Форма угод про вибір застосовуваного до договору права

Для того щоб уникнути суперечностей між мовними версіями, Регламент Рим І вживає вираз: «The choice shall be made expressly or clearly demonstrated by the terms of the contract or the circumstances of the case». («Вибір права повинен бути явно вираженим або явно продемонстрованим умовами договору чи обставинами справи»).

Про «явну вираженість» волі сторін щодо вибору права свідчать певні формулювання в договорі або іншому документі, до якого може відсилати договір, які характеризуються тим, що прямо вказують на право певної держави як застосовуване право до договору в цілому або окремої його частини. Часто сторони, які бажають виключити дію колізійних норм права певної держави, конкретизують, що договір регулюється матеріальним правом. Як приклади таких умов можемо навести певні формулювання: «Договір підпорядковується матеріальному праву <... >«; «Усі питання, не врегульовані цим договором, що виникають із нього або у зв’язку із ним, регулюються матеріальним правом <... >«.

Слід також погодитися, що вибір права є явно вираженим і в тих випадках, коли сторони в договорі не вказують право конкретної країни, а зазначають загальний принцип визначення такого права [8, с. 3]. Цей підхід було підтримано Палатою Лордів у справі «Companie Tunisienne de Navigation S. A. v Companie d’Armement Maritime S. A. «, у якій посилання в договорі на стандартні умови, що містили вибір застосовуваного до договору права як «право держави, під прапором якої плаває судно», було розцінено як явно виражений вибір французького права [9].

Складнішим є питання про вибір права, який явно не здійснений, проте згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» випливає з певних чинників.

При цьому необхідно пам’ятати, що про наявність вибору права можна стверджувати лише тоді, коли очевидно, що це справжній вибір, зроблений сторонами [10, с. 14].

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» такими чинниками є дії сторін договору, умови договору, обставини справи. Важливим також є те, що для висновку про непрямий вибір права вказані чинники повинні розглядатися в сукупності.

Слід відзначити, що законодавство інших країн дещо інакше визначає чинники, які дозволяють встановити непрямий вибір застосовуваного права. Так, свого часу ч. 1 ст. 3 Римської конвенції до них відносила умови договору та обставини справи. Цей підхід відтворено в ч. 1 ст. 3 Регламенту Рим І.

Доповідь щодо Конвенції про право, що застосовується до договірних зобов’язань, підготована професорами М. Гуліано та П. Лагарде (далі – Доповідь), до таких чинників відносить використання під час укладення договору стандартної форми, про яку відомо, що вона підпорядковується певному праву, хоча в ній немає прямої вказівки на це. Як приклад наводиться полісний формуляр Ллойда з морського страхування.

В інших випадках таким чинником може бути попередній хід ділових відносин між сторонами договору. Наприклад, у договорах, раніше укладених між сторонами, міг міститися вибір права, проте з певних причин наступний договір не містить такої умови. Якщо буде встановлено, що сторони не навмисно опустили цю умову та не мали наміру змінити вирішення цього питання, є всі підстави вважати, що вони обрали право, вказане в попередніх договорах.

Вибір того чи іншого форуму також може бути чинником на користь здійсненого вибору права. Однак Доповідь застерігає, що він завжди має оцінюватися в сукупності з іншими умовами договору та обставинами справи.

Посилання в договорі на норми права тієї чи іншої держави також може свідчити про непрямий вибір права (у Доповіді як приклад наводяться посилання на норми ФЦК, що приводить до висновку про обране французьке право).

До інших обставин, які можуть спонукати до висновку про непрямий вибір права, Доповідь відносить вибір права в договорах, укладених між тими ж сторонами, які пов’язані із цим договором; вибір місця проведення арбітражу за умови, що арбітр повинен застосувати право місця проведення арбітражу [11].

При цьому слід мати на увазі, що сторони договору можуть навмисно не здійснювати вибір права. Наприклад, у ситуації, коли вони не змогли домовитися про вибір права, проте дійшли згоди щодо інших умов договору.

У зв’язку із цим Доповідь підкреслює, що Римська конвенція не дозволяє «виводити вибір права» так, як це зробили б сторони, якби вони мали намір здійснити такий вибір. Якщо було з’ясовано, що сторони не здійснили вибір, то мають застосовуватися колізійні норми, які підлягають застосуванню за відсутності вибору сторін. Слід відзначити, що Регламент Рим І дотримується аналогічного підходу.

Питання щодо форми вибору застосовуваного права регулюється також окремими міжнародними договорами. Так, наприклад, ч. 1 ст. 7 Конвенції про право, що застосовується до договорів міжнародної ку- півлі-продажу товарів, передбачає, що угода про вибір права до договору купівлі-продажу може бути явно вираженою та прямо випливати з умов договору й поведінки сторін, які розглядаються в їх сукупності [12].

Згідно із ч. 2 ст. 5 Конвенції про право, що застосовується до агентських угод, вибір права повинен бути явно вираженим або явно слідувати з