Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Формування толерантності студента-медика як інструменту міжнаціонального спілкування

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 

до груп у цілому [2: 77-78;  3: 30].

Представлені критерії відповідають моделі ліберального громадянського суспільства, котру в сучасній історії розглядають як найбільш повне втілення толерантності.
Толерантність визначається нами як поважне ставлення до чужої думки, лояльність в оцінці вчинків і поведінки інших людей, готовність до розуміння й співпраці у вирішенні питань міжособистісної, групової та міжнаціональної взаємодії.
Тому одним із найважливіших етапів формування толерантності є формування домінанти двоетапного аналізу (всебічної оцінки) об’ єкту, спочатку – об’ єкта як такого, а потім уже його зв’ язків і відносин. Такий характер оцінки має пряме відношення до толерантності або інтолерантності. Природно, що ми толерантні до того, що оцінюємо позитивно. Негативна оцінка може містити забобони й упередження. Забобони за своїм змістом – це оцінка, котра не враховує доказів розуму з причини їх відсутності, або з причини їх слабкості, або з причини наявності установки – визначати для себе все завчасно, не вдаючись в конкретні деталі. Упередження – це налаштованість завчасно «проти» на основі якоїсь попередньої події, і має воно вибірковий характер. Забобони й упередження характеризують неякісну стереотипну поведінку. Упередження перешкоджає процесу оцінювання. Частіше упередження породжує необгрунтовані негативні оцінки і відносини і, відповідно, лежить в основі інтолерантності.
Науковці С. Бондирєва, Д. Колесов пропонують таку схему формування толерантності, в якій акцент робиться на тому, що саме оцінка визначає характер наших відносин до об’єктів, процесів, явищ [1]. Отже, все починається зі сприйняття індивідом об’єкта. Після цього між ними формується зв’язок у формі знань індивідом про існування і властивості цього об’ єкта. Далі відбувається етап формування оцінки. Якщо оцінка об’єкта позитивна, виникає (формується) позитивне ставлення до нього, котре відкриває дорогу до позитивних спонукань щодо цього об’єкта. І в результаті ми маємо природну толерантність. Однак, до позитивних оцінок належить і оцінка нами людини або її поведінки як себе самого. Це – толерантність ідентичності (ТІ на схемі). Вона досить чітко виражається таким висловлюванням індивіда: «Як я можу критикувати вас за це, якщо я сам такий же!». При цьому оцінка факту ідентичності належить до позитивних оцінок, оскільки завжди індивід оцінює (і повинен оцінювати) себе (в цілому) позитивно, а самокритично ставиться лише до деталей своєї зовнішності і поведінки. Негативне ставлення до самого себе – психічна патологія (самозаперечення, самозвинувачення, самоушкодження, суїцид).
Виникнення конструктивної толерантності (КТ) пов’язане з дією цих додаткових факторів (в тому числі, установки) на шляху між оцінкою і формуванням ставлення. Характерною фазою, котра виражає сутність КТ, є така: «Ну, що ж, буду намагатися отримати користь від наших розбіжностей!».
Виникнення адаптивної толерантності (АТ) пов’язане із впливом визначених факторів на шляху між негативним ставленням і негативними спонуканнями: у індивіда просто може не виявитися енергії для дій у відповідності зі своїм негативним ставленням. Досить чітко цей вид толерантності виражає висловлювання: «Я від вас втомився – робіть, що хочете!».
Нарешті, виникнення поблажливої толерантності (ПТ) пов’язане з впливом визначених факторів на етапі між негативними спонуканнями і діями. Чітко сутність поблажливої толерантності виражається таким висловлюванням: «Це для мене пусте – не хочу перейматися вашими справами!». Суть цього виду толерантності в тому, що дещо, до чого в індивіда в принципі негативне ставлення, не торкається його особистості: в протилежному випадку толерантності він би не проявив [5: 47-50].
Одним із головних соціальних інститутів, котрі сприяють формуванню толерантної особистості в сучасному суспільстві, є освіта. Толерантність, як особливість свідомості або особистісна риса, не наявна у людини спочатку і може ніколи не проявитися, якщо її не виховувати й не формувати.
В якості головного завдання освіти визначено формування людини, готової до активної творчої діяльності в сучасному полікультурному й багатонаціональному середовищі, котра зберігає свою соціально-культурну ідентичність, намагається розуміти інші культури, поважає інші культурно-етнічні спільноти, вміє жити в мирі й злагоді з представниками різних національностей, рас і вірувань [6: 3-4].
У формуванні толерантної свідомості фактор національної культури набуває особливого значення. Співвідношення освіти й культури можна розглядати в аспекті полікультурної освіти. Так, вчена Г. Палаткіна серед конкретних задач полікультурної освіти виділяє такі: глибоке й усестороннє оволодіння культурою свого народу; формування уявлень про різноманіття культур в Україні та у світі; виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей, які сприяють прогресу людства і слугують умовам для самореалізації особистості; створення умов для інтеграції студентів у культури інших народів; розвиток умінь і навичок ефективної взаємодії з представниками різних культур; виховання студентів в дусі миру, толерантності, гуманного міжнаціонального спілкування; виховання поваги до історії й культури інших народів; створення мультикультурного середовища як основи для взаємодії особистості з елементами інших культур; формування у студентів здатності до особистісного культурного самовизначення [7].
 
Висновки та перспективи подальшого дослідження проблеми. На основі вивченого матеріалу нами представлена модель середовища, котре формує толерантне відношення, її основними характеристиками є:
Єдність усіх суб’єктів навчального процесу й форм організацій їх відносин, котрі, з одного боку, є основними компонентами педагогічної етики, а з іншого – основою, зразком морального виховання учнів.
Діалогічність. Це формує здатність до взаємозбагачуючого й плідного спілкування, вміння звернути до внутрішнього світу іншого й мотивів його поведінки, що дає можливість людині оволодівати культурою відмінностей.
Суб’єкт - суб’єктні стосунки в системі «викладач-студент» і «студент-викладач», практика конструктивної взаємодії й орієнтація на процес саморозвитку.
Неоднорідність соціального середовища – демонстрація різноманітності позицій, точок зору, норм і правил поведінки. Забезпечує багатоваріантність, альтернативність і можливість вибору, самовизначення.
Відкритий інформаційний простір. Контакти та взаємодія із зовнішнім оточенням переважно відкритого, діалогічного характеру, що дає можливість отримання різної інформації, поповнення знань, розширення світогляду.
Міжкультурну комунікацію необхідно розглядати як поліфункціональне явище, що включає: знання норм, принципів комунікативної поведінки в іносоціокультурному середовищі, вміння переведення їх у площину між культурних відносин; виховання специфічних якостей, здатності до емпатії, співпереживання, самооцінці. Високий рівень міжкультурної компетенції припускає володіння своїми емоціями, прояву інтересу та уваги до інших людей. Відносини в процесі міжкультурної компетенції припускають високу розвиненість етнополітичного усвідомлення та мислення, почуттів, потреб, терпляче ставлення до іншої культури, до національних звичаїв, традицій. Показниками міжкультурної компетенції є також знання історії та культури народів, багатосторонні зв’ язки одного із одним, вміння вести дискусію, оцінювати явища з гуманістичних позицій, відстоювати і пропагувати свої переконання.
Формування толерантної мовної особистості в процесі навчання міжкультурної комунікації спрямоване на стабілізацію внутрішнього положення в студентському колективі, забезпечення дружби народів (соціальна функція) ; збагачення людей духовною культурою; спонукання їх до духовної співпраці (просвітницька функція) ; формування соціально-етичних якостей, що полегшують міжкультурну згоду в суспільстві (психологічна функція).
Головний механізм формування толерантної мовної особистості полягає в тому, що особистість кожного студента є суб’єктом і об’єктом міжкультурних відносин і вносить свою часточку до скарбниці світового досвіду, кожна особистість тією чи іншою мірою є учасником вільного політичного, культурного діалогу, володіння котрим сприяє ментальній сумісності людей, повазі, прийняттю й розумінню різних культур, що є умовами руху людства до духовної інтеграції, поважному ставленню до мов, традицій і культурі інших народів, формування культури світу.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
 
  1. Сагарда В. В. Навчання і виховання учнів національних меншин у контексті регіональних особливостей: Історії, реалії, проблеми, перспективи / В. В. Сагарда // Науковий вісник Ужгородського державного університету: Серія «Педагогіка. Соціальна робота» – Ужгород, 1998. – Вип. 1. – С. 59-68.
  2. Дьяченко М. И. Психология высшей школы: [учеб. пособие для вузов] / М. И. Дьяченко, Л. А. Кандибович. – 2-е изд., перераб. и доп. – Минск: Изд-во БГУ, 1981. – 383 с.
  3. Халеева И. И. Основы теории обучения пониманию иноязычной речи (подготовка переводчика) / И. И. Халеева. – М. : Высшая школа, 1989. – 238 с.
  4. Бондырева С. К. Толерантность (введение в проблему) / С. К. Бондырева, Д. В. Колесов. – М. : МПСИ; НПО ''МОДЭК'', 2003. – 240 с.
  5. Бордовский Г. А. Управление качеством образовательного процесса / Г. А. Бордовский, А. А. Нестеров,
  6. Ю. Трапицын. – СПб. : Изд-во РГПУ им. А. И. Герцена, 2001. – 359 с.
  7. Скалкин В. Л. Обучение диалоговой речи / В. Л. Скалкин. – К. : Рад. шк., 1989. – 158 с.
  8. Палаткина Г. В. Формирование этнотолерантности у младших школьников / Г. В. Палаткина // Начальная школа. – 2003. – № 11. – С. 65-72.
  9. Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення / Б. М. Ступарик. – К. : ІЗМН, 1998. – 336 с.
Фото Капча