Формування архітектури міст Ємену VII-XIX століть

Предмет:

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

1981 р. в СРСР було видано 5-томний довідник «Мистецтво країн і народів світу» у якому опубліковано декілька статей з архітектури давнього і середньовічного Ємену. У книжці, зокрема, О. Б. Раллєва «Історія архітектури країн, що розвиваються» (К., 1986) арабським країнам і Аравійському півострову приділено певну увагу. Також статті з архітектури арабських країн надруковані у книжках В. Л. Вороніної: «Типи традиційного арабського житла народів південно-західної та південної Азії» (1984), «Середньовічне арабське місто» (1991) та ін. У низці наукових статей О. Б. Раллєв висвітлює архітектуру арабських країн, у тому числі Ємену: «Закономірності в розвитку архітектури Близького Сходу» (1993), «Регіональні особливості античного зодчества в арабських країнах Близького Сходу» (1994). Цій же проблемі також присвячена його докторська дисертація «Еволюція об'ємно-просторових форм в архітектурі арабських країн Близького Сходу» (1995).

Ще починаючи з XVIII ст. європейські дослідники вивчають культуру Південної Аравії (Нібур, Бурнгарт та ін.). Найефективнішими є дослідження Ємену вченими колишнього Ленінградського відділення інституту сходознавства –

М. Б. Пйотровського, О. Г. Большакова, Ю. Ф. Кожина, а також М. Родіонова,

І. А. Александрова, П. С. Наумкіна (Москва).

Разом з тим, питання формування архітектури міст Ємену загалом до цього часу не висвітлювались.

1. 2. Періодизація історії архітектури Ємену тісно пов'язана з головними історичними віхами цієї країни. Однак сучасні державні кордони Єменської Республіки не відповідають складним шляхам давньої та середньовічної історії її державності. Тому в досліджені враховано відносну самостійність розвитку північних областей країни (міста Сана, Таїзз, Джибла, Ібб, Забід, Ходейда, Моха, Саада та ін.) та областей південного Ємену (Аден, Аль-Мукалла, Хадра-маут та ін.).

Визначено такі періоди розвитку архітектури Ємену: перед ісламізацією

(III-VII ст.) ; період арабських халіфатів (638-1538 pp.) ; період турецьких завоювань (1538 р. – початок XX ст.) ; період єменського імамату (кінець XVI – початок XIX ст.). Найактивнішим, з погляду національного зодчества, були: період арабських халіфатів і правителів (638 р. – IX ст.), період дрібних князівств Ємену (Зиядіти – з 821 p. ; Сулейхіди – з XI ст., Зурейдіти – з XI ст. ; Тахіріди – з 1517 р. Найбільше закріпилась династія Зейдитів – з кінця IX ст. по 1538 р. і в подальшому, після витіснення турків.

В історії Ємену був також складний період зовнішньої арабської експансії (Аюбіди у XII ст. та мамлюки на початку XVI ст. з Єгипту).

У різні періоди своєї історії територія Ємену об'єднувалась правлячими династіями, знову розпадалась і розвивалась у межах відокремлених родоплемінних спільнот. Це спонукало до винекнення регіональних особливостей становлення і розвитку єменської архітектури в його історичних центрах.

1. 3. Умови становлення і розвитку єменської архітектури були вкрай неоднорідними. Разом з тим природно-кліматичні фактори на півдні Аравії, де містився Ємен, були порівняно сприятливими. До того ж тут поширеними були іригаційна система експлуатації землі, вміння добувати і зберігати водні ресурси. В етнічному плані південна Аравія являла собою строкату картину. Зі становленням і утвердженням ісламу на початку VII ст. в Ємені почалось об'єднання територій, населення і архітектурних канонів. Значну роль у цьому відіграла арабська мова, що утвердилась на Близькому Сході.

1. 4. Специфіка розвитку історичних центрів Ємену полягає в тому, що упродовж усієї історії країни вони становили густу мережу міст і поселень. Чимало давніх поселень і міст стародавньої епохи (Сана, Барракіш, Забід, Маріб та ін.) продовжували своє існування і в епоху середньовіччя. Здебільшого старовинні міста були зруйновані, середньовічні єменці створювали нову містобудівельну інфраструктуру. В єменських історичних центрах епохи середньовіччя були зосереджені головні матеріальні цінності у вигляді архітектурних об'єктів, які нині віднесено до пам'яток історії та культури.

У другому розділі «Науково-методичний апарат дослідження архітектури Ємену VII-XIX ст. « обгрунтовано і методи, які сприяють розкриттю поставлених мети та завдань.

При виборі методів наукового дослідження архітектури Ємену VII-XIX ст. і питань її формування необхідно враховувати такі особливості: 1) архітектура Ємену є складовою комплексного дослідження архітектури арабських країн Близького Сходу. Національне як категорія архітектури розвивається поряд з інтернаціональним; 2) у сердньовічному Ємені історично сформувались два основні регіони – північний (столиця Сана) і південний (Хадрамаут), в яких знаходяться своєрідні архітектурні школи; 3) нами досліджено такі аспекти розвитку архітектури Ємену, як народне і міжнародне; відповідність змістові і формам; особливості архітектурно-художніх вирішень; розвиток стильових ознак та інше.

Основними методами наукових досліджень з питань формування архітектури Ємену VII-XIX ст. є:

- метод висвітлення пам'яток архітектури за їх хронологічною послідовністю (принцип історизму) ;

- діалектичний метод дослідження архітектурних пам'яток, тобто вивчення їх розвитку;

- метод комплексного дослідження (як фактологічного, так і теоретичного аналізу) пам'яток архітектури;

- метод архітектурного аналізу (порівняння пам'яток архітектури за їх ортогональними проекціями – фасади, плани) ;

- метод еволюційних перетворень об'єктів архітектури (порівняння пам'яток або типів архітектурних споруд на різних етапах їх розвитку) ;

- метод теоретичного аналізу з питань формування єменської архітектури, в тому числі дослідження формоутворюючих елементів та архітектурно-художніх вирішень.

У третьому розділі «Морфологія середньовічної архітектури Ємену» на основі фактологічного матеріалу, натурних обстежень зроблено історико-архітектурний аналіз архітектури на різних її етапах.

3. 1. Однією з особливостей