Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Духовні виміри людського буття

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
23
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Тема 5. Духовні виміри людського буття
 
5.1. Поняття духу та духовного світу людини. 
5.2.Свідомість та соціально - практична сутність свідомості. 
5.3.Цінності, їх природа та роль в житті людини. Ціннісне ставлення людини до світу. 
 
5.1.Поняття духу та духовного світу людини
 
Людина здійснює свій зв'язок зі світом у трьох формах–практичній, пізнавальній і духовно-практичній. Вона не просто пристосовується до навколишнього середовища (як природного, так і соціального), але й активно перетворює, освоює світ і опановує його закони. Таке активне опанування світом як об'єктом відбувається в формі практичної діяльності (матеріально-предметного перетворення дійсності) і теоретичної, пізнавальної діяльності, засобом і вищою формою якої є мислення. Пізнавальна діяльність спрямована на суто об'єктивне відтворення світу і людини (людина так само може розглядатися як об'єкт). Проте людська духовна активність не обмежується лише спрямованістю на об'єкт, на реальність «поза себе». Форма ідеальної діяльності, яка спрямована на формування внутрішнього світу людини – це духовно-практична діяльність, ціннісна форма свідомості. Людини не лише пізнає світ, але й усвідомлює його, наповнює його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляє свої знання з цілями власного існування, оцінює світ не лише в його об'єктивних характеристиках, але і як світ власного життя. Духовне життя людини пов'язане з усвідомленням своїх вчинків, їх наслідків, нерозривно пов'язано з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.
Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення, пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логічних схем оперування ними, то духовне ставлення до світу і його усвідомлення вимагає особистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.
Духовний світ людини включає всі три типи ставлення до світу в їх єдності, тому–це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідомість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духовних смислів, і є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дійсності. Будь-який прояв духовності і включає в себе (з різною мірою вираження) обидві форми ідеального ставлення до світу–і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну). З давніх часів в духовному світі людини прийнято розрізняти душу і дух, душевне і духовне життя. Поняття душі виникає раніше, ніж поняття духу. Уявлення про душу як про своєрідний феномен людського існування вперше виникає у стародавніх греків. Душа – сфера психічного життя людини, її розум, чуття і воля. Це внутрішній суб'єктивний світ, сфера безпосередніх переживань, думок, які складають інтимно-особистісну сторону людського єства, тобто душевне життя–унікальність і неповторність особистісного світу людини.
Тлумачення поняття духу пронизує всі філософські системи. Антична філософія тлумачила дух як космічну сутність, що сповнює Всесвіт. Анаксагор визначає дух як «нус»–«мислення мислення», Геракліт називає логосом–смислом, розумом, законом, Емпедокл–«дуновінням», Демокріт «диханням», стоїки найтоншою речовиною, та всі окреслені визначення мають в собі розуміння духу як «пневми»–життєвої сили. Платон структурує розуміння духу і подає його як «світову душу», що володіє здатністю до саморуху і має відношення до ейдосів. Арістотель говорить про духовне пізнання як стан буттєвості. Середньовіччя розглядало дух як третю іпостась Трійці, як творчий акт наближення до потойбічного, який звільняє волю від плотських потягів, а розум від скепсису. Поняття духу в європейській історії пов'язане з християнством (Дух Святий), тому–духовне життя часто ототожнюють з життям релігійним, а духовність людини розуміють як наявність в ній частки божественного духу. Але існує інше трактування поняття «дух». Дух–така реальність, яка не належить окремій людині, це об'єктивна щодо індивіда духовна культура людства, сфера неутилітарних, вищих, абсолютних цінностей істини, добра, краси, справедливості, свободи, віри тощо. В духовній сфері людина ніби зростає над собою, долає свою обмеженість і скінченність, і виходить у вимір вічного. Через освоєння людської культури, через прилучення до здобутків людства особистість живе духовним життям, збагачує власну душу. В епоху Нового часу Р. Декарт говорить про «Я, яке саме себе усвідомлює» і наближає розуміння духовного світу власне як свідомості. Для Гегеля дух–це світовий розум, який проходить три фази логічних сутностей: природи, історії і повертається до себе як Абсолют, а також він вважав, що дух–це «для-себе-буття» чи свобода.
Дух у всій своїй повноті виявляє внутрішні аспекти усіх форм буття і діяльності, проте не зводиться до суб'єктивного світу людини, водночас дух не обмежується об'єктивним світом. Дух–це процес одухотворення світу, процес, у якому він долає його зовнішність і відчуженість, знаходячи спільне собі («Дух знає тільки дух», Гегель). Отже, дух це завжди акт самовизначення, дух це те буття, яке знає і завдяки цьому визначає себе. Дух–є свобода, через власну абсолютну сутність дух самостверджує себе шляхом усвідомолюючого зусилля і є відкритим.
Дух причетний до природного світу, і в своїй безпосередній єдності збігається з душею. Традиційно душу розглядають як принцип єдності, цілісності тілесної природи, як начало її життєвої активності й руху, яка мусить мати тіло. Арістотель визначав як ентелехію, або форму живого тіла. Наука називає душу психікою. Головною властивістю душі є чутливість, а душевною називають вразливу, здатну до співчуття людину. Свої життєві функції душа виконує через
Фото Капча