Ґендерна компонента сучасного українського суспільства (соціально-філософський аспект)

У основі дослідження суспільної значимості статевих феноменів лежить не лише боротьба прогресу та сил реакції. Необхідність розвитку статевої проблематики більшою мірою визначалась не об’єктивною суперечністю між знаннями та дійсністю, а потребою у обґрунтуванні істинності та природності деформованого суспільного устрою. Методологічна інерція була зумовлена ще й тим, що до середини ХХ ст. дослідники, звертаючи увагу на становище жінок та чоловіків, мали справу не з причинами, а з наслідками ґендерного конструювання: причини виникнення ґендерної дихотомії, детермінанти їх відтворення у культурі та динаміка змін залишались поза межами соціально-філософської традиції. Ідея пояснення соціальних явищ біологічними чинниками та законами мала значний вплив на розвиток багатьох соціально-гуманітарних дисциплін. У біологічно детермінованих підходів, що обумовлюють різний суспільний статус чоловіків і жінок природними розбіжностями, та теорій, які ґрунтуються на поясненні феномену соціального біологічними чинниками та законами, – cоціал-дарвіністські, расово-антропологічні теорії, – є ряд спільних аспектів. Біологічний детермінізм до середини ХХ ст. виявлявся мало не єдиним науковим підґрунтям для пояснення суспільної ієрархії статей, а досліди, спрямовані на пошук розбіжностей між чоловіками і жінками, проводяться й понині.

Сукупність знань про стать постала розчленованою поміж наукою та мораллю: спостерігається розрив у вивченні між чинниками та сферами їх впливу і порушення паритетності світоглядної та методологічної складових філософії. Дослідження базовані на редукціонізмі та метафізичних припущеннях, не мали системного характеру, а були лише викривленим намаганням пояснити наявний стан речей. Спроби усвідомити закономірності походження та розвитку ґендерної теорії зазнавали поразок, оскільки, по-перше, патріархат мав конкретно історичне втілення, а матріархат поставав як гіпотетично існувавший устрій, по-друге, патріархат поставав як конгломерат суспільного устрою, дослідницьких підходів та панівної ідеології.

У другому підрозділі “Концептуалізація чоловічого та жіночого як суспільнозначимого у європейській філософській традиції” з’ясовано протиріччя у характері та типі теоретичних узагальнень, а також у виявленні закономірних взаємозв’язків між окремими ідеями у побудові концепцій та становленні теоретичного осмислення статевої проблематики у історико-філософському досвіді.

Результатом дослідження є твердження про значний вплив патріархальної ідеології на становлення філософських концепцій соціального статусу статі. Вивчення соціостатевої компоненти, відповідно до того, як трактувався соціальний процес взагалі, фактично розділилось на пояснення ролі та місця статі у суспільстві за природничим типом, і пояснень духовно-релігійного змісту. До середини ХХ стол. специфіка розгляду жіночого існувала лише у цих методологічних формах, а саме: мислителі, пізнаючи чоловіче, – описували його як і людське буття та загальнолюдські цінності у дусі гуманітарного пізнання, жіноче ж, поставало вторинним і вивчалось за шаблонами природничого, натуралістичного, а інколи, й відверто вульгарного. Чоловічому надавався статус культурно-історичного, чоловікові – надстатевої особистості. Стать, зокрема жіноча, за таких умов, могла виступати лише як предметна галузь природничих наук. Створюючи світоглядну картину європейська філософія певною мірою забезпечувала теоретичне підґрунтя патріархату, а саме збереження чоловічої влади за певних культурно-історичних умов. Ідеї, висловлені мислителями античності, поєднували істинне знання про дійсність та патріархальну мету ствердження чоловічого домінування, які полягали у тому, що: підсумовуючи попередній досвід, вибір між двома різними ідеями здійснювався на користь легітимації диференціювання суспільства на основі статевої належності; синтез знання у цілісну систему здійснювався шляхом міфологізації у патріархальному руслі; у основу пояснень жіночого підпорядкування покладались евристичні принципи. У результаті, в епоху пізнього Середньовіччя було сформоване теоретичне ядро патріархату, ідеологічні конструкти якого мали забезпечувати андроцентризм та заповнювати методологічні прогалини.

Третій підрозділ “Поліваріантність соціокультурних форм патріархату та критерії патріархальності суспільства” присвячено дослідженню критеріїв патріархальності та розширенню класифікації ґендерних систем.

У традиційному європейському суспільстві, ряд штучних обмежень для жінок включає в себе: обмеження економічної активності та соціальної мобільності, статево детермінований розподіл праці; юридичне обмеження жінок у правах, зокрема права розпорядження власністю; недопущення до активності у духовно-релігійній сфері; обмеження доступу до освіти та науки; заборона на участь у силових структурах; покладання контролю за сексуальною та репродуктивною функцією жінки на чоловіків, а відповідальності – на жінок.

У процесі дослідження з’ясовано, що необхідним критерієм патріархальності можна вважати наявність ґендерної розбіжності, що спричиняє дискримінацію, а достатнім – патрилінійність. У результаті дослідження основних типів організації ґендерної системи було виділено такі форми патріархату: мізогінічна, домінаційна та комплементарна. Відповідно до встановлених критеріїв, сучасне українське суспільство можна віднести до комплементарної форми патріархатної організації ґендерної системи, яка є найближчою до гуманістичної біархатної моделі суспільного устрою, позбавленого ґендерної дискримінації.

У другому розділі “Ґендерна складова суспільних трансформацій” виконано дослідження впливу ґендерних чинників на перспективи стійкості системи соціальної взаємодії, детермінанти суспільних змін і трансформацій та сталості прогресу суспільного розвитку. Для з'ясування ролі ґендерної компоненти у суспільних трансформаціях використано роботи Герберта Маркузе, Ентоні Гідденса, Алена Турена, П’єра Бурдьє; для аналізу ідеології – праці К. Маркса, Ф. Енгельса. З сучасних авторів релевантними для дослідження суспільних трансформацій вважаємо роботи В.