Гарантії прав і свобод дитини в Україні: поняття та зміст

Нормативно-правові гарантії прав і свобод дитини в Україні – це сукупність правових норм, що закріплюють систему засобів та способів, за допомогою яких відбувається реалізація, охорона й захист прав і свобод неповнолітньої особи.

Багато нормативно-правових гарантій прав і свобод дитини базуються на відповідних нормах Конституції України, а отже, є конституційно-правовими гарантіями прав і свобод дитини. Вивчення літератури про правове становище дитини в Україні надає підстави для висновку, що вчені інколи допускають плутанину, коли йдеться про права дитини та про відповідні гарантії. Так, аналізуючи конституційні права й свободи дитини, Т. О. Чепуль- ченко пише: «В Україні на конституційному рівні закріплено права дитини. Конституція, зокрема, проголошує рівність прав дітей (ст. ст. 24, 52), охорону дитинства (ст. 51), заборону насильства над дитиною та її експлуатації (ст. 52), право на життя (ст. 27), захист і допомогу держави дитині, позбавленій сімейного оточення (ст. 52), право на освіту (ст. 53) « [11]. Однак із цим твердженням важко погодитися. Право на життя, право на освіту – це дійсно права дитини. Проте заборона насильства над дитиною та її експлуатації, захист і допомога держави дитині, позбавленій сімейного оточення, – це не права дитини, а нормативно-правові гарантії прав і свобод дитини.

Важливою рисою нормативно-правових гарантій прав і свобод дитини в Україні є те, що більшість відповідних норм систематизовано в Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. Відповідно до цього закону охорона дитинства – це система державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, усебічного виховання й розвитку дитини та захисту її прав, а завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів із метою захисту прав і свобод дитини в Україні [4].

У Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. немає окремого розділу про гарантії прав дитини. Загалом у ньому поділ на розділи є досить умовним, а назви розділів не завжди точно відображають їх зміст. Наприклад, Розділ ІІ «Права та свободи дитини» охоплює такі права, як право на життя й охорону здоров’я, права на ім’я та громадянство, право на достатній життєвий рівень, право на вільне висловлювання думки й отримання інформації, право на захист від усіх форм насильства. Однак відповідні норми містять не лише права, а й деякі гарантії цих прав, здебільшого нормативно-правові.

Також у Розділі ІІ зосереджено не всі права дитини, про які йдеться в Законі України «Про охорону дитинства». Наприклад, право дитини на контакт із батьками, які проживають окремо, включено до Розділу ІІІ «Дитина і сім’я», а право на освіту – до Розділу IV «Дитина і суспільство» тощо. Норми цих розділів також закріплюють низку нормативно-правових гарантій відповідних прав і свобод дитини.

Незважаючи на певні недоліки Закону України «Про охорону дитинства», сама наявність такого нормативно-правового акта свідчить про надзвичайну увагу до проблеми охорони прав дитини в Україні, адже далеко не в кожній зарубіжній країні є аналогічні закони.

Розглядаючи нормативно-правові гарантії прав і свобод дитини, які водночас є конституційно-правовими гарантіями, слід зауважити, що коли йдеться про гарантування прав дитини, часто утворюються права або обов’язки для інших осіб, без надання відповідних прав самій дитині [12, с. 196]. Це відбувається з огляду на основну особливість реалізації прав дитини, яка полягає в тому, що у зв’язку з відсутністю повної дієздатності права дитини значно частіше, ніж права повнолітніх осіб, реалізуються іншими суб’єктами: батьками, опікунами, піклувальниками, усиновлювачами, державними органами тощо. При цьому в законодавстві містяться відповідні застереження для осіб, які зобов’язані правами дитини, наприклад, щодо того, що «здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності», «батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини» [13].

Також ця характерна риса надає вченим підстави відмічати, що під час розгляду нормативно-правових гарантій прав і свобод дитини доцільно вести мову й про гарантії обов’язків повнолітніх осіб щодо дітей. Наприклад, досліджуючи конституційний обов’язок батьків піклуватися про дітей, С. Б. Кордуба зазначила: «У юридичній літературі <.. > більше уваги приділяється гарантіям прав і свобод, а не гарантіям обов’язків, хоча гарантії необхідні як для реалізації прав і свобод, так і для реалізації обов’язків людини й громадянина. Гарантії є необхідними умовами дотримання та виконання конституційних і галузевих обов’язків» [14, с. 127]. Л. С. Казакова також звертає увагу на зв’язок конституційних прав неповнолітніх із відповідними обов’язками батьків [15]. Безперечно, гарантії виконання батьками своїх обов’язків щодо дітей посідають чільне місце серед нормативно-правових гарантій прав і свобод дитини.

Організаційно-правові гарантії прав і свобод дитини в Україні – це утворення, організація й діяльність органів публічної влади та їх посадових осіб, організацій, інших інститутів та уповноважених осіб щодо реалізації, охорони й захисту прав і свобод неповнолітньої особи.

Організаційно-правові