Економічна діяльність як основа формування та розвитку життєвого простору людини

Детальний розгляд цієї проблеми на методологічному рівні зустрічається у дослідника Ю. Чунькова, який дає наступне визначення інтересу: «Інтерес – це зовнішня, відносно стійка форма прояву економічних відносин і законів, за якими вони розвиваються. За своїм змістом інтерес об’єктивний, бо виступає відображенням об’єктивних умов які його породили, але за своєю формою він суб’єктивний» [11, с. 186]. Сферою перетину об’єктивних та суб’єктивних складових життєвого простору особистості, таким чином, виступає економічний простір.

Вивчення та аналіз різних точок зору на економічний простір і проблеми, з ним пов’язані, дозволяють говорити про три підходи до його дослідження, що склалися на поточний момент. Умовно їх можна визначити як територіальний, ресурсний та інформаційний. Класичне визначення в контексті територіального підходу дає А. Г Гранберг: «Економічний простір – це насичена територія, що вміщає безліч об’єктів і зв’язків між ними: населені пункти, промислові підприємства, господарсько освоєні та рекреаційні площі, транспортні та інженерні мережі тощо» [12, с. 25]. Це визначення найбільш ємко відображає сутність територіального підходу і є найбільш змістовним. Безсумнівно, географічне середовище в значній мірі визначає розвиток як соціальних, так і економічних процесів, і це зумовлено відносно низьким рівнем витрат, які несуть суб’єкти господарювання при встановленні взаємозв’язків на обмеженій території. Саме ці зв’язки зрештою і формують економічний простір в деяких територіальних межах. Однак еволюція суспільства все більш обумовлює відносну незалежність встановлюваних взаємозв’язків від фактора територіального розташування суб’єктів господарювання. Як наслідок, територіальний підхід до економічного простору, який видавався актуальним в доіндустріальну і індустріальну епохи розвитку суспільства сьогодні вже не працює.

Ресурсний підхід до визначення економічного простору зустрічаємо у згадуваного вище вченого В. В. Радаєва, який під економічним простором розуміє сукупність «економічних дій», які визначаються як «певний зв’язок між цілями і засобами, що також передбачає особливий характер самої дії» [5, с. 20]. В якості елементів економічної дії їм називається обмеженість ресурсів, можливість їх альтернативного вживання і ряд інших елементів. Однак деякі дослідники вбачають ресурсний підхід помилковим, оскільки у своїй суті він містить установку на перерозподіл ресурсів, до яких мають доступ суб’єкти господарювання. Тим самим відбувається підміна об’єкта, на який спрямовані дії суб’єктів. В економіці індустріального типу ключовою умовою розвитку дійсно був найбільш ефективний спосіб перетворення наявних ресурсів. У сучасних же реаліях постіндустріального суспільства такою умовою виступає ефективне використання людського капіталу, накопичених знань. У постіндустріальному суспільстві традиційні економічні ресурси вже не є головною рушійною силою економічного процесу. Дослідники характеризують цю зміну переходом до іншої парадигми розвитку, яка базується не на енергії, а на інформації [11, с. 81].

Інформаційний підхід до визначення економічного простору отримав розвиток лише в останнє десятиліття, що і пояснює відсутність достатньо чітких альтернативних позицій усередині цього напрямку. Суть підходу полягає у трактуванні економічного простору через інформаційну складову економічного процесу. Наприклад, Є. Іванов вважає, що економічний простір формується інформаційними потоками, циркулюючими між господарюючими суб’єктами, і саме вони визначають структуру цього простору [13, с. 204].

На тлі розглянутих вище підходів до визначення економічного простору інформаційний підхід здається найбільш адекватним до концепції життєвого простору людини. Дійсно, на рівні суб’єкта господарювання його взаємодія з економічним простором здійснюється через зовнішні (щодо суб’єкта) трансакції у формі обміну інформацією і входження в загальний інформаційний потік. Більше того, інформаційний підхід до визначення економічного простору – це лише окремий випадок більш загального процесного підходу. У його основі лежить сукупний економічний процес, з урахуванням якого пропонується наступне визначення. Економічний простір – це відношення між економічними процесами суб’єктів господарювання та сукупним економічним процесом щодо формування можливих результатів економічної діяльності. Елементами, що утворюють економічний простір, як зазначалося раніше, є: сукупний економічний процес, економічний час, економічна конкуренція тощо.

Таким чином, як зазначають вказані вище дослідники В. Д. Базилевич та В. В. Ільїн, в економіці реалізується внутрішній взаємозв’язок макрокосму і мікрокосму людського буття. Необхідність єдності цих світів така ж очевидна, як і їх не співмірність за масштабом, багатством змісту і часу існування. Умовою можливості їх єдності є вироблення в людській індивідуальності таких форм духовного і практичного освоєння світу, таких здібностей, завдяки яким особистість могла б визначатися в горизонті світопорядку, логічне продовженим в економіці як реалізації смислу людського буття, при цьому не втрачаючи, а розвиваючи свою індивідуальність. Основними загальними поняттями (категоріями) виступають: потреби, інтереси, вигода, користь, блага, власність і т. д. Це дає підстави для визначення економічного мислення, яке є формою і способом діяльності з осмислення економічного буття, сфери економічного життя через сукупність уявлень, понять, оцінок, настроїв, традицій і цілих теоретичних систем, завдяки чому відбувається освоєння життєвого світу людини [6, с. 114].