Гендерні стереотипи як причини проблемної поведінки законодавця

Автори методики підкреслюють, що другий і четвертий етапи є дуже важливими ланками тієї логіки, на якій ґрунтується розв’язання проблеми. На другому етапі формулюються й перевіряються гіпотези, здатні пояснити відповідну проблемну поведінку. Якщо ці гіпотези узгоджуються з наявними фактами, видається можливим накреслити розв’язок, який не лише усуває симптоми, а й причини, що зумовлюють хибну поведінку відповідних ролевиконавців. І хоча методика задумувалася насамперед для законопроектної роботи, вона є надзвичайно корисною, зокрема вищезгаданий «контрольний перелік ЗІМІЗІ» – для аналізу причин проблемної поведінки ролевиконавців широкого спектру суспільних проблем.

Однією з найскладніших для аналізу категорій у переліку ЗІМІЗІ є «ідеологія» (або «світогляд»), яка охоплює цінності, уподобання, смаки, міфи, упередження, релігійні вірування тощо. Зазначимо, наприклад, що нерідко т. зв. «конфлікт інтересів» має світоглядне підґрунтя й набуває вигляду «конфлікту світоглядів» або високопосадовці намагаються відтворити власний світогляд у діяльності організації чи установи, яку очолюють. Непоодинокими є приклади, коли «службові» міфи, навіть вочевидь облудні, часто визначали й вироблення політичних рішень, і їх виконання [2, с. 139]. Окрім того, цінності відповідальних за прийняття рішень осіб завжди мають тенденцію до елітарного забарвлення, унаслідок чого вони часто приймають рішення без урахування їхніх потенційних наслідків для бідніших верств населення, вони ще схильні робити це згідно з власними неви- словленими й непоясненними припущеннями [2, с. 133], серед яких особливе місце посідають ґендерні стереотипи.

Ґендерні стереотипи, на жаль, є настільки стійкими, що багатьох із них просто не помічають, сприймаючи як норму. Іноді вони можуть бути навіть закріплені в законодавстві, застосування якого призводить до дискримінації особи за ознакою статі. Класичним прикладом є рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Кон- стантін Маркін проти Росії» [8]. Як зазначив Центр з прав людини Університету Ґент, у цій справі двома основними стереотипами були, по-перше, традиційна ідея про відповідальність жінок за виховання дітей, тоді як чоловік має заробляти гроші, по-друге, військова служба – це «чоловіча», а не «жіноча» робота [8, § 119].

У цій справі військовослужбовець, який після розлучення залишився з трьома синами, у т. ч. новонародженим, намагався отримати відпустку по догляду за дитиною до досягнення 3-трічного віку, однак за законодавством така відпустка надавалася лише жінкам-вій- ськовослужбовцям. К. Маркін також звернувся зі скаргою до Конституційного суду Російської Федерації (далі – КС РФ), який у своїй Ухвалі від 15 січня 2009 р. № 187-О-О [9], обґрунтовуючи висновок про відсутність дискримінації, зазначив таке: «Військовослужбовець чоловічої статі, який проходить військову службу по контракту, має право на одноразове надання додаткової відпустки строком до трьох місяців у випадку смерті дружини при пологах, а також якщо він виховує одного чи декількох дітей (дітей-інвалідів віком до 16 років) без матері (у випадку її смерті або загибелі, позбавлення її батьківських прав, тривалого перебування в лікувальному закладі та інших випадках відсутності материнської опіки про дітей) [... ].

Мета цієї відпустки – надання військовослуж- бовцю-чоловіку можливості протягом розумного часу вирішити питання про організацію догляду за дитиною і, залежно від результатів, про подальше проходження військової служби. У тому випадку, якщо військовослужбовець приймає рішення особисто здійснювати догляд за дитиною, він має право на дострокове звільнення з військової служби за сімейними обставинами [... ]. Не допускається суміщення військовослужбовцями чоловічої статі, які проходять військову службу за контрактом, виконання службових обов’язків і відпустки по догляду за дитиною для виховання малолітніх дітей, що, з одного боку, зумовлене специфікою правового статусу військовослужбовця, а з іншого – узгоджується з конституційно значимими цілями обмеження прав і свобод людини і громадянина [... ] у зв’язку з необхідністю створення умов для ефективної професійної діяльності військовослужбовців, що виконують обов’язок із захисту Батьківщини. Оскільки військова служба в силу специфічних вимог, які до неї ставляться, виключає можливість масового невиконання військовослужбовцями своїх службових обов’язків без шкоди для охоронюваних законом публічних інтересів, відсутність у військовослужбовців чоловічої статі, які проходять службу по контракту, права на відпустку по догляду за дитиною не може розглядатися як порушення їх конституційних прав і свобод, у тому числі [. ] на турботу про дітей і на їхнє виховання [. ]. Надавши право на відпустку по догляду за дитиною як виняток лише військовослужбовцям жіночої статі, законодавець виходив, по-перше, з доволі обмеженої участі жінок у здійсненні військової служби, а по-друге, з особливої, пов’язаної з материнством, соціальної ролі жінок у суспільстві [... ]».

Рішення ЄСПЛ від 07 жовтня 2010 р., яке не стало остаточним з огляду на передан- ня справи на розгляд Великої палати, є до певної міри унікальним, оскільки «вперше Європейський суд у жорсткій правовій формі піддав сумніву рішення Конституційного суду РФ», що є, за твердженням В. Зорькі- на, голови КС РФ, «безпрецедентним» [10]. У пункті 48 цього рішення ЄСПЛ указав, що його не переконує аргумент КС Рф у тому, що відмінність стосовно військовослужбовців чоловічої та жіночої статі щодо надання відпустки по догляду за дитиною виправдана особливою соціальною роллю матері у вихованні дітей. ЄСПЛ відзначив, що, на відміну від відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами й відповідної допомоги, насамперед орієнтованих на надання матері можливості відновлення