Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Етнопедагогічні особливості статевого виховання дітей (середня Наддніпрянщина, полісся) : історичне дослідження

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Етнопедагогічні особливості статевого виховання дітей (середня Наддніпрянщина, полісся) : історичне дослідження
 
Ірина Кучеренко
старший науковий співробітник, НІЕЗ «Переяслав»
В статті розкриваються етнопедагогічні особливості статевого виховання дітей Середньої Наддніпрянщини та Київського Полісся. Показано вплив соціальних та національних факторів на народну професійну педагогіку в українській етнографії.
Ключові слова: статеве виховання, Київське Полісся, діти, сім'я.
Український народ, який завжди прагнув до єдності на своїх просторах, виробив цілу систему впливів на формування особистості. Але виховна практика в різних регіонах України виробила оригінальні ідеї й засоби, які з особливим успіхом продовжують слугувати саме на певній конкретній території.
Процес трансформації освіти, що почався в Україні в час перебудови і триває й досі, актуалізував ряд наукових проблем, вивчення яких ще в недалекому минулому було не престижним. Це стосується, в першу чергу, народної педагогіки. Головною у вихованні підростаючого покоління українське суспільство вважало сім'ю. Народна педагогіка виробила уявлення про те, що господарська діяльність, побут та дозвілля є основними функціями сім'ї. Згідно з традицією на батьків, разом із забезпеченням фізичного розвитку дитини покладалась відповідальність за її трудове, естетичне, моральне та патріотичне виховання. Але після виходу в світ монографії Н. Заглади «Побут селянської дитини» більш детального дослідження цієї проблематики в українській етнографії не було. Роботи таких вчених, як С. Сивавко «Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку», М. Стельмаховича «Мудрість народної педагогіки», та «Народне ди- тинознавство» дають тільки загальні уявлення про зміст та основні принципи етнопедагогіки українців без прив'язки до конкретного історико-етнографічного матеріалу. Також у науковій літературі мало уваги приділялося статевому вихованню, яке розглядалося в контексті морального та трудового.
Ця стаття є спробою виділити його як окремий компонент спільних цінностей, спираючись на матеріал експедицій у села Переяслав-Хмельницького району, а також виявити особливості етнопедагогічних принципів та уявлень.
Вплив соціальних та національних факторів на народну професійну педагогіку в українській етнографії майже не вивчався. Скористаємося науковими висновками відомого канадського психолога І. Ламберта, який вивчав зміст процесу виховання дітей у представників більш як 60 національних груп: «Статистичний аналіз даних показав, що національна приналежність і соціально-класове становище, як окремо, так і разом взяті, сильно впливають на емоційні реакції батьків. У всіх етнічних групах батьки з більш низьких прошарків схильні до більшої строгості та вимогливості, ніж представники середнього прошарку»1.
Про батьківську строгість у вихованні дітей в селянській родині повідомляли майже всі опитані нами інформатори. «Раньше дєті поважалі старших. Як прийдуть гості до хати, а там шість – сєм дєтєй, то дєті в стороні сидять, поки гості поїдять, поп'ють. Тоді толькі підходять до гостей, а нє то, щоб межі очі лєзьті»   .
Проте родинне виховання не зводилося тільки до строгості та вимогливості. Зібрані матеріали дозволяють стверджувати, що любов до дітей посідала дуже важливе місце в духовній культурі українців, в системі їх моральних цінностей.
Турбота про дитину розпочиналася ще з часу її перебування в материнському лоні. До вагітної жінки («товстої», «грубої») ставились з повагою. Звичай забороняв такій жінці дивитись на пожежу, на мерця (щоб уникнути нервового потрясіння, стресу), порушувати моральні заборони – красти, брехати. Все це могло зашкодити майбутній дитині.
Розрізнення статі відбувалося вже з перших хвилин народження дитини. Щоб передбачити, чим дитина буде займатися в майбутньому, повитуха відтинала пуповину на якомусь певному предметі. Так, пуповину хлопчика відтинали на поліні, сокирі чи книжці: «Щоб хазяїном, майстром був», – а дівчинці – на гребені, «щоб пряла і ткала» .
У селах Переяслав-Хмельницького району – Козлів, Чопилки, Соснова, пупок з ниткою ховали до скрині або за «образ» (ікону). Через шість-сім років його давали дитині і пропонували розв'язати, спостерігаючи, якщо зуміє зробити це, то «буде розумною», «все вмітиме»... «Як розв'язав пуп, – кажуть у народі, – то й ум розв'язав, а як ні, то буде мучитись».
Стать дитини закріплювали обрядом загортання хлопчика в сорочку батька, а дівчинки – в материнську. Сорочка мала бути старою, інколи навіть забрудненою. Старі, ношені речі втілювали ідею спадковості, передачу благ і цінностей від одного покоління до іншого. Великого значення надавалось першому купанню новонародженого. У купіль дівчинки клали ромашку («щоб рум'яна була»), калину («щоб красна була»), гілочку вишні («щоб гарна була»), материнку («аби хвороб не знала»), любисток («щоб люб'язна була»). У купіль хлопчикам додавали гілочку дуба («щоб був міцним, як дуб»), листя й коріння любистку («щоб любили»)  . Траплялись і регіональні відмінності ритуалу: у селі Бовище Поліського району в купіль дівчинці кидали пелюстки першої півонії. Таку квітку стерегли, щоб ніхто не зірвав, бо може «вкрасти» щастя . У селі Діброва – теж Поліського району, дівчаткам гріли воду у високих глечиках, щоб були стрункі. Але не давали їй закипіти, бо дитина буде сердита. Не випадково ж, як щось негаразд у поведінці, то кажуть: «У гарячій воді купаний». Коли ополіскували хлопчика у воді, то «туди додавали яблуко з медом, а дівчаткам – материнське молоко» .
З найдавніших часів зберігся звичай сипати в купіль житнє зерно – «щоб на життя велося». Цей звичай є досить стійким, про що свідчать розповіді наших інформаторів із сіл
Фото Капча