Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дослідження сутності, закономірностей становлення і перспектив розвитку соціального страхування

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
40
Мова: 
Українська
Оцінка: 

в моделі Беверіджа і практично цілком у радянській моделі соціального захисту населення, що не були чисто страховими моделями, але які відносять до солідарних моделей соціального страхування, в силу того, що розвиток самого соціального страхування після Другої світової війни пішов шляхом змішування цих двох інститутів. Їхній чіткий розподіл утруднений тим, що соціальне страхування через нестраховий перерозподіл містить елементи страхового забезпечення за своєю природою.

За словами Генерального секретаря Міжнародного бюро праці (МБП) «Третій (сучасний) етап розвитку соціального страхування охоплює останні 30-40 років, коли все більш активно використовуються високоефективні механізми соціального захисту всіх громадян, незалежно від внесків або тривалості їхнього виробничого стажу, хоча ці чинники продовжують відігравати помітну роль при визначенні розмірів окремих виплат, що перевищують основний мінімум. Формування ідей, доктрин, а згодом і механізмів соціального захисту, заснованих на принципах соціальної справедливості, дозволило розвинутим країнам поширити матеріальну підтримку на більш широке коло осіб, виходячи в більшій мірі з їхніх потреб, ніж з надбаних ними прав на соціальні виплати» [8].
Говорячи про тенденції розвитку соціального страхування, слід зазначити, що пік його розвитку в Західноєвропейських країнах прийшовся на 60-70-і роки минулого сторіччя, коли багато держав прийняли високі зобов’язання щодо забезпечення комплексного інтегрованого соціального захисту громадян. Зростання витрат на соціальний захист випереджав у декілька разів зростання основних макроекономічних показників. «На початку 1950-х років державні витрати промислово розвинутих країн на соціальні програми складали, очевидно, в середньому біля 7% від ВВП. Але протягом 1950-х, 1960-х і 1970-х років ці витрати зростали дуже швидкими темпами, і в реальному вираженні майже на 8% на рік або удвічі швидше, чим сам ВВП. До середини 1970-х років вони вже поглинали біля 25% ВВП, причому в діапазоні від менше 20% у таких країнах, як Японія і США до більше 30% у деяких країнах-членах Європейського співтовариства і скандинавських країнах. Це зростання витрат було спрямовано в майже рівних пропорціях на задоволення зростаючих потреб населення, на підвищення рівня прибутків (особливо пенсій по старості і медичного страхування), розширення сфери застосування соціального захисту на все населення і на повне коло ризиків, включаючи такі загальні питання, як низькі сімейні прибутки, безробіття, а також загальне і спеціальне медичне обслуговування. « [14].
Економічні кризи 80-х років минулого століття і наступне посилення конкурентної боротьби головним чином між окремими країнами в умовах зростаючої глобалізації економік, а також демографічні і міграційні процеси, що відбуваються у світі, змінили ситуацію, що визначило сучасні тенденції в соціальному захисті населення.
По-перше, відбулася зміна акцентів у політиці обов’язкового соціального захисту з державного бюджетного фінансування на користь соціального страхування, заснованого в тій або іншій мірі на еквівалентності внесків і виплат. Зниження в останнє десятиліття ХХ століття частки державних витрат на соціальний захист стосовно ВВП свідчить про наближення системи до певного граничного значення, що відбиває сучасний рівень економічних можливостей суспільства у вирішенні соціальних питань.
По-друге, наприкінці 1990-х рр. під впливом економічної стаґнації і монетаристської економічної теорії розвитку відбулася переоцінка соціальної ролі держави. Спостерігається відмова від провідної ролі держави в соціальному захисті населення на користь колективно-договірних і приватних форм. Прямий перерозподіл прибутків за рахунок податків і обов’язкових страхових внесків, у багатьох країнах доповнюється непрямим регулюванням прибутків з використанням превентивних і мотиваційних механізмів. Держава не відмовляється від прийнятих на себе зобов’язань щодо забезпечення необхідних соціальних гарантій, але їхнє якісне поліпшення і зростання переводить у сферу добровільного колективного та індивідуального самозабезпечення.
Із середини 1990-х років у зв’язку зі старінням населення і браком коштів у фондах соціального страхування в якості стійкої тенденції спостерігається жорсткість умов соціального страхування. Бюджетні дотації цим фондам виявляються обтяжними для бюджетної системи. Спроби ж збільшити внески в ці фонди зустрічають опір з боку працюючих та їхніх роботодавців, відривають кошти від нових інвестицій; крім того, спостерігається зростання кількості людей, що ухиляються від сплати внесків [11].
Таким чином соціальне страхування – це встановлена державою система прав щодо надання соціальних послуг та матеріального забезпечення громадянам у разі настання хвороби, повної або часткової втрати працездатності, безробіття та інших, передбачених законом випадках. За визначення вчених, першим етапом розвитку системи соціального страхування є період 90-х років ХІХ ст. і до кінця 20-х років ХХ ст.. Піком розвитку системи визначається період 60-70-х років минулого сторіччя, коли багато держав прийняли високі зобов’язання щодо забезпечення комплексного інтегрованого соціального захисту громадян.
 
1.2. Сутність соціального страхування
 
Сутність страхового захисту полягає у нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних із ними витрат.
Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.
Страхові фонди – це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають
Фото Капча