Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Емоції

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Серед проблем, що відносяться до сфери психофізіології, вивчення емоційних процесів і станів займає винятково важливе місце. Це пов'язано з тим, що емоції, як за своїм походженням у ході еволюції, так і за своєю функціональною роллю в житті людини є ключовою з'єднувальною ланкою, у якій знаходить вираження єдність біологічних і психологічних процесів і закономірностей. Емоції характерні як для вищих тварин, так і для людини; з іншого боку, у людській психіці емоційна сфера традиційно вважається найменш керованим, важко передбачуваним елементом, саме існування якого постійно нагадує про походження людини з тваринного світу. Емоції уособлюють те «болісне протиріччя чи протиставлення моєї свідомості моєму тілу», про яке говорив І. П. Павлов у своїй відомій доповіді на XIV Міжнародному фізіологічному конгресі в Римі у 1932 р. До теперішнього часу накопичений великий фактичний матеріал, побудовано чимало теоретичних концепцій походження емоцій, розроблені ефективні способи їхньої регуляції. Однак в цілому проблема далека від свого остаточного рішення і залишається дуже актуальною. Особливо це відноситься до негативних емоційних станів, значення яких у розвитку стресу, наркоманії, психосоматичних захворювань і невротичних розладів доведено з усією очевидністю.
Термін «емоція» у перекладі з латинської мови означає: «те, що приводить в рух, спонукає, хвилює». Відповідно до прийнятого визначення, емоції – це особливий клас психічних процесів і станів, що відображаються в формі безпосередніх переживань (горя, радості, страху тощо) значимо діючих на індивіда стимулів і ситуацій. Супроводжуючи практично будь-які прояви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності і поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб. Розрізняють емоційні процеси, стани і властивості особистості. До особливо складного класу емоційних явищ відносять почуття – вищий продукт розвитку емоційних процесів у суспільних умовах (наприклад, почуття любові, почуття патріотизму, батьківське почуття тощо). Не потрібно плутати емоції і переживання потреб і мотивів (наприклад, почуття голоду, спраги, потягом до якого-небудь об'єкта, бажанням і прагненням зробити яку-небудь дію).
Розглянемо найважливіші історичні моменти в розвитку вчення про емоції. У давньогрецькій філософській школі піфагорійців виникло уявлення про три частини душі: «розумної», «мужньої» і «прагнучої». Його прийняли і Демокрит і Платон, уявляючи розум у голові, мужність у грудях, почуттєве прагнення в печінці. Останній підкреслював напружені, суперечливі внутрішні відношення між частинами душі, у чому частково передбачив теорію 3. Фрейда. Можна вважати, що давньогрецькі мислителі не проводили розмежування між емоціями (у їхньому сучасному розумінні) і мотивацією. Надалі «потрійна» концепція, у якій емоції і почуття зайняли місце самостійного компонента психічної діяльності, була підтримана в працях І. Канта (1724-1804), а в середині XIX ст. її всебічно обґрунтував у своїх теоретичних роботах англійський філософ А. Вен (1818-1903). Що стосується причин виникнення емоцій, то існуючі теорії можна розділити на дві групи.
Теорії першої групи визнають самостійне походження емоційних феноменів, у той час як теорії другої групи розглядають емоції як вторинне явище стосовно пізнавальних процесів. Першу лінію можна умовно позначити як біологічну, другу – як психологічну. Заслугою великого Ч. Дарвіна (1809-1882) є розробка першої біологічної теорії емоцій, що іноді називають «рудиментарною». У своїй книзі «Вираження емоцій у людини і в тварин» (1872) Дарвін показав, що виразні рухи (у людини це міміка і пантоміміка) відповідають специфічним поведінковим стереотипам (боротьби, втечі, домінування, підпорядкування й ін.), у такий спосіб сигналізуючи іншим тваринам про стан першої. На думку Дарвіна, біологічно корисні зв'язки між емоційними станами і виразними рухами закріпилися в процесі природного добору і дісталися людству «у спадщину» у формі рудиментів. Причому, крім біологічно потрібних, є і непотрібні вираження, які не несуть корисної інформації для родичів. Раціональним зерном теорії Дарвіна було виділення комунікативної функції емоцій.
Подальшим логічним кроком можна вважати появу «периферичних» теорій емоцій В. Джемса (1884) і К. Ланге (1885). Згідно з Джемсом, «тілесне порушення випливає безпосередньо за сприйняттям факту, що його викликав, і усвідомлення нами цього порушення в той час, як воно відбувається, і є емоція». На додаток до даної точки зору К. Ланге стверджував, що всі органічні зміни, усвідомлювані як емоції, пов'язані із зрушеннями периферичного кровообігу. У теорії Джемса-Ланге правильно відзначена значимість периферичних вегетативних зрушень у розвитку емоцій, однак в цілому ця теорія не знайшла подальшого підтвердження. Вона була переконливо спростована експериментами американського фізіолога УКеннона, опублікованими в 1927 р. Виявилося, що штучно викликані вісцеральні зміни, характерні для деяких емоцій, не спричиняють безпосередньо емоцію, як таку. Наприклад, обстежуваний У. Кеннона після ін'єкції адреналіну стверджував: «Я почуваю себе так, нібито я злякався». Отже, між відчуттям органічних реакцій і переживаннями емоцій не існує закономірного причинного зв'язку. У. Кеннон і П. Берд обґрунтували центральну теорію емоцій, що пов'язує їхнє походження з функціями зорового бугра (таламуса). В 1957 р. Дж. Пейпс, ґрунтуючись на клінічних спостереженнях, вказав на роль кори (зокрема гіпокампу і поясної звивини) в інтеграції емоційних реакцій. Подальшим розвитком цієї теорії були уявлення П. Мак-Ліна про так званий вісцеральний мозок (1949), що включає зони кори, які знаходяться в тісному зв'язку з гіпоталамусом і ретикулярною формацією середнього мозку. Провідна роль зазначених утворень у формуванні емоцій була надійно доведена в ході різних експериментів. Термін «вісцеральний мозок» був згодом замінений більш вдалим терміном – «лімбічна
Фото Капча