Етнографо-статистичні дослідження Павла Чубинського з позицій суспільної географії

Маючи широку ерудицію в питаннях історії та демоетнографії України, Павло Чубинський поглибив та розширив програму досліджень, в основу якої поклав достеменне визначення етнічних меж поселення українців, вивчення їх побуту та економічного становища. Варто зазначити, що він скоригував попередньо окреслені Комісією адміністративні межі досліджуваного регіону, відносячи до Південно-Західного краю (тобто української території), крім означених Київської, Волинської та Подільської губерній, ще й південну частину Гродненської та Мінської, східні райони Люблінської та Сідлецької губерній, північно-західну частину Бессарабії. Згадана Комісія погодилася з цим і затвердила об’єкт досліджень саме в таких межах. 

До Павла Чубинського в Російській імперії по суті не проводилися в повному обсязі всебічні етнографо-статистичні та економічні дослідження земель, заселених українцями. Збирачі та впорядники матеріалів здебільшого висвітлювали якийсь один аспект народного життя. Зовсім були відсутні етнографічні відомості, що характеризували б українців Холмської Русі, Підляшшя, Пінського та Мозирського повітів Мінської губернії, а про Волинь та Поділля неможливо було скласти повного уявлення, оскільки зібрані матеріали були незначними та неповними. 

В економіко-статистичному підрозділі програми Павло Чубинський передбачав основну увагу зосередити на економічному становищі селян у пореформений період та ситуації, що склалася в промисловості. Для отримання відповідних матеріалів, статистичних даних були залучені губернські статистичні комітети та мирові посередники із селянських справ. Над програмою досліджень разом із Чубинським працювали такі видатні українські особистості як В. Ф. Симиренко, М. В. Лисенко, І. П. Новицький, А. Ф. Кістяківський, В. Б.Антонович та ін. 

На основі вироблених принципів, підготовленої програми досліджень та обширного фактологічного матеріалу, зібраного за час трьох ґрунтовних експедицій, що охоплювали всі найважливіші регіони проживання українського етносу (від р. Прип’ять та Біловезької Пущі на півночі до т.зв. Новоросійського краю на півдні, від р. Прут та австрійського кордону, що тоді пролягав уздовж р. Збруч, на заході до Придніпров’я на сході та південному сході) була написана і опублікована протягом 1872–1876 рр. згадана фундаментальна праця “Труды этнографо-статистической экспедиции в Западно-Русский край”. У ній не тільки були узагальнені та систематизовані з наукових позицій матеріали, що характеризують населення та господарський розвиток українських територій, але й зроблений помітний поштовх в розвитку наукових географічних досліджень та ідей в Україні. 

Основна наукова цінність цієї праці полягає в тому, що в ній вперше на основі повних і всебічних етнографічних та економіко-статистичних досліджень зроблений комплексний аналіз української людності в усіх її проявах — демографічному, суспільно-родинному, побутовому, духовному та економічному контексті розмаїття природних умов, географічного положення різних українських теренів, впливу інших народів. Павло Чубинський науково обґрунтував цілісність України та єдність українського народу як найсуттєвішу передумову української державності. В основу визначення меж українських земель були покладені етнічний та суспільно-географічний принципи. У результаті досліджень українського етносу (з урахуванням регіональних відмінностей), науково обґрунтованих висновків не тільки підтвердилася ідея суспільно-територіальної цілісності української нації, її здатність до державного самовизначення, але, по суті, була окреслена українська національна територія. 

Одним із найважливіших об’єктів дослідження Павла Чубинського було населення. Він докладно, на високому фаховому рівні описав характерні особливості українського народу, його відмінності на різних теренах, стосунки з іншими народами. Хоча дослідження проводилися переважно в етнографічному плані (це, до речі, передбачалося програмою, і основна увага була звернена на звичаї, обряди, пісні, вірування, моральні якості, житло, будівлі, знаряддя праці, одяг, їжу, говірки тощо), проте головні наукові узагальнення були зроблені із врахуванням природних умов і топографічних особливостей різних місцевостей, впливу історичних чинників, сусідства з іншими народами. 

У процесі дослідження повною мірою були задіяні основні географічні принципи, сформульовані дещо пізніше Степаном Рудницьким, такі, як морфографічний (зовнішній опис явищ і процесів), структурний (опис головних складників), динамічний (розвиток явищ у часі) та генетичний (розкриття причинних зв’язків між явищами і процесами). 

Оригінальною є проведена Чубинським типізація малоросійського (українського) населення. В основу критеріїв типізації ним покладені фізичний тип людей, їх мовні відмінності, побут та ін. За цими ознаками були виділені три типи українців — власне український, поліський та подільсько-галицький, окреслені межі їх заселення, схарактеризовані головні риси людей кожного типу, показана причинна зумовленість їх відмінностей. 

Український тип сформувався на території, що нині зайнята переважно Волинською, Рівненською, Київською, Чернігівською (без поліських їх районів) та Черкаською (без лівобережної частини) областями, північними районами Тернопільської та Хмельницької областей, а також північно-східними районами Вінницької області. Цей тип вважався найбільшою мірою автохтонним, основні фізичні риси людей — типово українські (брюнети з карими очима та чорними бровами), для них характерні (порівняно з іншими типами) більша самостійність, виражене почуття власної гідності, дух козацтва, що, на думку автора, зумовлено впливом історичних чинників. В основному сприятливі природні умови та родючі ґрунти цього краю відбилися на особливостях господарської забудови сільських жителів, обладнанні житла, знаряддях праці, характері занять населення тощо. Тут спостерігається висока культура будівництва, добре продумані і зручно розташовані господарські будівлі, переважають чисті білі хати, що потопають у садах, основним знаряддям обробітку землі є плуг,