Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Еволюція партійної системи Єгипту в світлі концепції демократичного транзиту

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
12
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЕВОЛЮЦІЯ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ ЄГИПТУ В СВІТЛІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ
 
Гаврилюк Г. І.
 
Проведено зіставлення етапів еволюції партійної системи та фаз демократичного транзиту в Єгипті на базі концепції демократичного транзиту та теорії партійних систем. Виявлено, що різним етапам фази лібералізації відповідають однопартійна та неструктуровані партійні системи різних видів. У фазі демократизації виникає тенденція до структуризації партійної системи, яка може порушуватися процесами дедемократизації.
Партійна система є залежною змінною, яка чутливо реагує на перебіг демократичних транзиту. Ця змінна є особливо важливою для діагностування особливостей неузгоджених демократичних транзитів, які відхиляються від стандартів і призводять до непередбачуваних результатів.
Ключові слова: партійна система, Єгипет, демократичний транзит, лібералізація, демократизація.
Політичні партії, за загальним визначенням, з одного боку, виступають «необхідною компонентою демократії», а з іншого – є «домінуючими» та незамінними акторами демократичного транзиту [1, с. 481, 495]. В цьому контексті структурована, плюралістична, конкурентна партійна система (партіома) визнається базовою ознакою демократії та важливим процедурним чинником демократичного транзиту.
Отже, на перший погляд, здається очевидним, що будь-який дослідник будь-якого демократичного транзиту повинен зосередитися, передусім, на аналізі ролі політичних партій та визначенні характеру їх взаємодії у процесі демократичних перетворень. Проте, на практиці, маємо парадокс у вигляді наявності малої кількості досліджень, які на рівні окремих держав намагаються зіставити етапи еволюції партійної системи та стандартні фази демократичного транзиту [2; 3; 4; 5] і повної відсутності узагальнюючих праць подібного спрямування.
Корпус досліджень, на які ми спираємося, складається з трьох нерівнозначних груп. До першої належать теоретико-методологічні розробки, які здійснювалися з початку 1970-х рр. у межах політичної та соціологічної наук і призвели до появи серії концепцій та теорій, що відомі під назвою «політичної транзитології». Основні роботи такого роду належать політологам Д. Растову, Г О’Доннеллу, Ф. Шміттеру, Т Л. Карл, А. Степану, Б. Вайнгасту, С. Хантінґтону, В. Меркелю та соціологам Х. Лінцу, С. Валензуелі, А. Пшеворському, Л. Даймонду тощо. Особливе значення надається розробці концепції політичних пактів та «пактових» переходів до демократії. В цьому контексті окреме місце відводиться М. Макфолу та його теорії «неузгоджених» переходів до демократії та диктатури.
Друга група стосується розробки теорії партійних систем і зводиться до вичерпних узагальнюючих праць Д. Сарторі [6] й А. Уера [7].
Третя група складається з досліджень істориків- арабістів, політологів та політичних аналітиків 20112015 рр., а також невеликої кількості історичних робіт 19701990-х рр. в працях А. А. Агаришева, В. М. Ахмедова, М. Васильєва, О. Воловича, А. В. Коротаєва, Ю. В. Зінькіної, Є. В. Зелєнєва, Л. М. Ісаєва, А. Г Князєва, Д. Я. Примакова, Б. Г. Сейраняна, М. З. Ражбадінова, Л. Л. Фітуні, А. Р. Шишкіної, А. В. Федорченка, О. Царєгородцевої містяться аналіз виникнення, становлення та криз політичної системи в Єгипті, а також тих змін у функціонуванні цієї системи, які спричинила «Арабська весна» 2011 р. і наступні політичні події.
Метою статті є зіставлення етапів еволюції партійної системи та фаз демократичного транзиту в Єгипті на базі транзитологічних концепцій та теорії партійних систем.
Первинна парадигма транзитології репрезентує перехід до демократії як процес послідовної інституціоналізації політичних змін, який складається з трьох закономірних етапів, що визначаються Д. Растовим як «підготовча фаза», «фаза прийняття рішень» та «фаза звикання» [8] та Г. О’Доннеллом і Ф. Шміттером як «лібералізація», «демократизація» та «соціалізація» [9, с. 24-25].
За методологію Д. Растова, демократичний транзит у Єгипті розпочався у ніч з 22 на 23 липня 1952 р. військовим переворотом, що привів до влади Раду керівництва революцією. Організація «Вільні офіцери», яка репрезентувала націоналістично налаштовану частину військової еліти, в такий спосіб загострила проблему характеру та швидкості політичної та економічної модернізації Єгипту.
Отже, вихідною точкою єгипетського демократичного транзиту виявився відносно лібералізований (з багатопартійною системою включно) монархічний режим, який зазнавав істотного впливу британської системи непрямого урядування. Партійна система королівського Єгипту може бути оцінена як безсила, оскільки вона майже не впливала на формування та діяльність уряду. Так, в період з 1923 по 1950 р., партія «Вафд» сім разів вигравала вибори в Палату депутатів, в тому числі шість разів отримувала абсолютну більшість парламентських місць [10, с. 963-964]. Проте, всі шість урядів цієї партії виявилися недовговічним, а виконавчу владу, як правило, очолювали висуванці короля, які не спиралися на парламентську більшість. Структурними чинниками, які мали місце в Єгипті до 1952 р. та виявилися важливими для майбутнього демократичного транзиту, можна вважати традиції політичної боротьби в партійній формі, досвід заборони антисистемних партій (Комуністичної партії Єгипту 1924 р., Асоціації братів-мусульман 1948 р.) та культуру масової політичної участі (фітни).
Свого часу нами була висунута та обґрунтована гіпотеза, що політичні транс формації в Єгипті відбуваються за схемою «неузгодженого демократичного транзиту» М. Макфола, мають нестандартну конфігурацію фаз і можуть призвести як до демократії так і до диктатури [11]. Станом на 2015 р. єгипетський демократичний процес пройшов підготовчу фазу, яка охопила три періоди (делібералізації, фасадної лібералізації, екстремального завершення лібералізації) та вступив у фазу демократизації, яка є незавершеною, характеризується боротьбою демократичних і дедемократичних тенденцій, відсутністю елітного пакту про демократію та впливової продемократичної еліти. Кожна фаза та період єгипетського демократичного транзиту супроводжувалися
Фото Капча