Етична інфраструктура державної служби Сінгапуру

Ще однією цікавою особливістю законодавства розглянутого держави є санкції за порушення громадського порядку. Справа в тому, що за задумом влади, закони в Сінгапурі встановлюються не для того, щоб їх порушували, тому навіть найменші відхилення від них тут караються дуже значними штрафами. Однак якщо згадати про те, на якому рівні знаходиться ця держава в світі за такими показниками як безпека, економічний розвиток, який порядок панує тут по всіх напрямках і яка точність функціонування державного апарату, то стає зрозуміло, що саме жорстокість сінгапурського законодавства, його схильність до контролю самих дрібних і, здавалося б, незначних для розвитку країни деталей і сприяла процвітанню міста-держави Сінгапур.

 

 

В основу етичної інфрастуктури державної служби Сінгапуру покладені принципи меритократії і канони конфуціанської етики.

Спеціальних професіонольно-етичних кодексів у Сингапурі не створено. Найголовнішим суб'єктом формування правил поведінки, морально-етичних норм є пррезидент Сингапуру. Так, згідно розділу IX ст. 116, конституції Республіки Сінгапур він має право:

« (1) Згідно з нормами будь-якого статутного закону, чинного на даний момент в Сінгапурі, президент може складати інструкції для всіх або будь-якого з наступних питань:  (a) розподіл державних посад на Розділення і Служби;  (b) припис схем, що регулюють рекрутинг, службу та просування членів таких Служб, а також

(c) поведінку і дисципліну на державній службі. «[7]

 

 

Втіленням інструкцій та контролем за їх виконаннам займається комісія державної служби (Public Service Commission – PSC), яка є важливим елементом системи державної служби Сінгапуру. Саме вона є хранителем цілісності і цінності державної служби. PSC доручено призначати, підтверджувати, заохочувати, передавати, звільняти і здійснювати дисциплінарний контроль над державними посадовими особами. Її життєво важлива роль – захисту цілісності, неупередженості та мерітократії в цивільній службі. Таким чином, заохочення або розміщення ключових урядових посадових осіб засновані на кваліфікацію, досвід і заслуги.

В основу організації державної служби Сінгапуру покладені наступні принципи:

1) системний аналіз у вирішенні складних проблем;

2) систематичні нововведення і підвищення результативності;

3) високий рівень комп'ютеризації;

4) постійний пошук шляхів підвищення результативності роботи організацій: постійно реалізуються нові ідеї, пов'язані з аналізом витрат і підвищенням рентабельності;

5) призначення молодих, перспективних, здатних і домагаються високих результатів чиновників на дуже високі пости;

6) акцент на поліпшення якості обслуговування населення;

7) проведення дискусій, в яких беруть участь чиновники та їхні начальники, визначаються та переглядаються завдання, обговорюються шляхи досягнення намічених цілей;

8) призначення чиновників вищого рангу для роботи в правліннях компаній, що знаходяться під державним контролем, що допомагає їм пізнавати потреби приватного сектора і набувати корисний досвід;

9) заохочення новаторства і творчості;

10) принцип підзвітності громадськості і підтримки «прозорості».

Таким чином, висока ефективність і дієвість державної служби Сінгапуру є наслідком суворої дисципліни, працьовитості та наполегливості чиновників, їх професіоналізму і відмінною підготовки; прийому на роботу найбільш здібних кандидатів на основі принципу меритократії, низького рівня корупції, високих вимог з боку політичних лідерів країни, невпинного прагнення до досконалості і досягненню конкретних результатів та значним рівнем престижу державної служби, що забезпечується високим рівнем заробітної платні. [8]

 

 

Як було зазначено у попередньому розділі, головною рушійною силою у питаннях формування етичної інфраструктури Сінгапуру є президент Республіки Сінгапур. Він на підставі прав, наданих йому конституцією, видає інструкції, що формують правила поведінки, і є обовязковими до виконання держаними службовцями.

Функцію втілення цих інструкцій в практику державної служби Сінгапуру займаються спеціальні комісії, а саме, комісія по питанням державної служби (про яку згадувалося раніше), комісія по питанням освітньої служби, комісія по питанням поліцейської служби та громадської оборони, а також ради по справам персоналу, які утворюються за поданням премьер-міністра та затверджуються відповідним розпорядженням президента і можуть перебирати на себе певні функції зазначених комісій. [8]

Окремо слід проговорити про агентство (комісі.) з боротьби з корупцією, яке підпорядковується безпосередньо премьер-міністру і має майже неномеженні повноваження. Організовано агенство у вигляді бюро у 1960р. По суті, воно являє собою підрозділ адміністрації прем'єр-міністра, і підпорядковується воно тільки йому. Основних функцій всього дві: проведення розслідувань у приватному і державному секторах та вивчення корупційної практики з метою мінімізації можливостей для корупції.

Методи роботи агенства – авторитарні. Воно має виключне право без рішення суду затримувати і обшукувати підозрюваних у корупційних діяннях. Може вести розслідування не тільки щодо підозрюваного, але також його родичів і поручителів, перевіряти будь-які їхні банківські, пайові і розрахункові рахунки та фінансові записи. Може викликати на допит свідків, а також розслідувати будь-які правопорушення, які розкриваються в ході вивчення корупційної справи. Бюро має право притягнути до суду будь-якого громадянина, незалежно від його статусу, рангу або віросповідання. Винятків для вищих держслужбовців не робиться – навпаки, їм (а особливо працівникам правоохоронних органів) приділяється особлива увага як людям, які за родом своєї діяльності займають «потенційно корупціогенні посади».