Формування толерантності студента-медика як інструменту міжнаціонального спілкування

У даній статті проаналізовано підходи до трактування поняття «толерантність «. Представлено організаційний процес формування толерантної особистості засобами міжкультурної комунікації, який включає: визначення загальної мети і конкретних задач, ознайомлення студентів у процесі навчання мові з системою наукових знань про права й свободу людини та народів, про нації та їхні відносини, про раси та інші культури, розвиток позитивного досвіду культури спілкування тощо. Проаналізовано та розглянуто основні психологічні складові толерантності – емпатію й комунікативну компетентність.

Представлено модель середовища, котре формує толерантне відношення.

Ключові слова: толерантність, адаптивна толерантність, конструктивна толерантність, інтолерантність, комунікативна толерантність, толерантна особистість.

 

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими і практичними завданнями. Радикальні зміни у житті українського суспільства, ступінь його розвитку, процеси глобалізації та інтеграції, постійне розширення сфер міжнародного, міжнаціонального спілкування вказують, що подальший розвиток людства можливий лише за умови діалогу представників різних національно-культурних і релігійних спільнот, здатних зрозуміти й сприйняти іншу культуру в якості рівноцінній своїй рідній культурі.

Саме за цих умов освіта іноземних студентів розглядається в якості засобу безпечного й комфортного існування в новому соціумі, а метою освіти стає формування міжкультурної комунікації у майбутніх лікарів-іноземців, а також формування у студентів толерантної свідомості на таких рівнях, як особистість, суспільство, держава. Виходячи з цього, освітня стратегія повинна сприяти створенню педагогічних умов, котрі сприяють формуванню толерантних переконань, поглядів, навиків толерантної поведінки у суспільстві, а також у майбутній професійній діяльності за участю всіх зацікавлених осіб.

 

Аналіз основних досліджень і публікацій із зазначеної проблеми. Проблемі вивчення особливостей навчання і виховання іноземних студентів присвячені праці О. Акімової, Г. Василенко, С. Клаучек, І. Кушнір, О. Рябоконя та ін. Теоретичні засади організації навчально-виховного процесу у вищій школі, зокрема для студентів-іноземців висвітлені в роботах учених-педагогів: А. Алексюка, С. Гончаренка, Б. Данилишина, Н. Ничкало, П. Олійника, О. Плахотнік, Б. Щербакова та ін. Фундаментальні дослідження проблем формування професійної культури здійснені І. Ісаєвим та представниками його наукової школи. Основні положення про роль культури у формуванні духовності й професіоналізму особистості представлені у працях К. Альбульханової-Славської, І. Лернера, В. Соловйова, П. Флоренського тощо.

Розвиток педагогічної теорії і практики в зарубіжних країнах досліджували Н. Абашкіна, Г. Єгоров, В. Жуковський, Н. Лавриченко, О. Локшина, Б. Мельниченко, О. Овчарук, Л. Пуховська.

Психологічні аспекти формування професійних вмінь та якостей як складових толерантної взаємодії розглядалися І. Бехом, Г. Баллом, В. Семиченко.

Питанням толерантності та досягнення високої культури міжнаціональних відносин присвячені роботи О. Абдуліної, О. Глузмана, О. Пєхоти, Б. Ступарика та ін.

Окреслення невирішених питань, порушених у статті. Іноземні студенти різних країн представляють різні етнічні групи. У зв’язку з цим серед іноземних студентів спостерігається велика різноманітність у культурних, релігійних, мовних відносинах. Викладачам доводиться працювати з християнами (католики, православні), мусульманами різних течій, буддистами, індуїстами. Різний релігійний світогляд, культурне виховання, різні системи освіти та різний рівень підготовки, різні вікові діапазони – все це зумовлює значну гетерогенність аудиторії, разом з тим, викликає труднощі у житті іноземних студентів, які впливають на формування їхньої міжкультурної комунікативної компетентності. Аналіз наукової літератури свідчить про постійний інтерес науковців до проблем формуванням толерантної мовної особистості іноземного студента- медика та всі перераховані вище труднощі і зумовили актуальність досліджуваної проблеми.

Формулювання мети і завдань статті. З огляду на вищезазначене, метою статті є представлення процесу формування толерантності студента-медика як інструменту міжнаціонального спілкування.

Виклад основного матеріалу з обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Виховання представників усіх національностей на засадах демократичності передбачає врахування не лише етнічних чи національних ознак, а й класових, релігійних, расових, освітніх характеристик, що перебувають у тісному зв’язку з культурологічними. Всі ті, хто навчається, повинні мати рівні можливості соціального розвитку відповідно до своїх потреб незважаючи на етнічне походження, стать, соціальний статус, релігійні уподобання тощо [1]. Неоднорідність навчальних колективів вимагає реалізації полікультурності як шляху до вироблення толерантності у стосунках між представниками різних груп. Саме тому, ґрунтуючись на загальнолюдських цінностях формування толерантності іноземця студента-медика має на меті формування людини, здатної до ефективної життєдіяльності в багатонаціональному середовищі, такої, що розуміє та поважає прояви інших культур і вміє жити в мирі і злагоді з представниками різних народностей, національностей, вір, рас, класів тощо. Це один з головних принципів співжиття людей, що визнають право іншої людини на власну позицію.

Толерантності між окремими особами вимагають і процеси глобалізації економіки та зростаючої мобільності, швидкий розвиток комунікацій, інтеграцій і взаємозалежності. Необхідно формувати атмосферу толерантності, стосунки відкритості, поваги один до одного та почуття солідарності.

Принцип толерантності передбачає терпимість та повагу до думки іншої людини, неупередженість в оцінці людей та подій, позитивність стосунків.

Організаційний процес формування толерантної особистості засобами міжкультурної комунікації включає: визначення загальної мети і конкретних задач, ознайомлення студентів у процесі навчання мові з системою наукових знань про права й свободу людини та народів, про нації та їхні відносини, про раси та інші культури, розвиток позитивного досвіду культури спілкування тощо. Проблема ускладнюється тим, що в цьому випадку іноземні студенти мають справу зі складною системою міжкультурного спілкування: студенти і багатонаціональний світ, студентське міжнаціональне середовище.

Міжкультурна комунікація виступає як форма