Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії

Проведено історико-географічний аналіз етнографо-статистичних досліджень українських земель Російської імперії, здійснених Павлом Чубинським у складі експедиції Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства у другій половині XIX століття. Показане значення цих робіт для усвідомлення своєрідності, регіональних відмінностей, єдиності і цілісності українського етносу; показана цінність їх для сучасних досліджень, спрямованих на виявлення та розв’язання господарських, екологічних, географічних проблем, вироблення напрямів охорони середовища проживання людей. 

Valentyna Nahirna, Vasyl Nahirnyy. Ethnographic-statistical studies of Pavlo Chubynskyy: the standpoint of social geography Historical-geographical analysis of ethnographical-statistical studies of Ukrainian lands in Russian Empire accomplished by Pavlo Chubynskyi during the second half the XX century is made. It is shown the importance of these works for the awareness of the Ukrainians in their identity, regional, diversity and integrity. The importance of these studies for the solvation of economic, environmental and geographical problems is shown. 

Суцільні планові суспільно-географічні дослідження української території були започатковані у XIX ст. Географічним товариством і найтісніше пов’язані з іменем видатного вченого-етнографа, автора тексту Національного гімну України Павла Чубинського. До того часу було опубліковано чимало відомостей про Україну та українців, зокрема про географічні особливості території, рослинний і тваринний світ, побут, звичаї та вдачу народу, розвиток господарства, торгівлі, соціальні відносини тощо. Проте цей надзвичайно цінний матеріал був переважно описовим, несистематизованим, достовірність його залежала від обставин, часу, особи автора, його мети. 

Статистико-економічні та демоетнічні описи, подорожні замітки, враження окремих людей, суспільно-економічний аналіз при відтворенні історичних обставин тощо мали здебільшого фрагментарний характер, стосувалися окремих регіонів України, не завжди мав місце детермінований підхід при висвітленні етнічних особливостей, господарського розвитку української нації та природного середовища. 

Описові відомості та неповні уривкові фактологічні матеріали не давали уявлення про цілісність української території та українського народу, недостатньо висвітлювали його етнографічне та соціально-господарське розмаїття, не розкривали суті впливу природних та історичних чинників на формування різних типів українців, їх відмітні ознаки. 

Переломний етап у дослідженні української території відбувся у XIX ст. На той час виникла потреба у фаховому плановому вивченні Південно-Західного краю (українських земель) в етнографічному і статистико-економічному аспектах. Це було зумовлено історичними і суспільно-політичними обставинами в тогочасній Російській імперії, з одного боку, та розвитком національного руху на українських теренах, зацікавленістю патріотичних сил у таких дослідженнях, з іншого. 

Вади державної системи Російської імперії, постійні селянські заворушення спричинили проведення урядом низки реформ (скасування кріпаччини в 1861 р., реформування суду, запровадження місцевого самоврядування земств у Чернігівській, Полтавській, Харківській, Катеринославській та Херсонській губерніях та ін.). У результаті в Україні значно посилився громадсько-культурний рух, стали видаватися та поширюватися українські книги, ставилося питання про українські школи. Повернулися із заслання члени Кирило-Мефодіївського братства, завирувало українське культурне життя в Петербурзі, де зосередилися тоді кращі українські сили (П. Куліш, М. Костомаров, О. Маркович, пізніше Т. Шевченко та багато інших). Під редакцією В. Білозерського почав виходити журнал “Основа”.   Громадсько-культурний рух охопив не тільки Лівобережну, але й Правобережну Україну, де в суспільній верхівці на той час переважала польська шляхта. Шляхта поставилась до українського руху зневажливо та вороже. Коли в 1863 р. почалося друге польське повстання, що поширилося також і на Правобережну Україну, українське населення не тільки не підтримало польську шляхту, але й у багатьох районах селяни самі розправлялися з повстанцями. Власне цей факт (як згодом зазначив у своїй праці П. Чубинський) став приводом до того, що на український народ звернули увагу — саме увагу як на союзника у боротьбі з поляками. 

Придушивши повстання, російський уряд посилив боротьбу з польським впливом, використовуючи визвольні прагнення українського народу. 

Однак і український громадсько-культурний рух викликав незадоволення в імперських колах та відповідні адміністративні заходи. У 1863 р. вийшов “валуєвський” циркуляр про заборону видавати книги, зокрема для освіти, українською мовою, були закриті недільні українські школи, проведені численні арешти української інтелігенції, багато з культурних діячів, серед них і Павло Чубинський, були вислані до північних губерній Росії. 

Таким чином, суспільно-політична ситуація в Російській імперії після реформ 1861 і 1864 рр., пожвавлення українського громадсько-культурного руху спричинили необхідність проведення масштабних суспільно-економічних досліджень української території з метою вивчення наслідків реформування, вироблення стратегії протидії російської адміністрації національному громадському рухові, що міг перерости в ідею боротьби за економічне та політичне відродження України. 

Головним виконавцем, якому було доручено дослідження, стало Імператорське Російське географічне товариство, де на той час були зосереджені значні наукові сили. У 1863 р. була створена Комісія, що визначила предмет, об’єкт вивчення та склад експедиції. Об’єктом дослідження був визначений Західно-Руський край, куди входили Україна, Білорусь та Литва. Основною метою дослідження, як зазначала Комісія, було вивчення племінних відмінностей у мові, правах, звичаях, виявлення чисельності племен, їх етнографічних меж, ступеня релігійної та моральної культури, дослідження господарства, побуту та матеріального становища. 

Для вивчення етнографічних особливостей населення Південно-Західного краю (так називали тоді українську територію у складі Російської імперії) був запрошений Павло Чубинський, який на той час працював секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. З великим бажанням, невтомною енергією, глибоким знанням справи, почуттям патріотизму до своєї землі та повагою до історії свого народу і рідного краю він проводив дослідження протягом 1869 — 1871 рр.