Духовні виміри людського буття

Людина створює світ культури і живе в ньому. Багатоманітність виявів людського духу, життєвих і практичних установок, вихід у нові виміри історичного буття утворює форми культури. Культура постає способом буття і спілкування людей минулого, сьогодення і майбутнього, самодетермінації індивіда, способом вільного вибору і творення власної долі. Культура є надприродним результатом життєдіяльності людини, механізмом трансформації природного буття в соціальне, набуттям власне людських рис і властивостей. Вона є предметом дослідження різних дисциплін.

Філософія, на відміну від конкретних наук, прагне розкрити сутність і сенс культури як вияву людського духу, як історичного процесу самостворення, вдосконалення людини, розвитку її суто людських якостей.

Культура–латинський термін, спочатку він означав цілеспрямоване перетворення природи–культивування, обробку землі, а пізніше і перетворення природи самої людини – її виховання, освіту. Є й інша версія терміну «культура»: культура починається з релігійного культу і історично, і термінологічно.

Історія дослідження феномену культури це процес пошуку її суттєвих характеристик, уточнення і поглиблення самого поняття культури. Які ж саме ознаки є суттєвими для культури?

Перша ознака культури (яка і стала історично першим її визначенням) : культура є штучною, вторинною сферою реальності, «другою природою», що створюється діяльністю людини. Якщо тварина у своєму житті приречена існувати у досить вузькій екологічній ніші природного середовища, внаслідок власної генетично запрограмованої організації, то спосіб існування людини вже не визначається її природно-фізіологічними особливостями. Людина змінює природу «під себе», за власними людськи ми мірками. Тим самим людство отримує можливість в принципі необмежено змінювати і вдосконалювати себе, свої духовні і фізичні сили через створення і розвиток «другої природи»–культури і цивілізації (техніка, наприклад, є своєрідним «штучним тілом» людини, що збільшує, посилює наші фізичні можливості, роботу наших рук, органів чуття, мозку).

У такому гранично широкому аспекті–як штучна сфера всього створеного людиною–культура фактично ототожнюється з соціальним життям загалом, включаючи в себе засоби і результати людської праці, технологію, вірування, науку, мову, цінності тощо. Але цей перелік емпіричних проявів культури ще не дає можливості зрозуміти її сутність, саму основу породження культури. Тому дослідники культури звернули свою увагу на той спосіб діяльності, що один тільки і здатний породити «другу природу».

Друга ознака культури: культура є способом суто людської діяльності, що здійснюється за надбіологічними програмами. Культура–система надбіологічних програм людської діяльності, поведінки, спілкування, які історично еволюціонують. Ці програми виступають умовами відтворення та зміни суспільного життя у всіх його проявах. Культура зберігає і транслює набутий досвід, забезпечує репродукування форм суспільного життя, видів діяльності, предметного середовища («другої природи»), суспільних зв'язків і типів особистості.

Культура є своєрідним механізмом, системою інформаційних кодів, за допомогою яких здійснюється, зберігається і передається суспільний досвід. Тільки людина має «традицію», вбирає в себе культурні досягнення попередників і збагачує їх власною діяльністю.

Якщо життєдіяльність тварин біологічно визначається сферою інстинктів, генетичною програмою, людська культура виявляє себе суспільним механізмом приборкання спонтанних, інстинктивних бажань. Культура починається там, де людина навчається обмежувати себе заради інших, заради зростання над самою собою, над власною «тваринністю». Таке самообмеження є дійсним проявом свободи як сутнісної риси людини (не свободою від будь-яких обмежень, це було би свавіллям, а свободою самопанування).

Отже, поряд з генетичним кодом, що задає біологічну програму організму, людина має і культурний код, код соціального досвіду. Елементами цього культурного коду є вміння, навички, знання, цілі і цінності, ідеали, переконання, зразки поведінки, ідеї, норми,–тобто уся сукупність програм поведінки, спілкування і діяльності, яка регулює людську життєдіяльність і передається від покоління до покоління. Тому узвичаєний поділ культури на матеріальну (знаряддя праці, техніка, предмети побуту) і духовну (витвори мистецтва, релігійні ідеї, моральні норми, філософські теорії) не розкриває суті самої культури. Культура–це не предмети самі по собі, не самі продукти матеріальної або духовної творчості, а той закодований в них людський досвід (спосіб і можливості діяти по-людськи).

Третя ознака культури: культура має знаково-символічну природу. Універсальною мовою культури є мова символів–специфічна знакова система, що має умовний сенс (тобто завжди має «підтекст», вказує на щось інше). Це не тільки звичайна мова, але й мова міфа, мистецтва, релігії, науки, мова людських жестів, міміки, і дій. Символічною умовністю просякнуті міжлюдські стосунки. Речі, що нас оточують, є не тільки символами сконцентрованої в них духовної і матеріальної діяльності, але й символами наших смаків, ціннісних пріоритетів, соціального статусу, матеріального положення. Феномен моди, наприклад, зміна її тенденцій є символом зміни настроїв, самопочуття людини в світі, її ціннісних орієнтацій. Жити в культурі означає жити в світі символів, певних умовностей, де елементи зовнішнього світу є лише знаком, символом внутрішнього світу людини, символом її душі і розуму, її ідеалів та цінностей. Вся культура є символічним відбитком людини. Німецький філософ Е. Кассирер навіть визначив людину як «істоту символічну».

Четверта ознака культури: культура є сукупністю цінностей та ідеалів, породжених людською творчістю. Цінності культури спрямовують, орієнтують закодований в знаково-символічній формі людський досвід на цілі розвитку людини. Цей універсальний ціннісний сенс притаманний всій культурі людства, хоча кожна культура (певної епохи, певного народу, індивіда) має свою шкалу цінностей, притаманні їй уявлення про життя і смерть, добро і зло, відношення до природи, до праці, до особистості.

Особливе місце в системі культурних цінностей належить ідеалам. Ідеал–вища мета прагнень, уявлення про належне, певний образ досконалості. Основна функція ідеалу – бути орієнтиром і еталоном, за яким перевіряється саме життя, вчинки і помисли. Культурні цінності–це цінності того, що свято зберігається (не випадково слово «культура» зв'язують з шануванням «культом»). Цінності та ідеали культури мають переважно релігійне походження. Європейська культура, наприклад, безпосередньо пов'язана з цінностями християнства.

•те, що виокремлює людину з природи, є способом її перетворення, тобто культура постає як система здатностей людини, завдяки яким вона налагоджує свої відносини зі світом;

•узагальнена характеристика людини, певний рівень її саморозвитку, зовнішній вияв духовної сутності, тобто в цьому сенсі культура постає як людиновимірність, смислові ресурси людського буття.

Отже, культура–це спосіб створення, збереження і передачі «людськості» в людині суто людських способів діяльності. Культура не є сукупністю готових цінностей, що очікують використання або споживання. Скарбниця культури людства ще не є гарантією високої культури людини чи суспільства. Реальна культура знаходиться не в музеях і не полягає в їх відвідуванні. Культура–це ті людські здатності і можливості, що закодовані у витворах мистецтва, у всіх продуктах духовної і матеріальної творчості, можливості, які потребують привласнення, засвоєння і реалізації в духовному досвіді особистості, щоб бути дійсно культурою. Культура потребує від людини власних зусиль, повноти душевної участі. Адже людина завжди є лише спробою стати людиною. Головний імпульс суто людського буття – бути, амореалізуватися, здійснитися. Людина не створена природою і еволюцією, вона створюється безперервно в історії, з участю її власних зусиль. Культура – це зусилля людини бути, володіти собою, відтворювати і розширювати свої здібності. Культура є живим духом, живим актом її здійснення, відтворенням і розкриттям її смислів і значень, реальним спілкуванням індивіда з культурними цінностями. Тому культура розкриває себе як само-реалізація особистості. Культура є сферою людської свободи і творчості, вона дає змогу людині подолати свою індивідуальну обмеженість і піднятися над собою. Творча діяльність і є суто людським способом діяльності.

Культура надає своєрідну програму творчості. Завдяки культурі, творчість індивідів спрямовується на отримання загальнозначущих результатів. Культура викликає проблемну ситуацію, що стимулює творчість, створює «попит» на вирішення певної проблеми, необхідні для цього умови і засоби. Продукти творчості з самого початку створюються як культурні цінності. Отже, можна говорити про загальнолюдську здатність до творчості, що знаходить своє відображення в історії культури. Культура постає як скарбниця результатів людської творчості, і разом з тим, як спосіб пробудження індивіда до творчості. Справжній і головний зміст творчості – це створення людиною самої себе, духовне зростання над собою.