Еволюційні зміни послуг поштового зв’язку

Почавши з обслуговування державного апарату, поштові служби з часом поширюють свої послуги на широкі верстви населення. Протягом тривалого часу у багатьох країнах, поки доставка приватної кореспонденції не була як слід налагоджена, її здавали продавцям крамниць, а ті вже передавали листи поштовим працівникам. Поштові скриньки вперше згадуються в документах міської пошти Парижа, заснованої 1653 р., хоч є відомості, що в Амстердамі вони з'явились у 1616 році.

Зростання обсягу поштових перевезень вимагало вдосконалення засобів транспортування пошти. Поступово на зміну кінним гінцям та поштовим візкам прийшли великі карети-дилі-жанси, які перевозили і пошту, і пасажирів. Створювались приватні, міські та інші поштові контори, «пенні-пошта», «пті-пост» тощо – все це етапи розвитку поштового зв'язку. В першій половині XIX ст. для поштових перевезень починають використовувати залізничний транспорт, а згодом – апарати, легші за повітря, – аеростати, з часом їх змінили літаки та вертольоти. Так поступово, крок за кроком, прогресував поштовий зв'язок – від примітивних засобів передачі інформації до утворення сучасних міжнародних ліній поштового зв'язку. Тривалий час пересилка пошти, особливо листів, завдавала чимало клопоту як населенню, так і поштовим службовцям через те, що оплата відправлення залежала від різних факторів (від ваги, відстані тощо).

Якщо відправлення проходило через кілька країн або навіть різні місцевості однієї країни, в кожній з яких існували свої тарифи, то сума за його доставку, сплачувана адресатом, часом була чималою. Все це й викликало потребу серйозної реформи поштової служби, зокрема уніфікації тарифів і запровадження спрощеної системи оплати відправлень (в першу чергу листів). Пошуки в цьому напрямку велися довго. В середині XVII ст. у Франції здійснено спроби ввести в обіг спеціальні обгортки для листів. У 1818 р. на острові Сардінія запроваджено поштовий папір із зображенням вершника на коні (ці емблеми називають «маленькі коники»), що засвідчувало сплату доставки приватної кореспонденції. В Англії з'явилися штемпелі головного поштмейстера Генрі Бішопа (1661 р.) і купця Вільяма Докра (1683 р.), у 1840 р., водночас з першими марками, випущено конверти, ескізи яких створив Вільям Малреді. Історики філателії відзначають кілька ранніх проектів створення поштової марки. Цю ідею висували і шведський лейтенант Куррі Треффенбсрг (1823 р.), і словенський чиновник Ловренц Кошір (1836 р.,), і англійський видавець Джеймс Чал-мерс (1837 р.) та ін. Але запровадження наклеюваної поштової марки пов'язують з ім'ям англійського поштмейстера Роуленда Хілла: він енергійно протягом 3 років відстоював свій проект, створив ескізи першої марки, добився спрощення тарифів і встановлення попередньої оплати кореспонденції. Завдяки його наполегливості 6 травня 1840 р. в Англії увійшла в обіг перша в світі поштова марка [8, 192].

В історії філателії вона відома під назвою «чорний пенні». Цим ім'ям марка завдячує тому, що надрукована чорною фарбою, з номіналом в 1 пенні. Марка має водяний знак у вигляді малої корони. На ній зображено портрет тодішньої королеви Великобританії – Вікторії. Зубці відсутні (марки тоді ще не перфорувалися), так само як і назва країни. Значення поштової марки, її роль у розвитку пошти високо оцінили згодом в усіх країнах світу. Перейнявши почин Англії, почали випускати поштові марки й інші країни. Кількість поштових марок почала поступово зростати, а в останні десятиріччя XX ст. випуск марок набув характеру «повені», що викликає занепокоєння філателістів – вони не встигають устежити за виходом знаків поштової оплати.

Урізноманітнення видів відправлень, удосконалення роботи пошти привели до появи різних спеціальних знаків поштової оплати. В 50-х рр. XIX ст. з'являються газетні марки, марки для оплати рекомендованих листів, доплатні маркиі т. ін.

У 1871 р. в Перу вийшла перша пам'ятна (коммеморативна) марка. Одразу після появи поштової марки з'явились і цінителі, які зрозуміли не лише її безпосереднє практичне значення, а й художню цінність як твору прикладної графіки малих форм. Так поштова марка стала предметом колекціонування, а людей, які почали колекціонувати знаки поштової оплати, з середини 60-х років минулого століття стали називати філателістами.

Філателія дістала визнання не одразу. В 1845 р. на сторінках одного німецького журналу, наприклад, засуджувалась мода збирати поштові марки, яка набула поширення в Англії. (Але заради справедливості варто зазначити, що дехто наслідував цю моду з «прикладною» метою – щоб обклеювати марками скрині, шафи, екрани до камінів, стіни кімнат замість шпалер).

З недовір'ям зустріли філателію й окремі поштові адміністратори. Так, у 1863 р. генеральний директор французької пошти (з іронії долі він мав прізвище Вандал) писав: «Від певного часу поштою пересилають... пакети погашених французьких марок, їх посилають особам, котрі здобувають їх з метою, яку не можна пояснити». Є. Вандал вважав, що погашені поштові марки – це «непотрібні речі і їх треба знищувати... їх зберігання та нагромадження в руках певних осіб збуджує підозру, що їх використовуватимуть з нечесною метою». Але розвиток філателії вже не можна було спинити. З'являються серйозні колекціонери, утворюються їхні клуби і товариства. Є відомості, що вже в 1852 р. в Брюсселі вперше експонувалася колекція марок. Перша дійсно філателістична виставка відбулася в 1870 р. в Дрездені, її експозицію становила єдина колекція, що належала Альфреду Мошкау.

У 1861 р. у Страсбурзі видано перший літографований перелік всіх відомих тоді 973 марок, складений Оскаром Бергером