Джерела небезпеки для режиму службової інформації в діяльності правоохоронних органів

Існує така класифікація каналів несанкціонованого доступу, якими можна здійснити викрадення, викривлення або знищення інформації: 1) через людину такими шляхами: викрадення носіїв інформації, читання інформації з екрану або клавіатури, читання інформації з роздрукованого тексту; 2) через програму: перехват паролів, розшифровка зашифрованої інформації, копіювання інформації з носія; 3) через апаратуру: підключення спеціально розроблених апаратних засобів, що забезпечують доступ до інформації, перехоплення побічних електромагнітних випромінювань від апаратури, ліній зв’язку, мережі електроживлення тощо.

Проведеним Д. І. Бєдняковим дослідженням було встановлено, що джерела отримання інформації злочинцями розподілилися так: колишні оперативні працівники – 53%; засоби масової інформації – 43%; раніше судимі особи – 35%; оперативні працівники – 15%; слідчі – 14%; адвокати – 30%; колишні слідчі – 22%; інші працівники правоохоронних органів – 38%; злочинці, які самостійно розкрили методи ОРД, – 11%; товариші по службі, знайомі, родичі – 6%; неуміле проведення оперативних заходів – 12% [1, с. 73]. Однак ситуація змінюється, і, за даними наших досліджень, серед різних груп осіб, які мають доступ до службової таємниці, її розголошення найчастіше вчинюється: керівництвом ОВС, прокуратури, податкової міліції тощо – 28, 8%; співробітниками ОВС – 35, 3%; працівниками прокуратури – 23, 0%; працівниками податкової адміністрації, податкової міліції – 6, 5%; працівниками внутрішньої безпеки МВС України – 11, 2%; суддями – 14, 4%; свідками, потерпілими, підозрюваними – 30, 3%; адвокатами (захисниками) – 24, 7%; засобами масової інформації – 42, 6%; працівниками інших наглядових та контролюючих органів – 9, 7%.

Загрози інформації у більшості випадків спрямовані на її негласне отримання, знищення (поновлення) чи внесення певних змін (модифікацію) [6, с. 9]. Окремими вченими розглядаються три основні групи способів негласного отримання інформації: 1) незаконне вилучення носіїв інформації; 2) несанкціоноване отримання інформації; 3) неправомірне маніпулювання інформацією [6, с. 63].

Нами з’ясовано, що основними причинами розголошення інформації, яка становить службову таємницю, були названі: обговорення працівниками у колі друзів службових питань – 46, 5%, намагання працівника заробити гроші у будь-який спосіб – 36, 2%, відсутність чітких правил використання інформації, що становить службову таємницю – 24, 1%, звичка ділитися досвідом та давати поради – 13, 8%, неконтрольоване використання копіювальної техніки – 20, 3%, психологічні конфлікти між співробітниками та керівництвом – 20, 8%, низька фінансова компенсація за роботу з інформацією з обмеженим доступом – 0, 8%.

Отже, основними джерелами витоку службової інформації є люди (працівники) та відсутність чітких правил користування службовою таємницею в правоохоронних органах. А. М. Благодарний визначає аналогічні причини вчинення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю: недостатнє знання деякими особами, котрі мають допуск та доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю; нехтування цими особами нормами чинного законодавства; недостатнє фінансування заходів, спрямованих на захист державної таємниці [2, с. 5].

Певний негативний вплив на збереження конфіденційної інформації може здійснити неправильна організація праці співробітників правоохоронних органів України, в тому числі й робочого місця. Наприклад, В. Г. Лісогор зазначає, що поширеними є випадки, особливо для районних органів внутрішніх справ, роботи декількох слідчих в одному кабінеті [6, с. 39]. За даними Р. Ю. Савонюка, вдвох в одному кабінеті працюють 37, 8% слідчих, утрьох – 17, 6% й учотирьох – 16, 8%. Як зазначає автор, «зрозуміло, що за таких умов про забезпечення таємниці слідства... важко вести мову» [13, с. 481]. У рішенні Колегії МВС України підкреслюється, що окремі робочі кабінети мають менше половини слідчих, а окремі абонентні номери телефонного зв’язку – тільки 30% [12]. Слідчі також загострюють увагу на незадовільній звукоізоляції кабінетів – 84% опитаних [13, с. 482].

Однією з причин розголошення службової таємниці ОВС України може бути неналежний рівень порядку зберігання службових матеріалів, тобто допускається їх тримання у столах працівників. Тому ми погоджуємося з думкою В. Г. Лісогора про те, що надзвичайно важливо, яким чином і в яких умовах зберігаються ці документи [6, с. 40]. Як зазначається в науковій літературі, «найсуворіші накази про збереження кримінальних справ не допоможуть, якщо не забезпечити слідчого сейфом» [6, с. 482].

У приміщеннях правоохоронних органів, особливо в тих, де розміщені оперативні та слідчі підрозділи, діє пропускний режим. Цей режим полягає в обмеженні доступу сторонніх осіб, він служить одним із бар’єрів на шляху витоку інформації. Співробітник має зустрічати та супроводжувати відвідувачів, які до нього прибули. Але інколи ця вимога не дотримується, що сприяє можливості негласного доступу до службової таємниці. Трапляються випадки, коли розголошення службової таємниці відбувається з вини технічних працівників правоохоронних органів, які мають доступ до цих матеріалів, до листування у справі як на паперових, так і на електронних носіях.

Розголошенню службової таємниці також сприяє і розповсюдження працівниками правоохоронних органів службової інформації у позаслужбовому, побутовому спілкуванні або у службовому спілкуванні без належного дотримання вимог нерозголошення інформації тощо. Це підтверджується результатами анкетування: всього 28, 8% опитаних працівників ніколи в своїй діяльності не зустрічались із витоком службової інформації, а всі інші (71, 2%) мали справу з такими випадками.

У діяльності, наприклад, дільничних інспекторів, слідчих та оперативних працівників є поширеною практика залучення активістів (помічників, нештатних співробітників), які