Дидактична система Ісмаїла Гаспринського

Друга половина ХІХ – початок ХХ століть – це період ренесансу національної освіти кримськотатарського народу, час, що вимагав прискореного розвитку національної освіти, школи, педагогічної думки й культурної взаємодії народів. Світогляд Ісмаїл-бея сформувався в складних і суперечливих умовах громадського життя Росії того часу. Він, виходячи з вимог епохи до нової людини, з одного боку, й релігійно-ідеологічної спрямованості – з другого, мав двоїстий характер.

У першому розділі також відображено характеристику педагогічної спадщини І. Гаспринського. Велику увагу приділено проблемі народної освіти, розглянуто погляди педагога на невід’ємне право кримськотатарського народу на розвиток національно-демократичної культури і науки.

У другому розділі “І. Гаспринський – реформатор народної освіти кримських татар” проаналізовано погляди просвітителя на навчання як цілісну дидактичну систему. Це комплекс узгоджених між собою тверджень, заснованих на єдності мети, змісту, дидактичних принципів, методів і форм, контролю та оцінки результатів навчання, а також підготовки педагогічних кадрів, питань жіночої освіти.

Творчість І. Гаспринського цілком відповідала назрілим потребам перебудови системи народної освіти, його погляди на виховання підлітків були продиктовані соціально-економічними, політичними й національно-культурними умовами.

Дослідження поглядів Ісмаїл-бея на проблеми навчання й виховання, роль учителя у навчально-виховному процесі, жіночу освіту показало, що на них впливали досягнення передової педагогічної практики Росії і Європи. Дидактичні погляди Ісмаїл-бея відзначаються глибиною й різнобічністю. Він тісно пов’язав навчання з реальною дійсністю, виступаючи за побудову навчання на основі врахування психологічних, етнічних особливостей і вікових етапів розвитку дітей. Просвітитель дав цінні рекомендації з удосконалення змісту освіти, основних принципів, форм і методів навчання, які знайшли відображення в новометодній школі. Велику роль у галузі просвітництва І. Гаспринський відводив школі та вчителю. “Школа покликана виконувати провідні завдання, розумово й морально розвивати особистість”, – писав він. Тобто формувати ідейні переконання особистості треба на основі знань, бо релігійно-світський світогляд, на думку мислителя, є основним у становленні всебічно розвиненої особистості. Головною метою навчання Ісмаїл-бей вважав виховання мислячих, громадсько-активних людей, морально готових зберігати й розвивати святі національні цінності. Це положення є основою його поглядів на виховання учнів у новометодних школах.

Проаналізовані матеріали показали, що І. Гаспринський був прихильником світсько-релігійного змісту навчання. Тому він переглянув питому вагу традиційних дисциплін і ввів у навчальні плани новометодної школи нові предмети наукового й релігійно-духовного циклу, які мали формувати в учнів різнобічні погляди на світ та явища природи, прищеплювати любов до рідної мови, фольклору, художньої літератури. Зі світських предметів, що відображали прогрес науки, зміни в суспільному житті, це були рідна й арабська мови, тюркське і арабське читання, арифметика, загальна історія, граматика тюркської мови й каліграфія), з дисциплін релігійного циклу – мусульманське віровчення, історія ісламу, священна історія). В програму шкіл нового типу – “усул-і савтія” Ісмаїл-бей увів вивчення рідної мови як основи всього навчання, а також читання..

Вивчення педагогічних поглядів І. Гаспринського на дидактичні принципи навчання показало, що ще в другій половині ХІХ століття він як поборник прогресивних педагогічних ідей відстоював впровадження цих принципів у практику школи, розуміючи, що їх застосування сприятиме поліпшенню методів навчання й виховання. Аналіз педагогічних основ навчання в новометодних школах показує, що навчання в них ґрунтувалося на таких принципах, як: зв’язок теорії з практикою, доступність, систематичність, послідовність, свідомість, активність, наочність, міцність знань, природо-і культуровідповідність, толерантність, полікультурність.

Методи й форми навчання разом з прийомами педагогічної техніки й засобами навчання є компонентами дидактичної системи І. Гаспринського. Систему навчання бахчисарайський педагог будував на словесних (розповідь, пояснення, робота з підручником та прописом), наочних (ілюстрування) та практичних (вправи, практичні роботи) методах. Користуючись рекомендаціями К. Ушинського і досвідом А. Черняєвського, для навчання грамоти він застосовував аналітико-синтетичний різновид звукового методу.

Взявши за основу класифікацію форм навчання, запропоновану В. Селевко, і проаналізувавши навчально-методичний посібник для вчителів шкіл нового типу “Рехбер муаллімін…”, пропонуємо таку класифікацію навчальних форм у дидактичній системі І. Гаспринського: а) загальні форми навчання, які визначають особливості взаємодії учасників навчального процесу; б) зовнішні форми навчання, орієнтовані на особливості передачі навчального матеріалу учням.

Загальні форми навчання визначають: кількість учнів, які беруть участь у навчальному процесі (одночасно в класній кімнаті навчалося 3-4 комплекти-класи; з одним класом працював учитель, з другим – провідний учень-помічник, третій клас працював самостійно з підручником) ; місце організації навчання – школа-мектеб; тривалість навчальних занять: класних – 4 години на день по одній годині на урок, позакласних – 1 година; в розклад занять входила обідня молитва, уроки, класні й позакласні заняття розділяли перерви).

До зовнішніх форм навчання належить урок, який був основною формою навчання. Типи уроків: змішані, або комбіновані, робота з книгою, письмові вправи. Готуючись до занять, учитель мав визначити мету уроку, його завдання, зміст і застосовувані на уроці засоби й методи навчання.

І. Гаспринський був прихильником твердого розкладу класних занять, тому в навчально-методичному посібнику “Рехбер муаллімін…” подав зразковий розклад уроків для вчителів новометодних шкіл.

Слід відзначити, що контроль результатів навчання був обов’язковим у навчальному процесі.