Формування толерантності студента-медика як інструменту міжнаціонального спілкування

Тому під формуванням толерантної мовної особистості іноземного студента-медика розуміється комплекс особистих якостей, котрі цілеспрямовано формуються в процесі навчання, виховання й самовиховання, що полягає у високому рівні знань, умінь і навичок; шанобливого ставлення до ''іншого'' під час культурної взаємодії та спілкування; наявність моральних принципів і прийомів міжкультурного спілкування, здатність бачити в «іншому» повноцінну особистість, здатність до цілісного сприйняття «іншої» культури з розумінням її відмінних характеристик як проявів її індивідуальності; готовність до діалогу культур засобами мови, котра вивчається.

У процесі формування толерантної мовної особистості міжкультурна комунікація є складовим елементом. Її можна означити як комплексно-мовну взаємодію і взаємостосунків, у процесі котрих люди, що належать до різних національних спільнот, обмінюються досвідом, духовними цінностями, думками. Культура такого спілкування залежить від загального рівня студентів, від їхнього вміння сприймати й дотримуватися загальнолюдських моральних норм.

Педагогічна проблема формування готовності іноземних студентів до сприйняття ними іносоціокультурного середовища, а також навчання міжкультурного спілкування включає в себе низку складніших аспектів: формування культури спілкування в іншому для них соціокультурному й мовному середовищі; урахування психологічних особливостей навчання дорослих; урахування психологічних особливостей пізнавальної комунікативної діяльності іноземних студентів у природному мовному середовищі; виховання культури міжнаціонального спілкування в групі, на факультеті, у ВНЗ і т. д., тобто в іносоціальному середовищі; формування навичок і вмінь ведення «діалогу культур»; формування й розвиток теоретичної та практичної готовності до міжкультурної комунікації, що є основним засобом виховання толерантної особистості.

Розглядаючи толерантність, як установку, необхідно зрозуміти основні психологічні складові толерантності. Ними є емпатія й комунікативна компетентність. Емпатія – це осягнення емоційного стану, проникнення, почуттєвість у переживаннях іншої людини, тобто розуміння людини на рівні почуттів, прагнення емоційно перейнятися її проблемами. Щодо комунікативної толерантності, то це є характеристика ставлення особистості до людей, що вказує на ступінь терпіння нею неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнера по взаємодії.

Образ толерантної особистості поєднує важливі характеристики, котрі відображають психолого- етнічні лінії людських стосунків, зокрема це є: гуманність, рефлективність, гнучкість впевненість у собі; самовладання; варіативність; перцепція; почуття гумору тощо.

Позитивне розуміння толерантності досягається через з’ясування її протилежності – інтолерантності або нетерпимості. Нетерпимість основується на переконанні, що твоя група, твоя система поглядів, твій спосіб життя стоять вище за інших.

Це не просто відсутність почуття солідарності – це неприймання іншого за те, що він виглядає інакше, вчиняє по-іншому. Її практичний прояв знаходиться в широкому діапазоні: від звичайної неввічливості, зневажливого ставлення до інших – до етнічних чисток і геноциду, умисного знищення людей.

Толерантність та інтолерантність – це особливі відносини, котрі формуються на основі оцінки деякого об’єкту (частіше – іншого індивіда) завдяки постійному зв’язку з об’єктом. Відповідно, тут справедлива формула: зв’язок – оцінка – ставлення – поведінка (намір), толерантна чи інтолерантна. Тому толерантність як ставлення породжує ставлення довіри, готовність до компромісу та співробітництву, а також радість, товариськість, дружелюбність. Відповідно, інтолерантність як відношення породжує негативізм, недоброзичливість, тенденцію сваритися з приводу і без, а також негативні емоції – гнів, злобу, злість.

У загальному розумінні толерантність – це відсутність негативної реакції індивіда в усіх тих випадках, коли вона можлива й очікувана зовнішнім спостерігачем. Толерантність у сфері міжетнічних відносин є більш гострою проблемою. У різні епохи вона набувала специфічних особливостей, а в різних регіонах набувала різних відтінків (права на збереження своєї мови, своїх культурних цінностей, традицій, тощо). Задачі ж мирного співіснування, а тим більше активної взаємодії етносів були надзвичайно складними для практичного вирішення на гідному рівні.

Очевидно, що толерантність, розуміється нині як об’єктивно виниклий феномен, як інструмент регулювання міжетнічних відносин. У цьому випадку толерантність розуміється як терпимість до інокультури, інодумки, іно-віри, довірливість.

Згідно з «Декларацією принципів толерантності» (ЮНЕСКО, 1995) толерантність означає «повагу, прийняття й розуміння різноманіття культур нашого світу, форм самовираження й способів прояву людської індивідуальності. Визнання відмінностей людей за зовнішнім виглядом, соціальним положення, мовою, поведінкою, цінностями і правом жити на світі» [2: 14].

Аналіз поняття «толерантність» робить його досить абстрактним і загальним, а тому доцільно визначити відповідні показники, критерії, котрі дозволять більш чітко фіксувати досліджуване явище. Так, до числа критеріїв міжкультурної толерантності відносять такі: співробітництво й солідарність у вирішенні спільних проблем; реальна рівноправність між представниками різних народів (рівний доступ до соціальних благ для всіх людей, незалежно від їх статі, раси, національності, релігії або належності до якоїсь іншої групи) ; реальна можливість дотримуватись традицій для всіх культур, представлених в цьому суспільстві; взаємна повага, доброзичливість і терпиме ставлення всіх членів того чи іншого суспільства до інших соціальних, культурних та інших груп; рівні можливості для участі в політичному житті всіх членів суспільства; гарантоване законом збереження й розвиток культурної самобутності і мови національних меншин; позитивна лексика в найбільш уразливих сферах міжетнічних відносин між представниками різних статей свобода віросповідання за умови, що це не обмежує права і можливості представників інших конфесій; відмова від негативних стереотипів у галузі міжетнічних і міжрасових відносинах та у міжстатевих стосунках; доброзичливе й толерантне ставлення до представників різних груп і