Етностереотипи тактильного модусу сприйняття: динаміка становлення

Широку значеннєву периферійну зону демонструє етнокультурний стереотип тврьдаА віра – «впевненість, певність у чому-небудь» (Пова (ж) ньі (и) и прм (д) рьі (и)... воєвни (к) гавє (л), яко моцноую анґйрY в ср (д) цахъ твръдою вірою спанАлы (х) засажаючи, //... причини (л) присАгоу [СлУМ, Т. 10, с. 193]) ; «значеннєвість переконання в чомусь, щодо чогось, віри в кого, що-небудь» (Віра твєрдаА, пачє жєліза и адаманътY [СлУМ, Т. 1, с. 73]). Спостережено, що іменник камєнь у структурі стереотипу призводить до зміщення акценту в бік актуалізації по- ведінкової сфери, що поповнює периферійну зону стереотипу значенням «упевненість у правильності, розумності вибраної позиції чи поведінки» (Црь... доумаєть, што (ж) на твєрдімъ каміни, вірьі стає стоить [СлУМ, Т. 8, с. 226]).

Прив’язка стереотипу твръдаА віра до сакральної сфери висуває на перший план релігійні пріоритети, що уможливлює периферійні значення «визнання існування Бога», «переконання у правильності догматів певної віри, релігії» (Подобаєть жє відати и сє, кто CYть, и которїи хотАть видіти бга в дху боурьливомь, явно, яко... прєвротньи діти єрєтачєскїи, котоїи силують са зопсовати и ськрушг^ти віроу твєрьдую [СлУМ, Т 12, с. 152]) ; «впевненість у позитивних якостях догматів певної віри» (То єсть потрєба на (м) місто вісла віроу тврьдоу иміти [СлУМ, Т. 3, с. 246]). Аналізований стереотип, до структури якого введено порівняння якю имєнємь набуває метафоричного значення та в образі фізичної реалії продукує сему «впевненість у захисних функціях переконань та догматів певної віри» (Покрію та якю кімєнємь, твє (р) дою вірою [СлУМ, Т. 14, с. 30]). Отже, можемо говорити, що означені стереотипні образи побудовані на канонізованих уявленнях етносу, які історично сформувалися й усвідомилися носіями мови як певний стереотип.

Контекстуальне оточення ад’єктива твръдый продукує не тільки позитивні асоціації. Так, поєднуючись із абстрактними іменниками злоба, злюсть, внутрішньою мотивацією яких є «почуття роздратування, гніву, досади» [СУМ, Т. 3, с. 597], відповідний прикметник у структурі стереотипів тве (р) даА злоба, тве (р) даА злюсть відцентровує значення «запеклий», «затятий» (Нє з мYрювъ Камєнньхь; алє ю (т) тве (р) дой злюсти гріхюв- нюи, принєсімю ємY на чєсть,... дYші наші, югнємь Любви Бжєи, запалєнїи [СлУМ, Т. 10, с. 242]) та «розлючений» (Забывши юно (г) иже маннY брали въ гла (д) ной пустыни мало его знали. Гді сла (д) каА вода и (м) с камени зышла, А тве (р) даА злоба до сє (р) дца и (х) пришла [СлУМ, Т. 4, с. 140]).

Негативно маркований семантичний ряд продовжують стереотипи-образи, спроектовані на протяжність у часі, коли реалізація ознаки стає можливою за умови динаміки її розгортання. Названа тема уможливлена сенсорною рисою, що характеризує об’єкт з позиції, притаманної йому властивості, що об’єктивовано дієприкметником у стереотипах затвєрділаА дYша, затвєрділоє ср (д) це зі значенням «нечутливість», «бездушність», «черствість» (Тоє приказанїє написаль єсть вам на затвєрьділого ср (д) ца вашого [СлУМ, Т. 10, с. 242]; Сила Бж (с) твєннаА помагала Іючифови, а злосливую и затвєрділую ДYШY Пілатс^ змАкч^ла [СлУМ, Т. 12, с. 78], що є характеристикою внутрішнього світу особистості.

Аналіз матеріалів СУМГ, як і слід було очікувати, засвідчив усталеність стереотипних номінацій мови попередньої доби (гаряче (тверде) серце, гаряча любов, гаряче бажання, гаряча сила, гаряче прохання, гаряче прагнення, гарячий умисел, гаряча приязнь, гаряча віра, гаряча молитва, гарячі (жаркі) сльози, гаряче пекло, тверда віра, тверда надія, тверда душа, тверда злість, тверда злоба). Неочікуваним стало те, що ряд нових стереотипних номінацій у межах досліджуваної сфери, попри функціонування значної кількості вербалізаторів, які відтворюють лексико-семантичне поле тактильності як компоненти стереотипів-образів, виявився значно збідненим.

З-посеред нових стереотипних номінацій теплі сльози, тепле серце (що розширюють синонімічні ряди – гарячі (жаркі, теплі) сльози; гаряче (тепле) серце), м’яка натура, холодний, як крига. Можемо говорити про розширення значеннєвої зони усталених образів. Так, в основі сполучень гарячі (жаркі, теплі) сльози лежить прихована сенсорна ознака. Звичайно, сльоза – «безбарвна прозора солонувата рідина, яку виділяють розміщені в очній ямці залози при деяких фізіологічних або психічних станах» [СУМ, Т. 2, с. 386], за своєю температурою відповідає температурі тіла живої людини (тепла), однак проекція відповідного стереотипу у ментальну зону виформовує значення «сльози, викликані сильним почуттям» (По тобі, милий, гарячая покотилась сльоза [СУМГ, Т. 4, с. 151]; Щирим цілуванням теплі сльози сушить [СУМГ, Т. 4, с. 433]) і далі – «переповнені горем» (Умила личенько гарячою сльозою [СУМГ, Т. 1, с. 276]), що є аргументованою, глибоко укоріненою мотивацією аксіо- логічно наповнених компонентів стереотипу «гірко, невтішно плакати».

Стереотип «тепле серце» також консолідує дотикову і ментальну ознаку, та виформовує співвідношення сенсорного – «температура людського тіла» і несенсорних компонентів семантики – «пристрасне», «чутливе», і далі – «любовні почуття», «любовна прихильність», «пристрасть» (А в дівчини серце, як літнєє сонце: хоча воно й хмарненьке, але тепленьке [СУМГ, Т. 4, с. 255]). Як контекстуальний синонім до тепле серце розглядаємо псевдосенсорний образ м’яка натура – «сердечний», «чутливий» (Вся його постать, цілий обвід повного круглуватого лиця виявляло зразу його м’яку натуру [СУМГ, Т. 2, с. 312]). Ментально-сенсорне значення стереотипу тепле серце – «пристрасне», «чутливе», опозиціонує з «без натхнення, захоплення», «позбавлений запалу, пристрасті» – ядерним значенням стереотипу-образу «холодний, як крига» [СУМГ, Т. 2, с. 305]) та продукує аксіологічну сему на осі «хороший/поганий».

Стереотип тепла порада – «дружнє сприяння», «допомога в якій-небудь справі» (Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькові скорботи [СУМГ, Т. 1, с. 403]), відірвався від вихідної тактильної ознаки та засвідчує аксіологічну образу, що розширює його конотаційне тло значеннями – «яка заспокоює», «сповнює радістю», «втіха», «відрада».

Обмежена кількість стереотипних образів, зафіксованих СУМГ, уможливлює висновок про зниження динаміки формування стереотипної ознаки дотикового модусу перцепції в українській мові XIX ст.

Висновки. Отже, за матеріалами лексикографічних джерел тактильний модус сприйняття постає як один із основних при освоєнні навколишнього світу. Вербалізатори тактильних відчуттів мають велике асоціативне поле, наділені високим ступенем продуктивності, та у результаті різних мовленнєвих процесів формують етнокультурні стереотипи, які передаючи широкий спектр етнічно глибоко закорінених значень, є результатом узагальнення життєдіяльності українського етносу та маркерами етнічного світосприйняття.

Етнокультурні стереотипи, заґрунтовані на тактильних пер- цептивних реакціях, є давніми утвореннями, пов’язаними зі світом людини у межах субмоделі «духовний світ», що презентує морально-психологічний стан особистості та її ставлення до світу. Дотикові компоненти у структурі стереотипів відповідної субмоделі виформовують значення, які мають відмітні особливості: є результатом сенсорного і водночас ментального опрацювання світу; втрачають свої потенційні можливості, що зумовлює рух від сенсорного до псевдосенсорного у межах певної ділянки мовної системи; у переважній більшості аксі- ологічно марковані.

Матеріали лексикографічних практик різних епох загалом засвідчують зміщення ситуації в бік прогресії об’єктивацій дотикових відчуттів, які традиційно вважалися неперспективними. Разом із тим спостерігаємо зниження динаміки формування стереотипної ознаки дотикового модусу перцепції в мові XIX ст. порівняно з українською мовою XVI – першої половини XVII ст. У подальшому планується аналіз об’єктивацій тактильних відчуттів, як базових компонентів етностереотипів у лексикографічних матеріалах «Словника української мови: в 11-ти томах (1970-1980) «.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Роль человеческого фактора в языке: Язык и картина мира / Б. А. Серебрянников, Е. С. Кубрякова, В. И. Постовалова и др. – М. : Наука, 1988. – 216 с.
2. Лурия А. Р Лекции по общей психологи / А. Р Лурия. – СПб. : Питер, 2006. – 320 с.
3. Кубрякова Е. С. Язык и знание: На пути получения знаний о языке: Части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира / Е. С. Кубрякова. – М. : Языки славянской культуры, 2004. – 560 с.
4. Курилович Е. О методах внутренней реконструкции / Е. Курило- вич // Новое в лингвистике, Вып. IV. – М. : Наука, 1965. – С. 36-44.
5. Словник української мови: в 11 т. / [гол. ред. кол. І. К. Білодід]. – К. : Наукова думка, 1970-1980.
6. Словник української мови XVI – першої половини XVII ст. – Вип. 1-15. – Львів, 1994-2010.
7. Словарь української мови. В 4-х т. / НАНУ; Упорядкував з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. – К. : Наук. думка, 1996-1997.