Екзистенціали жіночої і чоловічої самотності

ЕКЗИСТЕНЦІАЛИ ЖІНОЧОЇ І ЧОЛОВІЧОЇ САМОТНОСТІ

 

Малімон В. І.

 

Проведено дослідження суті феномену самотності як універсального явища, а також філософський аналіз гендерного аспекту самотності. Здійснений в дослідженні аналіз екзистенціалів самотності дає право стверджувати, що феномен чоловічої і жіночої самотності виникає і змінюється одночасно з культурою. Уявлення про статеві відмінності і пов’язані з ними норми поведінки виражаються у формі пояснень особливих якостей і обов’язків, переваг і обмежень, які властиві чоловічій і жіночій стратегії життя.

Ключові слова: самотність, екзистенціали самотності, чоловіча самотність, жіноча самотність.

Для успішного входження особистості в соціальне середовище, для ефективних взаємовідносин,

самореалізації, особистісного розвитку, а разом з тим фізичного і душевного комфорту потрібно значну увагу звернути на такий важливий аспект, що може супроводжувати її в процесі становлення і розвитку, як проблема самотності. Адже основою соціалізації є забезпечення нормального функціонування людини в суспільстві.

Сучасні філософські дослідження проблеми самотності як однієї з найважливіших властивостей життєвого світу особистості необхідні для аналізу багатьох філософських проблем, що стосуються різних проявів людського буття. Тому тематика, пов’язана з феноменом самотності викликає постійний інтерес у філософів, психологів, культурологів, соціологів, педагогів тощо.

Тема самотності є надзвичайно актуальною в наш час, коли особливо динамічно проходить реконструкція світоглядних орієнтирів і здійснюються спроби знайти нові умови для комунікації не лише в нашій країні, а й в усьому світі. Сучасна тенденція посилення планетарної комунікації загострює проблему самотності та порозуміння. Самотність характеризує буття людини в соціальному середовищі, вказує на її природну окремість, на прагнення ствердити власну самототожність та на нереалізоване намагання єдності з “іншим”.

На початку XXI століття Україна знаходиться в умовах екзистенційно-антропологічної кризи. Така криза постійно продукує самотність та відчуження людей, а тому деформує розгортання економічної та політичної консолідації українського суспільства. Проблема сутності самотності людини в соціальному середовищі у філософії пов’язана з особливостями світосприйняття людини, станом її душі, мотивацією вчинків та самосвідомістю. Загострені специфікою сучасної доби почуття непотрібності, покинутості, відчуженості ставлять на часі проблему жіночої та чоловічої самотності [8, с. 3-4].

На самотність як невід’ємний елемент буття людини особливу увагу звертають у добу Нового часу (Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б. Паскаль та ін.). А широке вивчення феномена самотності представниками різних форм суспільної думки розпочалося в першій половині ст. (хоча теоретичне осмислення названого явища започатковано ще в XVI ст.). Це пов’язано з філософською концепцією американських трансценденталістів Р. У. Емерсона, Г. Д. Торо та ін. Чільне місце тема самотності займала в цей час і в німецькій філософії (Г. В. Ф. Гегель, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Ф. Шлейєрмахер та ін.).

Найглибше відображення проблеми людської самотності та пошуків взаєморозуміння, душевної теплоти знайшли у працях філософів-екзистенціалістів та їх попередників М. Бубера, Е. Гусерля, А. Камю, С. К’єркегора, Ж. -П. Сартра, Е. Фромма, М. Хайдеггера, К. Ясперса та ін. Екзистенціалісти вбачають витоки самотності в самій природі людини, декларують приреченість людини на одвічну самотність.

Українські вчені та їх колеги з держав, що утворилися на просторах колишнього СРСР, до проблеми самотності зверталися рідко. Окремі публікації з’явилися лише в останні десятиліття сторіччя. Це праці І. Ачилдієва, О. Данчевої, І. Кона, А. Лібіної, М. Мовчана, Н. Хамітова, А. Хараша, Ю. Швалба та ін. В останній час з’явилися роботи А. Гагаріна, Б. Голоти, Н. Каралаш, Н. Лубенець, Н. Самоукіної, В. Сіляєвої, Л. Фльорко, Н. Хамітова та ін.

Проблема самотності на пострадянському просторі найглибше досліджена у межах психологічного дискурсу.

Мета статті – розглянути ґендерний аспект самотності та сутність феномену самотності та окреслити деякі актуальні проблеми, пов’язані з екзистенційними вимірами людського буття.

Термін “екзистенціал” був уведений М. Хайдеггером у роботі “Sein und Zeit”, замінивши загальнопоширене поняття категорії. У філософа екзистенціал – це “буття- в-світі”, “буття-з-іншим”, “страх”, що узагальнюють принципи світового буття в невід’ємності з буттям людини. Тобто, екзистенціал – це те, поза чим людина не людина; те, що без неї не існує. Доктор філософських наук А. Гагарін зазначає, що екзистенціали – це способи людського існування; що задають загальні параметри життя в світі абсурду [2]. До фундаментальних екзистенціалів науковець відносить самотність, страх і смерть.

Самотність – багатогранна і комплексна проблема, що носить загальнолюдський характер і існує стільки, скільки люди пам’ятають себе. Вона “вічна тому, що не залежить від суспільно-економічних формацій (чи цивілізацій), вона є властивою їм усім” [13, с. 6].

Витоки осмислення проблеми самотності знаходяться в сивій давнині. Люди ще тоді хотіли усвідомити суть свого перебування на Землі і в Космосі. Поняття самотності поглиблювалось і уточнювалось, відображаючи в своєму абстрактному змісті на кожному історичному етапі інтегральні знання людей про світ і про себе. Людина – єдина у світі істота, яка усвідомлює, що вона не за своїм бажанням з’ явилась на цьому світі і не за своєю волею помре. Звідси страх смерті, усвідомлений чи не усвідомлений, котрий буде постійним супутником людини. “Страх смерті - джерело, з якого беруть енергію решта негативних емоцій, у тому числі й самотність. Чим вищим є розвиток людства і людини, тим тяжчою може бути самотність” [6, с. 4]. На певному етапі розвитку цивілізації