Економіка і організація діяльності об’єднань підприємств

Економічна і Соціальна рада ООН з метою формулювання обов'язкових правил поведінки ТНК створила Комісію з транснаціональних корпорацій. У 1976 р. ЮНКТАД ухвалила рішення про початок переговорів з питань поведінки ТНК щодо передачі технологій і здійснення дій, які обмежують ділову активність.

Загроза посилення контролю за діяльністю ТНК з боку країн що розвиваються, виникла ще наприкінці 60-х років і була пов'язані із хвилями націоналізації та нафтовою кризою, що призвела до зростання впливу на світову економіку нафтодобувних країн, у тому числі СРСР.

Нові незалежні країни і країни, що розвиваються, з початку 70-> років зробили спробу в рамках ООН прийняти документ, який забезпечив би «новий світовий економічний порядок». Він передусім мав містити юридичне визначення прав будь-якої країни контролювати на своїй території всі операції ТНК. У 1972 р. було створено групу яка потім перетворилася на Міжурядову робочу групу з розробки проекту Кодексу поведінки ТНК. Між країнами виявилися серйозні розбіжності як у питанні про сутність Кодексу, так і щодо його при значення.

Делегації провідних промислове розвинених країн обстоювали думку, що Кодекс передусім має захистити ТНК від дискримінацій них дій приймаючої країни.

З іншого боку, країни, що входять до «Групи 77» (економічне слабокі країни, що розвиваються), за підтримки соціалістичних дер жав були схильні розглядати Кодекс як інструмент підвищення регулюючої ролі держави у взаємовідносинах з ТНК і вважали, що вії має сприяти мінімізації несприятливих економічних і політичних; наслідків для незалежності приймаючих країн, пов'язаних з діяльністю ТНК. У результаті роботи над Кодексом сторони досягли компромісу і було вирішено, що Кодекс міститиме дві рівноправні частини: перша - діяльність ТНК, друга - взаємовідносини ТНК з урядами приймаючих країн.

Іншим джерелом розбіжностей стало питання про відповідність Кодексу міжнародному праву.

Країни — експортери капіталу прагнули включити до Кодексу основні положення міжнародного права, тобто Угоду про ТНК країн Організації економічного співробітництва й розвитку, оскільки вона базується на історично сформованому міжнародному праві, обов'язковому для всіх країн.

«Група 77» і соціалістичні держави висловили сумнів щодо обґрунтованості застосування положень міжнародного права для оцінки діяльності всіх країн світу, оскільки основні принципи міжнародного права формулювалися на основі практики країн — експортерів капіталу, у той час як більшість країн, що розвиваються, були ще колоніями.

Формулювання положення про націоналізацію і компенсації також викликало суперечки при підготовці проекту Кодексу.

Узгодження привело до еволюції позицій країн. На думку Центру ООН з транснаціональних корпорацій, країнам, що розвиваються, не слід загострювати увагу на негативних наслідках діяльності ТНК, оскільки тільки завдяки закордонним інвестиціям цих корпорацій слаборозвинені країни можуть інтегруватися у світову економічну систему. Більше того, для більшості країн, що розвиваються, різко скоротилися порівняно із 70-ми роками темпи інвестицій ТНК.

У результаті зміни співвідношення сил у світі на початку 90-х років інтерес до прийняття Кодексу з боку промислове розвинених країн згас. Вони усвідомили, що за існуючої економічної ситуації більшість країн «Групи 77» неспроможна чинити істотний тиск на діяльність ТНК.

Політика організації економічного розвитку й співробітництва з регулювання діяльності ТНК. На противагу процесам, що розвиваються у всьому світі, члени ОЕСР під керівництвом США здійснюють власну політику щодо ТНК. її визначальний напрям - пом'якшення режиму регулювання діяльності ТНК.

У рамках ОЕСР діють дві тенденції. Одна тенденція полягає в посиленні контролю за діяльністю ТНК. Особливо вимагають цього Канада, Голландія, Швеція, Фінляндія, Норвегія. Профспілки також висунули свої вимоги в рамках цієї тенденції. Друга тенденція полягає в намірі усунути будь-які перепони на шляху вільного переміщення прямих закордонних інвестицій. Цього домагаються представники великого бізнесу, які є членами Промислового комітету ОЕСР. Отже, політика країн - членів ОЕСР щодо ТНК є «корпоративною» ініціативою.

Для досягнення своїх цілей ОЕСР створила в січні 1975 р. Комітет з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій, який підготував Угоду про ТНК. її було підписано 21 червня 1976 р. Угода про ТНК сформувала сучасну систему розвитку міжнародних стандартів у регулюванні відносин ТНК із країнами, що приймають їхні інвестиції.

Політика ОЕСР щодо ТНК ґрунтується на переконанні, що ТНК слід підтримувати з метою поліпшення економічної ситуації в країнах-учасницях. Засобом досягнення цієї мети, на думку країн — членів ОЕСР, має стати повсюдне поліпшення інвестиційного клімату. Угода про ТНК має намір поширити цей загальний підхід на всі країни.

Угода про ТНК не визначає чітких меж взаємовідносин між національними органами й ТНК.

Угода передбачає чотири інструменти взаємодії і кооперації у сфері прямих закордонних інвестицій і діяльності ТНК: національний режим, положення про стимули й перешкоди у сфері міжнародних інвестицій, рішення про суперечливі вимоги й директиви поведінки ТНК.

Основним принципом діяльності сторін, на якому ґрунтується Угода, є принцип національного режиму. Відповідно до нього країни — члени ОЕСР зобов'язуються застосовувати до корпорацій, керованих компаніями інших країн, не менш сприятливі закони, регулятивні правила й адміністративні заходи, ніж до національних корпорацій.

В Угоді про ТНК країни ОЕСР визначають зобов'язання ТНК, які останні повинні виконувати в будь-якій країні, їх умовно можна поділити на шість напрямів: загальна політика сприяння розвитку, надання інформації, конкуренція, фінанси й податки, наука й