Ґендерна компонента сучасного українського суспільства (соціально-філософський аспект)

У першому підрозділі другого розділу “Глобалізаційні проекти у контексті ідеологічної конкуренції” з'ясовано, що патріархат виступає як метасистема по відношенню до суспільств, що перебувають у стані трансформації. Оскільки у основі патріархату як суспільного устрою лежать непродуктивні протиріччя, які призводять до критичних суспільних деформацій та неминучого краху системи, то для штучної пролонгації життєздатності патріархат потребує дієвих механізмів, які, у свою чергу, стримують та гальмують суспільний прогрес, до якого має залучатися весь людський потенціал незалежно від статі, раси, статусу тощо. Зупинити та примусити йти у зворотному напрямку суспільні процеси, спрямовані на гуманізацію форм соціального устрою, зокрема на подолання дискримінації, неможливо без застосування насильницьких методів. Апогеєм патріархальності є виправдання мізогінічних ідей суспільною користю, а наявність насилля одних людей над іншими є нездоланною перепоною побудови гуманістичного суспільства на патріархальних засадах.

Ґендерне домінування проникає та поширюється у найбільш визнані у певному середовищі концепції влади, детерміновані розбіжностями між людьми. І гегемонію здобуває саме та концепція, яка найбільш прихильна до патріархату. Використання найбільш ефективних засобів для ствердження патріархальної диктатури забезпечує надзвичайне поширення патріархальних установок за умови “невидимості” патріархальної ідеології. Патріархальне світосприйняття має характеристики перевтіленої форми, а отже дослідження його сутності неможливе без виявлення та розкриття прихованих на перший погляд парадоксів.

Глобалізація та інформатизація мають як позитивне, так і негативне значення для розвитку ґендерних систем. З одного боку виникають нові соціально-інформаційні та соціально-економічні нерівності, відбувається зміна ціннісних орієнтацій та деформація соціальних структур і руйнація усталеного соціального порядку різних країн, з іншого, в умовах сучасного глобалізованого, взаємозалежного світу ґендерна компонента знову стала наріжним каменем вирішення фундаментальних соціальних проблем рівності та суспільного розвитку. До негативних рис слід також віднести те, що нерівність та владні відносини відходять на задній план, перебувають у завуальованому вигляді, а основні протиріччя мають ще менші можливості проявити себе на поверхні, аніж нерівність і конфлікти.

Другий підрозділ “Ґендерна проблематика у перетині політологем інформаційного суспільства” містить розгляд двоїстості ґендероопосередкованої ситуації із засобами масової інформації та електронної комунікації, яка полягає у тому, що з одного боку, контроль за поширенням інформації у сучасному суспільстві реалізувати значно складніше, ніж налагодити систему інтенсивної пропаганди альтернативних ідей та нав’язування певного способу життя, з іншого – з’являються глобальні можливості та новітній інструментарій для конструювання, впровадження та поширення патріархальних ідеологічних практик.

Доведено, що патріархальна ідеологія використовує інформаційні ресурси та засоби інформаційного впливу з метою наближення бажаних суспільних трансформацій за умови збереження панування традиційної ґендерної системи. Без розкриття антигуманного змісту патріархальної ідеології, паліативні заходи щодо ґендерної рівності не досягають мети, а використовуються патріархатом як аргумент у інформаційній війні. Патріархат намагається втримати свої позиції за рахунок успішного використання переваг інформаційних технологій, впроваджуючи і поширюючи у суспільній свідомості свої ідеї якісно новим способом. У сучасному постіндустріальному суспільстві інформаційна сфера є найбільш впливовою, отже найбільш придатною для патріархальної інтервенції. Цілеспрямований інформаційний вплив використовується із метою поширення ґендерних стереотипів, нав’язування комунікативних кліше домінування чоловічого, що у комплексі з ґендерною диференціацією респондентів інформації та інформаційних каналів відповідає значному рівню ґендерованості інформаційної системи.

У третьому підрозділі “Ґендерна інваріантність як умова дійсного гуманізму” доводиться, що культ абстрактної людини є ґендерномаркованим та використовується патріархатом для маскування протиріч, які лежать у основі теоретичного ядра патріархату та пригальмовування кризи патріархату, що обумовлена наявністю хибних установок.

Особливої актуальності набув ґендерний аспект аксіологічної парадигми: на сьогодні, неможливе ототожнення загальнолюдських цінностей з маскулінними. Соціальний процес та суспільний розвиток не може бути пояснений та скерований лише частиною людства. Реалізація складових, що забезпечують сталість розвитку у патріархальному суспільстві стикається з антагонізмом: забезпечення репродуктивних планів на сексистських засадах вступає у конфлікт із забезпеченням прав та свобод жінки – людини, її недоторканністю, честю та гідністю, що визнається найвищою соціальною цінністю у демократичних суспільствах. Важливим, на наш погляд, протиріччям, що лежить у основі патріархальної ідеології та унеможливлює створення гуманістичного суспільства, це протиріччя між засадничим принципом гуманізму – “людина – це мета”, і патріархальною практикою, що базується на принципі “жінка є засобом”. Патріархат постулює апріорну інакшість жінки, яка у комплексі із сприйняттям інакшого та відмінного як протилежного (друга складова теоретичного ядра патріархату) призводить до протиставлення не лише чоловічого та жіночого, а й жіночого та загальнолюдського.

Саме по собі розрізнення людей за статтю, на основі якого обов’язково патріархатом конструюються ґендерні розбіжності для задоволення владних зазіхань та ґендерної ієрархії, вступає у конфлікт із засадами гуманізму. Сучасні реалії вимагають нових підходів до соціостатевого розподілу суспільних ролей та тлумачення інваріантності у ґендерному контексті. Абсолютне домінування чоловічої статі та пов’язана з цим відсутність жіночої альтернативи у багатьох сферах не є дійсною інваріантністю, а лише заідеологізованою ілюзією “природного стану”. Обмеження можливості самореалізації жінки відбувається шляхом її соціальної інвалідизації за рахунок детермінації діяльності, що не заснована на вільному виборі.

Дихотомія “чоловічого та жіночого”, на яку спирається патріархат, надаючи їй характеру опозиції, насправді є владним конструктом, покликаним замаскувати дійсні протиріччя, що лежать в основі патріархатного устрою. Істинна ґендерна інваріантність, яка полягає у відсутності подвійних стандартів стосовно людей, розрізнених за ознакою статі чи сексуальності, сприяє “зняттю” протиріч домінування одних