Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дивний світ тварин

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. ІСТОРИЧНА ЧАСТИНА
 
Кераміка – один з найбільш розвинених та популярних видів народного мистецтва українців. Розвиток її саме як художнього явища, багатотисячолітню передісторію на грунті України та складну національну традицію можна порівняти лише з небагатьма схожими явищами в народному мистецтві Європи та, певною мірою, співставити з високорозвиненим керамічним мистецтвом народів Сходу, від Малої Азії до Японії. Протягом багатьох років формування народного керамічного мистецтва, яким ми його знаємо в новий та новітній часи, у ньому (як це взагалі характерно для народної культури) проходив відбір, випробування досвідом та закріплення у традиції найбільш досконалих, практично доцільних та художньо-вираних форм. І хоча для кожної з історичних епох такий відбір має свої особливості (періоди становлення, розквіту та занепаду художніх стилів), рівень розвитку керамічного виробництва та навіть, певною мірою, національне забарвлення української народної кераміки ХІХ-ХХ ст. визначається її багатотисячолітнім підгрунтям.
Досліджуючи історію вишивки, ткацтва, різьблення, розпису, виробів з металів, дерева, навіть каменю, науковці вдаються до складних реконструкцій, опорою для яких часто є та ж сама кераміка (її форми, розписи, ритування тощо). Керамічний посуд уже з часів Київської Русі великою мірою втрачає своє художнє значення, замінюється імпортним та виготовленим із інших (часто коштовних) матеріалів. Він стає своєрідним символом найпростішої побутової речі. Цехове гончарство пізнього середньовіччя та XVII-XVIII ст. зазнає виразних європейських впливів, які прилучили керамічне мистецтво міст України до великих мистецьких стилів (ренесансу, бароко, класицизму), але стає урбаністичним, відходить від автохторонної традиції. Сільське ж виробництво цього часу нам майже невідоме.
Власна періодизація історії української народної кераміки та її переісторії ще чекає розробки, за сталою вже традицією спираємося на загальновизнану у вітчизняній історичній науці історико-археологічну періодизацію.
Отже, розглянемо три основні періоди передісторії українського гончарства: первісне суспільство (неоліт, енеоліт, епоха бронзи), стародавній світ (ранній залізний вік) та раннє середньовіччя (ранньослов’янський період). Але межі між цими епохами не були чітко окресленими, перехід від однієї суспільно-політичної формації до іншої, з однієї археологічної культури до іншої відбувався не всюди водночас.
Поглиблене вивчення джерел української народної кераміки, особливо її історичної та етнічної своєрідності, неможливе без застосування порівняльного методу в обох його різновидах: як виявлення етнокультурного споріднення творців глиняного посуду в різні часи, так і показ взаємовпливів різних етнічних груп у даній галузі народної творчості, в основному в межах єдиної історико-географічної області – України. Результатами мають стати визначення самобутніх національних рис цього мистецтва у новітній час, якими воно відрізняється від сучасного народного гончарства інших націй.
Українська неполив’яна кераміка, випалена в окислювальному вогні, залежно від складу глин та окремих особливостей випалу, має свої кольори у різних регіонах: від світлих, майже білих, жовтуватих, до цегляно-червоних, коричнюватих та фіолетових відтінків. Така кераміка іноді називається посудом “природного кольору глини”, хоча її колір утворюється в результаті складного процесу перетворення сирого глиняного тіста у принципово новий штучний матеріал. Колір теракотового посуду, найчастіше оранжево-червоний, відіграє велику роль у створенні художнього образу неполив’яного виробу. Кераміку називають “мистецтвом, народженим вогнем”. У яскравих кольорах черепка ніби закарбувався жар вогню. Такий колір мають уславлені мальовані вази Аттики. Тому уявлення про “класичну” кераміку в розумінні європейця багато в чому пов’язане з яскравим, вогнистим кольором черепка.
В Україні теракотова кераміка відома у більшості осередків усіх регіонів. Вона є найпоширенішим масовим комплексом народного посуду сучасних українців, що пояснюється, зокрема, більшою простотою їх випалу при налагодженому застосуванні двоярусних горнів. До виробництва такої кераміки переходять майстри деяких традиційних осередків чорного посуду, як, наприклад, у с. Шпинолоси на Львівщині, і тих центрів, які ще кілька десятиліть тому виготовляли полив’яний посуд з розписом. Теракотовий посуд все частіше зустрічається у творах художників-професіоналів.
Таким чином, традицію виготовлення на території України червоноглиняного посуду окислювальним випалом правильно було б вести від античної кераміки, маючи на увазі більш ранній, але призабутий період його виготовлення трипільцями.
З теракотовим кольором черепка поєднуються відповідні види декору. Особливо поширений в Україні розпис – “описка”, що наноситься антгобами та іншими мінеральними фарбами на неполив’яний черепок перед випалом. Взагалі розпис земляними й мінеральними фарбами на неполив’яний черепок перед випалом теракотового посуду з’являється на меблях України в трипільський час і за винятком кількох тривалих перерв, існує до наших днів. Очевидно, що українська “описка” прямо не пов’язана традицією з трипільським або давньосхідним розписом, як вважають деякі мистецтвознавці, а є універсальним звичаєм малювання глиняного посуду ангобами або деякими мінеральними фарбами, спільними для керамічного розпису багатьох різночасових культур світу. Свідоцтв прямої традиції трипільської, а тим більше давньосхідної орнаментики, в українській народній орнаментиці не існує. Подібність тут проявляється у спільній кольоровій гамі (теракотовий, темно-червоний, чорний, білий кольори).
Українські гончарі кінця ХІХ-ХХ ст. застосовували набагато скромнішу орнаментику, ніж майстри XVII ст., але й цими засобами вони створили велике розмаїття декоративних образів посуду. Єднає ці образи простота й виразність. Так, на Поділлі посуд розмальовується темно-червоним ангобом, білою глиною. У розписах теракотового посуду Полтавщини поєднуються біла, червона, чорна фарби. На Чернігівщині посудини часто розписувались лише білою глиною, у ряді випадків можна зустріти лише червоний та чорний розпис. На Закарпатті поширений розпис чорною фарбою. Мотиви композиції дуже прості: смуги
Фото Капча