Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Естетика абсурду як елемент кіносвіту Кіри Муратової

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЕСТЕТИКА АБСУРДУ ЯК ЕЛЕМЕНТ КІНОСВІТУ КІРИ МУРАТОВОЇ
 
Видатний український режисер Кіра Муратова за більш ніж сорок років кар ’єри створила власний кіносвіт. У статті розглянуто елементи абсурду як характерна особливість її творчої естетики.
Ключові слова: абсурд, філософія абсурду, Кіра Муратова.
Выдающийся украинский режиссер Кира Муратова за более чем сорок лет карьеры создала собственный киномир. В статье прослеживаются элементы абсурда как характерная особенность её творческой эстетики.
Ключевые слова: абсурд, философия абсурда, Кира Муратова.
The outstanding Ukrainian director Kira Muratova for more than forty years of career has created her own cinema world. The article investigates the elements of absurd as a characteristic of her creative aesthetics.
Keywords: absurd, absurdist philosophy, Kira Muratova.
 
Кіра Муратова, безперечно, вже давно закріпила за собою право називатися однією з найяскравіших постатей українського кінематографа.
Її стрічки утворюють особливий світ, власний часопростір, в якому діють специфічні закони Муратовой І важливим елементом цього кіносвіту є естетика абсурду, зокрема в розумінні філософії абсурду Альбера Камю та театру абсурду.
В есе «Міф про Сізіфа» Камю закладає основи своєї філософії, в центрі якої ставить фігуру абсурдної людини, відповідно в мистецькій площині – абсурдного героя.
Цей безперечно трагічний образ має в собі головну ідею філософії абсурду – прагнення віднайти сенс життя стикається з розумінням відсутності будь-якого сенсу.
Основні постулати філософії абсурду – тотальна самотність, відчай, неможливість комунікації – було взято за основу своєї творчості багатьма драматургами театру абсурду – Ежен Йоне- ско, Семюель Беккет, Жан Жене і Артюр Адамов.
Досліджуючи елементи естетики абсурду в творчості Кіри Муратової, важливо звертати увагу не лише на філософію Камю, а й на явище драматургії абсурду.
Як зазначає Мартін Есслін, хоч образна система творчості Камю і близька до драматургів театру абсурду, вони все ж різняться за формою.
Якщо філософи-екзистенціалісти «представляють своє відчуття ірраціональності людського становища у вигляді дуже виразно і логічно побудованих міркувань, то театр абсурду прагне висловити своє відчуття безглуздості становища людини і неадекватності раціонального підходу відкритою відмовою від раціональних засобів і дискурсивного мислення. У той час як Сартр чи Камю висловлюють новий зміст у старій конвенції, театр абсурду йде на крок далі в спробі досягти єдності між його основними положеннями і формою, в якій вони виражені»1.
І в творчості Муратової так само простежується не лише вплив основних засад філософії абсурду на загальну ідею, а й їх втілення в формальному плані шляхом трансформації традиційних засобів кіномови.
Муратова вже з першого самостійного фільму, «Короткі зустрічі» (1967), задає основну тенденцію своєї творчості – вона створює власний кіносвіт, кінопростір, в якому діють її правила. В «Коротких зустрічах» некваплива течія життя героїні пронизана її внутрішніми монологами, її самотністю.
Самотність взагалі стає лейтмотивом перших стрічок Муратової. І тут можна говорити про екзистенціальну самотність її персонажів – відчуття безсенсовності всіх життєвих подій.
Валентина з «Коротких зустрічей» хоч і чесно виконує всі свої обов’язки та відповідально ставиться до роботи, але все ж таки видається, що вона страждає на втому від цієї діяльності, від нездатності змінити бодай щось у своєму житті.
Це відчуття статичності, незмінності, марності всіх прагнень простежується і в наступному фільмі дилогії – «Тривалі проводи» (1971). Бачимо той самий, що й в «Коротких зустрічах», ліричний, сумний настрій, і історію про звичайних, пересічних людей та їхні глибоко індивідуальні, внутрішні проблеми. На передній план висунені не соціальні, колективні переживання людини як частини суспільства, а насамперед особисті, душевні. Самотня жінка переживає втрату контролю над дитиною, яка була сенсом її життя. Ці переживання поєднуються з передчуттям старості, страхом самотності.
Статичність лишається ознакою ситуації, в якій перебувають герої. Переїзд до батька зостається лише мрією, утопією, яку неможливо здійснити. І хоч невідомо, чи змінилася б доля хлопця з переїздом, та для нього лишитися з матір’ю рішення хоч і комфортніше, але тупикове. Свобода лишається недосяжною.
Все це дає змогу стверджувати про потяг до позицій екзистенціальної філософії в перших фільмах Муратової і про присутність окремих елементів філософії абсурдизму Камю зокрема.
Як зазначає І. Зубавіна, маючи на увазі під «міською прозою» в тому числі творчість Мура- тової: «... фільми напрямку “міська проза”, спираючись на міцне теоретичне підґрунтя сучасних філософських течій, наочно продемонстрували тенденцію до поглиблення почуття самотності у сучасної людини. Орієнтація цих творів на екзистенціальні проблеми особистості сприяла створенню вітчизняної кіномоделі “міфу абсурд- ноі людини «2.
Третій фільм Муратової – «Пізнаючи білий світ» (1979) – завершує ліричну лінію, започатковану в перших двох стрічках. Після нього почнеться період більш похмурих екзистенціальних драм. Фільм, що розповідає про зародження кохання між героїчним водієм і штукатурницею з промовистим іменем Любов, витриманий в легкому і тонкому настрої, трохи фантастичному, де штукатурниці постають перед глядачем майже німфами. Муратова демонструє талант перетворювати сіру буденність на високе мистецтво, вона уміє бачити і показувати красу в звичайних повсякденних речах.
О. Мусієнко відзначає це на прикладі «Коротких зустрічей»: «Із надзвичайною точною, не лише мистецькою, а, напевне, і жіночою інтуїцією Муратова відчула, що прекрасним,
Фото Капча