Емоції

Як правило, емоційний тон супроводжується відчуттям і зникає разом з ним. Наявність і виразність цієї найпростішої форми емоцій залежить від загального функціонального стану людини. Емоційний тон відчуттів виявляється в основному у формі суб'єктивних переживань, а зовнішні ознаки емоції (мімічні, вегетативні, рухові) або відсутні, або мають мінімальну вираженість. Емоційні реакції (власне емоції) мають велику глибину і тривалість. Джерелом таких реакцій є емоційні об'єкти або відносно швидкоплинні ситуації. Окрім знака, вони характеризуються особливою якісною характеристикою – модальністю.

Розрізняють реакції тривоги і страху, гніву, суму, радості, подиву і багато інших. Більшість авторів відносять до базисних емоцій страх, гнів, сум і радість. Дійсно, ці емоції чітко диференціюються у тварин, особливо у людиноподібних мавп. У деяких дослідженнях список «первинних» емоцій розширюють до 8-10 і більше. У дорослих людей з достатньою внутрішньою культурою емоційні реакції, як правило, мають ознаки амбівалентності і полімодальності. Вислови типу: «мій світлий сум», «страх, змішаний з цікавістю», «радість наполовину зі сльозами» і т. д. відображають повсякденну реальність, знайому кожному. Образно кажучи, реальні емоції являють собою не чисті тони, а цілі музичні акорди. Виділяють стенічні емоції, що сприяють розв'язанню, подоланню ситуації. їхньою протилежністю є астенічні емоції, що ведуть до гальмування діяльності, наростання внутрішньої психічної напруги. Тривалість реакцій може варіювати від хвилин до декількох годин; після розв'язання емоційної ситуації реакція перетерпає швидкий зворотний розвиток.

Таким чином, справжні емоції (реакції) мають епізодичний, ситуаційний характер.

Емоційні стани бувають двох видів: настрої та афекти. Настрій -це більш-менш тривалий і стійкий емоційний стан, що забарвлює всі інші переживання і діяльність людини. Настрій є не стільки безпосередньою реакцією на ті чи інші значимі ситуації, скільки результатом особистішої переробки визначеного фрагменту життєвого досвіду з його оцінкою і самооцінкою. Німецький філософ В. Діль-тей (1833-1911) писав з цього приводу: «Наші почуття більшою мірою зливаються в загальні стани, в яких окремі складові частини стають вже нерозрізненими». Якщо емоційні реакції відносяться до наведених психічних феноменів, то настрій багато в чому -продукт творчості самого суб'єкта. Оскільки цей факт, як правило, не усвідомлюється, людина відшукує такі зовнішні об'єкти і події, яким по механізму проекції приписується «відповідальність» за той чи інший настрій суб'єкта. Розрізняють минаючі і тривалі настрої. Тривалий настрій може забарвлювати поведінку людини протягом декількох днів і навіть тижнів. Можливі випадки, коли стійкий настрій фіксується і переростає у властивість особистості. Настрій, будучи психологічним базисом функціонального стану, накладає відбиток на поведінку, забарвлює діяльність і спілкування людини, стимулює або придушує активність особистості. Подібно до реакцій, можна розрізняти стенічні й астенічні настрої. В основі настрою лежить, як правило, яка-небудь одна базисна емоція. У різних людей один і той самий настрій по-різному виражається в поведінці.

Особливості вольової регуляції, рівень інтелекту і ступінь рефлексії визначають характер володіння й управління своїм настроєм. Можна навчитися керувати настроєм, але для цього необхідно стежити за ним і правильно його оцінювати. У керуванні настроєм виявляється рівень розвитку, зрілості особистості. Необхідно пам'ятати, що в більшості випадків людина є повноправним хазяїном свого настрою. Виключенням з цього загального правила є другий різновид емоційних станів – афект. До афектів відносять короткочасні, що бурхливо протікають, надзвичайно інтенсивні емоційні стани. Безпосередня ситуаційна обумовленість зближує афекти з емоційними реакціями, однак такі ознаки, як глибина, повне володіння ситуацією, різка зміна змісту свідомості і стереотипу діяльності, дозволяють віднести афекти саме до емоційних станів.

Афекти мають характерну динаміку. Кульмінації передує специфічний передафективний настрій з явним наростанням інтенсивності і внутрішньої напруженості. Кульмінація афекту – емоційний вибух, як правило, «зрушення до кінця» емоціогенної ситуації, коли стримуючий і регулюючий вплив кори головного мозку виснажується, і підкіркові центри емоцій на короткий час «одержують волю». Ця воля дорого коштує організму, оскільки супроводжується невиправданими енергетичними затратами, втратою самоконтролю і функцій прогнозування, деякою деформацією соціального «портрета» особистості. У стані афекту змінюються звичні установки і відносини. Багато з того, що відбувається, сприймається незвичайно, у зовсім іншому висвітленні. Звужується обсяг свідомості: вона спрямована на обмежене коло предметів, що сприймаються, і уявлень, пов'язаних з переживанням. Зниження самоконтролю виявляється в яскравості зовнішніх проявів афекту. Важко сховати бурхливе переживання страху, гніву, розпачу, радості. Оскільки людина, що знаходиться в стані афекту, погано усвідомлює, що вона робить, не точно оцінює характер і значення зробленого, цей стан може слугувати пом'якшувальною обставиною при порушеннях закону.

У юриспруденції використовується відповідний термін «фізіологічний афект». Людина в стані афекту робить могутній індукційний вплив на психіку оточуючих людей по механізму емпатії, «емоційного зараження» – безпосереднього несвідомого уподібнення тим переживанням, що властиві цьому афекту. Таким шляхом в окремих випадках афектовані люди можуть «заразити» своїм страхом оточуючих і перетворити організований колектив у некеровану панікуючу юрбу. У зв'язку з цим профілактика афектів є особливою задачею