Емоції

Інтегруюча функція емоцій полягає в їх здатності формувати і підтримувати тривалі функціональні стани (емоційні домінанти), що суттєво трансформують поведінку. «Усякий раз, – писав О. О. Ухтомський, – якщо є симптомокомплекс домінанти, є і визначений нею вектор поведінки». Інтегруюча функція характерна в основному для емоцій великої інтенсивності. Такі стани, при яких емоція підкоряє собі усю свідомість і поведінку, називають афектами. Емоційні домінанти виконують свої інтегруючі функції і на фоні нормальної поведінки людини. Сигнальна (інформаційна) функція емоцій була докладно досліджена в згаданій вище книзі Ч. Дарвіна (1872). Відомо, що тварини здатні реагувати на зовнішні прояви емоційного стану іншої особи свого, а підчас й іншого виду. Можна вважати, що стосовно вищих тварин «емоційна мова» спілкування є провідною.

Емоції людини виражаються мімікою, пантомімікою, особливим забарвленням мови. Сигнальне значення мають і деякі вегетативні прояви, що спостерігаються (сльози, реакції зіниці, пиломоторні і вазомоторні реакції, виділення поту, тремор та ін.).

Зміни функцій внутрішніх органів, гладкої мускулатури, секреторних проявів при емоціях визначаються регулюючими впливами симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Існує тенденція пов'язувати негативні емоції переважно з активацією симпатичного відділу, центральних адренергічних структур, а позитивні емоції – з парасимпатичним відділом і холінергічними структурами. Однак експериментальні факти свідчать про участь обох відділів вегетативної нервової системи в реалізації як позитивних, так і негативних емоційних станів. Взаємодія центральних представництв симпатичного і парасимпатичного відділів не зводиться до прямої реципрокності, посилення їхньої активності може відбуватися одночасно. Симптоми збудження симпатичного відділу у вигляді частішання пульсу, підвищення артеріального тиску і температури, зменшення слиновиділення й електричного опору шкіри характерні для багатьох негативних емоцій. Співвідношення симпатичних і парасимпатичних впливів залежить від характеру емоції. Наприклад, активно оборонні, агресивні реакції мавп супроводжуються підвищенням частоти серцевих скорочень, пасивно оборонні – брадикардією.

Периферичні вегетативні реакції обумовлені як нервовими, так і гуморальними впливами. Зокрема, для стану тривоги характерне підвищення вмісту адреналіну і норадреналіну. В стані страху підвищується кількість адреналіну й падає вміст норадреналіну. Протилежна картина спостерігається у стані розпачу, а емоція плачу супроводжується одночасним зменшенням зазначених речовин у крові. Установлено, що збліднення обличчя у стані страху та почервоніння у стані люті залежить від протилежно спрямованих змін адреналіну і норадреналіну. Необхідно віддати належне проникливості Юлія Цезаря, що вимагав відбирати для війська людей, що червоніють у момент небезпеки. Усе-таки питання про специфічність вегетативного «акомпанементу» емоційних реакцій різного знаку і модальності не може вважатися остаточно вирішеним. Периферичні емоційні реакції реєструються за допомогою багатьох методів: електрокардіографії, електроміографії, електроенцефалографії, пневмографії, плетизмографії, злектродермографії, реєстрації артеріального тиску, шкірної термометрії, виміру в'язкості слини, різних біохімічних аналізів сечі, крові і слини. Надійнішим способом вважається рівнобіжна поліграфічна реєстрація декількох вегетативних показників. Цей спосіб лежить в основі так званого «детектора брехні», широко застосовуваного на Заході для фіксації мимовільних компонентів емоційних реакцій, що обстежуваний прагне по різним причинам приховати.

Як уже говорилося, у формуванні емоцій провідну роль відіграють центральні механізми. Найбільш важливими в цьому відношенні вважаються такі мозкові структури: передні відділи нової кори, базальні ганглії, неспецифічна система мозку (ретикулярна формація стовбура і неспецифічні ядра таламуса), деякі утворення лімбічної системи, перш за все – мигдалевидний комплекс та гіпокамп, і нарешті – гіпоталамус.

Ці структури утворюють складну ієрархічно організовану систему, що має двосторонні зв'язки з периферичними відділами вегетативної нервової системи й ендокринними органами. Модальність емоційних переживань, їх якісна визначеність і знак залежать насамперед від стану структур лімбічної системи. Передбачається, що знак емоції може формуватися вже на рівні гіпоталамуса. Лобова кора, взаємодіючи з лімбічними утвореннями, визначає місце і роль емоційної реакції в цілісній поведінці, а в процесі лобно-ретикулярних взаємин формується рівень загальної активації – необхідна умова розвитку будь-якого емоційного стану. Дослідження методом вживлення електродів (X. Дельгадо, Н. П. Бехтерєва та ін.) дійшли висновку, що емоційним зрушенням відповідають зміни повільних електричних потенціалів підкіркових зон (лімбіко-ретикулярного комплексу, неспецифічних ядер таламуса, базальних гангліїв). Електрична стимуляція цих утворень дозволяє хворим одержати цілу гаму так званих «артифіціальних» емоційних станів – від ейфорії до незрозумілого страху. Наявність у мозку тваринних особливих зон «заохочення» і «покарання» було переконливо підтверджено за допомогою методу самоподразнення (Дж. Олдс, 1954). Зазначені зони в нормі знаходяться в реципрокних взаєминах. їхнє функціональне дозрівання в онтогенезі відрізняється гетерохронністю: негативні емоції у всій розмаїтості виявляються раніше позитивних. Досить нагадати, що немовля починає плакати відразу ж після народження, в той час як фіксована посмішка відзначається в нього тільки в кінці першого місяця життя.

За останні 10-15 років отримані дані про міжполушарні розходження в формуванні внутрішніх і зовнішніх ознак емоційних станів. Права півкуля бере участь в обробці емоційної інформації і створенні емоційного вираження більшою мірою, ніж ліва.

 

 

Відповідно до критеріїв тривалості у часі і глибині (близькості до «ядра» особистості) розрізняють емоційні процеси, стани і властивості. Серед емоційних процесів варто виділити емоційний тон відчуттів і емоційні реакції (власне емоції). Емоційний тон відчуттів – найпростіша форма переживання, що сигналізує про корисність чи шкідливість впливу, що викликав дане відчуття. Практично про будь-яке