Фольклорна проза із зібрання П.Чубинського: історичні здобутки і сучасні проблеми дослідження

У передмові до публікації П. Чубинський зазначив, що серед його кореспондентів був подільський фольклорист А. Димінський, проте у другому томі “Трудов...” він ніде не згаданий. Це дало підставу М. Левченкові відзначити, що “десятка з два його [А. Димінського – О. Б. ] записів анонімно надрукував П. Чубинський”6. Віднайдений в архіві акад. А. Кримського рукопис А. Димінського7 дав змогу М. Левченку відновити ім’я збирача і, відповідно, окреслити регіональну приналежність частини записів. Приналежність решти текстів збирачеві він встановив гіпотетично: “Котрі Димінського записи, надруковані у збірці Чубинського, ми маємо в первописі самого Димінського, ми тії – річ ясна – друкуємо за автографом. Але у Чубинського єсть і декілька таких записів, яких ми не маємо повністю в нашій рукописній Димінського збірці. Довелося такі передрукувати з ІІ т. “Трудов”, тільки ж поодкидавши всю тую полтавізацію, яку надав їм Чубинський (тобто друкувати не “його”, а “єго”, “роблят”, а не “роблять”, “польованя”, а не “полювання” і т. ін.)8. Обґрунтованість позиції М. Левченка стала очевидною при зіставленні власноручних записів А. Димінського9 із текстами, опублікованими у зібранні П. Чубинського. Порівняння рукописів А. Димінського з текстами публікації П. Чубинського цікаве ще й з огляду на те, що дає можливість детальніше розглянути едиційні засади видання П. Чубинського. Саме на цьому питанні, яке видається нам вкрай істотним для встановлення реального текстологічного статусу оприлюднених у “Трудах...” записів, зупинимося дещо докладніше.

Система едиції текстів для багатотомного видання “Трудов...” була розроблена заздалегідь, що засвідчує докладна замітка в першому томі. Експедиційна комісія виробила досить чіткі правила публікації текстів у виданні. Надзвичайно важливою була настанова якомога точніше відтворювати особливості рукопису. За умови використання записів різних за ступенем підготовки збирачів це мало принциповий характер і засвідчувало утвердження нового розуміння точності передачі фольклорного тексту та увагу до особливостей його маніфестації в кожному конкретному випадку. Особливо ж вагомою була вимога дотримуватися не етимологічного, а фонетичного принципу правопису, “аби відбити усі різноманітні говори, а іноді й щонайменші місцеві відмінності вимови”10. Прагненням до мовної точності відрізняється й збирацька робота П. Чубинського, який відзначав, що він повсякчас стежив за відтворенням фонетичних та граматичних особливостей говірки11.

Відповідно й експедиційна робота так само була спрямована на забезпечення максимальної точності відтворення текстів у виданні. Принципи едиції та способи графічного відтворення записів ретельно викладені у передмові Комісії. Проте самі уявлення про точність фіксації, що здійснювалася збирачами на слух і від руки, істотно відрізнялися від сучасних. Так само й едиційні вимоги перебували лише в стані становлення.

Додамо, що на особливостях та точності відтворення мови текстів певною мірою позначилися й політичні процеси, що відбувалися в ці роки у Російській імперії. Адже саме в цей час (1876 р.) був прийнятий дискримінаційний Емський указ, що обмежував сферу застосування української мови. Не сприяла точності відтворення фонетики текстів і так звана ярижка, використовувана записувачами, графіка якої не відповідала природі української мови. У процесі ж метаграфування (переведення з однієї системи графіки в іншу) кількість неточних написань об’єктивно збільшувалася. Так, наприклад, у “Трудах...” було задекларовано, що звук и, “гострий і тонкий”, відтворюється через і (зважаючи, водночас, на особливості рукопису, що може відбивати риси місцевих говірок, де “вчувається досить тверде и”), а звук и, середній між і та ы, позначається через и”12. Натомість у першому відділі другого тому використовуються три букви: і, и та ы, а в другому – переважно і та и, тоді як ы застосовується вкрай рідко, а можливо, й випадково, оскільки в різних текстах цей принцип дотримано непослідовно. Особливо виразно це засвідчують дві мовні редакції того самого запису, зробленого на Харківщині учителем Столбіним. У другому томі “Трудов...” його, як свідчать текстологічні спостереження О. Кухаренка13, вочевидь випадково, опубліковано двічі у першому та другому відділі під різними назвами. Не зупиняючись на усіх відмінностях текстів, розглянемо лише розбіжності у відтворенні голосних и та і. Якщо у тексті “Про правду и крывду” вжито три букви: и, і та ы, то у тексті “Правда и брехня” – лише дві: и та і. Тексти мають й інші різночитання, ми ж подаємо лише уривки з виділеними курсивом розбіжностями у метаграфуванні цих голосних:

“Жили колысь-то два браты: одынъ багатый, а другый такый бідный, що й не сказаты. Цей бідный братъ умеръ; зостався у ёго сын, и вінъ живе тежъ бідно. И зпытався він у свого дядька:

– А що, дядьку, якъ лучче теперъ житы: