Гарантії прав і свобод дитини в Україні: поняття та зміст

Гарантуванню прав і свобод дитини на національному рівні сприяє належне функціонування низки органів публічної влади, які задіяні в гарантуванні прав і свобод особистості: Президента України, який визнається гарантом прав і свобод людини й громадянина (ст. 102 Конституції України) ; Верховної Ради України, що законами визначає права й свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обов’язки громадянина, засади регулювання охорони дитинства (ст. 92 Конституції України) ; Кабінету Міністрів України, який вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина (ст. 116 Конституції України), та інших центральних органів виконавчої влади; місцевих органів виконавчої влади – місцевих державних адміністрацій, які на відповідній території забезпечують дотримання прав і свобод громадян (ст. 116 Конституції України) ; Конституційного Суду України, на який покладено також вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України й надання офіційного тлумачення Конституції України та законів України (ст. 147 Конституції України) ; судів загальної юрисдикції, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції України) ; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; правоохоронних органів (уповноважених підрозділів органів внутрішніх справ, приймальників-розподільників для дітей як спеціальних установ органів внутрішніх справ тощо).

Особливості організаційно-правових гарантій прав і свобод дитини, що встановлені в конституційному законодавстві, полягають у тому, що в системі органів публічної влади існують спеціальні органи та установи, які допомагають у захисті прав дитини. Наприклад, відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. здійснення соціального захисту дітей і профілактика серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на такі органи: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім’ї та дітей; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім’ї та дітей (нині – Міністерство молоді та спорту України) ; відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад; уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ; приймальники-розподільники для дітей як спеціальні установи органів внутрішніх справ; школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти; центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я; спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

Також у здійсненні соціального захисту й профілактики правопорушень серед дітей у межах своєї компетенції беруть участь інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. Такими є, наприклад, органи опіки й піклування, що функціонують на підставі Правил опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88, а також Уповноважений Президента України з прав дитини, якій діє на підставі Положення про Уповноваженого Президента України з прав дитини, затвердженого Указом Президента України від 11 серпня 2011 р. № 811/2011.

У процесі гарантування прав і свобод дитини задіяні не лише органи та посадові особи органів публічної влади, а й окремі члени та інститути суспільства. Найбільш важливу роль у цій сфері відіграють адвокатура й громадські організації правозахисного спрямування, різноманітні благодійні фонди, засоби масової інформації тощо. Організаційно-правовими гарантіями прав і свобод дитини є належне функціонування підприємств, установ, організацій усіх форм власності, а також зусилля виховного й освітнього характеру всіх уповноважених осіб в Україні.

Висновки. Нині не існує єдиного визначення поняття «конституційні гарантії прав і свобод дитини». У статті запропоновано визначити конституційно-правові гарантії прав і свобод дитини як передбачену в конституційному законодавстві систему засобів та способів, за допомогою яких відбувається реалізація, охорона й захист прав і свобод неповнолітньої особи. Виявлено, що вони частково співпадають із гарантіями прав і свобод особистості. Проте існують як гарантії прав і свобод повнолітніх, що не можуть бути використані неповнолітніми, так і гарантії прав і свобод неповнолітніх, що не можуть бути використані повнолітніми. Незважаючи на наявність відмінностей, під час дослідження гарантій прав і свобод дитини доцільно застосовувати ті ж класифікації, що й до гарантій прав і свобод особистості, у тому числі класифікації залежно від галузевої належності норм, у яких вони закріплені (у тому числі конституційні гарантії), а також залежно від їхнього загального чи спеціального характеру (організаційно-правові та нормативно-правові гарантії прав і свобод дитини, подальший розгляд яких є перспективним з огляду на внесення змін та доповнень до Конституції України [16]).