу на такі види є позиція суб’єкта страхування.
До основних видів (галузей) обов’язкового соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать: страхування пенсій, страхування від нещасних випадків на виробництві, страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття, медичне страхування.
Добровільне соціальне страхування – в Україні має такі види та форми: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування (безперервне страхування здоров'я), страхування залізничного транспорту, страхування наземного транспорту (крім залізничного), страхування повітряного транспорту вантажів; страхування водного транспорту, страхування вантажів та багажу (вантажобагажу), страхування майна, страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) та інше.
Соціальне страхування, добровільне або ж обов’язкове так чи інакше стосується кожного громадянина України. Воно за своєю сутністю є способом захисту особи від втрат доходу, тому що гарантує здійснення фінансових виплат у випадках втрати працездатності, роботи або за настання інших страхових випадків.
 
Список використаної літератури
 
  1. Конституція України.
  2. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР.
  3. Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” (05. 10. 2000).
  4. Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (зі змінами і доповненнями).
  5. Закон України від 2 березня 2000 року №1533-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (зі змінами і доповненнями).
  6. Закон України від 18 січня 2001 року №2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
  7. Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування” // Финансовая консультация. – 2001- №7-8.
  8. Андреев В. С. Правоотношения по государственному социальному страхованию в СССР. – М., 1962.
  9. Андріїв В. Чи захистить система соціального страхування людину // Право України. – 2001. – № 7.
  10. Бабич А. М., Егоров Е. В., Жильцов Е. Н. Экономика социального страхования. Учебное пособие. – М. : МГТУ, 1999.
  11. Ветрова Н. С. Социальные программы в странах Запада. – М., 1999.
  12. Вигдорчик Н. А. Социальное страхование в общедоступном изложении // Вопросы труда. – М., 1927.
  13. Губар О. Є. Організаційні та правові засади соціального страхування в Україні // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. Вип. 7-8 (26-27) / Наук. ред. І. К. Бондар. – К. : Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, 2003. – С. 155-162.
  14. Доклад Генерального директора Международного бюро труда (МБТ) на 80-й Международной конференции труда 1993 года // Социальное страхование и социальная защита. – МБТ, Женева.
  15. Ермак А. Л. Природа социального страхования и его формы // Труд и социальные отношения (спецвыпуск). – 2007. – № 2.
  16. Коваленко І. Соціальне страхування на випадок безробіття. //Бухгалтерія №14/2 (429) від 5 квітня 2001 року.
  17. Нове у соціальному страхуванні // Баланс агро. – 2001. – №4.
  18. Основы социальной медицины: Учебно-методическое пособие / Под ред. А. В. Мартыненко. – М. : Социум, 1998. – 89 с.
  19. Право социального обеспечения: Учеб. – Изд. 2-е, перераб. и доп. / Под ред. К. Н. Гусова. – М., 2001.
  20. Райхер В. К. Общественно-исторические типы страхования. – М., 1947.
  21. Роик В. Д. Социальное страхование: история, проблемы, пути совершенствования. – М., 1994.
  22. Система державного соціального і пенсійного страхування // Вісник ПСУ. -2001. – №27.
  23. Соціальне страхування: історія і проблеми // Соціальний захист. – 1999. – №2. – С. 43-52.
  24. Социальное страхование. Тугой узел проблем // Человек и труд. – 2000. – №1.
  25. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К. : КНЕУ, 2002. – 599 с.
  26. Фильев В. И. Социальное страхование в России и зарубежных странах: Практическое пособие. – М., 1998.
  27. Черносвитов Е. В. Социальная медицина: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. – 304 с.
  28. Юрій С. І., Бескид Й. М. Бюджетна система України. – К. : НІОС, 2000. – 398 с.
  29. Юровська В. В. Безробіття як соціальний ризик у соціальному страхуванні // Нове законодавство України та проблеми його застосування: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів; (м. Харків, 26-27 груд. 2003 р.) / За ред. М. І. Панова. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 78-80.
  30. Юровська В. В. Деякі пропозиції щодо вдосконалення соціального захисту від безробіття окремих категорій працівників // Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах: матеріали науково-практичній конференції; м. Суми, 2-4 червня 2005 р. / За заг. ред. проф. В. С. Венедиктова. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2005. – С. 336-338.
  31. Юхниця Є. Нарахування та відрахування з заробітної плати у 2015 році. Як їх підрахувати? // Все про бухгалтерський облік. – № 12. – 20. 02. 2015. – С. 15.
Додаток 1
Таблиця 2. 1 Примірний розрахунок заробітної плати працюючого громадянина
 
Сума заробітної плати без відрахуваньВідрахуванняВідсоток від загальної сумиГрошовий еквівалент відрахуваньСума заробітної плати з урахуванням відрахувань
2440, 81 грнПодаток на прибуток фізичної особи15% 352, 942000 грн
Єдиний соціальний внесок3, 6% 87, 87
Загальнодержавне пенсійне страхування2% 48, 8
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності1% 24, 4
Фонд соціального страхування на випадок безробіття0, 6% 14, 6
 
Додаток 2
Таблиця 2. 2 Розмір лікарняних залежно від стажу
 
Страховий стажРозмір допомоги по тимчасовій непрацездатності залежно від страхового стажу до 01. 01. 2015Розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності залежно від страхового стажу з 01. 01. 2015
До трьох років60% середньої заробітної плати (доходу) 50% середньої заробітної плати (доходу) 
Від трьох до п’яти років60% середньої заробітної плати (доходу) 60% середньої заробітної плати (доходу) 
Від п’яти до восьми років80% середньої заробітної плати (доходу) 70% середньої заробітної плати (доходу) 
Понад вісім років100% середньої заробітної плати (доходу) 100% середньої заробітної плати (доходу) 
Фото Капча