Географія Африки

 

Фізико-географічна характеристика

Геологічна будова

Клімат

Гідрографія

Грунтово-рослинний покрив

Природні райони

Населення

Мови населення Африки

Використана література

 

 

Африка – друга за величиною (після Азії) частина світу. Площа – 30, 311 млн. км2. Екватор перетинає Африку майже посередині. Протяжність Африки з півдня на північ – близько 8000 км, з заходу на схід – близько 7500 км. Крайні точки материка: пн. – мис Бланко (Кап-Блан; 37°20' пн. ш.), пд. – мис Голковий (34°51' пд. ш.), зх. – мис Зелений (17°33' сх. д.), сх. – мис Рас-Хафун (51°24' сх. д.). На півночі Африка відокремлена від Європи Середземним морем та вузькою Гібралтарською протокою; з Азією сполучена Суецьким перешийком, прорізаним каналом; від Аравійського півострова відокремлена Червоним морем, Баб-ель-Мандебською протокою і Аденською затокою. Зі сходу Африку омиває Індійський океан, в якому до Африки відносяться острови Мадагаскар, Занзібар та Сокотра. Мадагаскар – найбільший з прилеглих до Африки островів. Від материка його відокремлює Мозамбікська протока. На заході Африку омиває Атлантичний океан, який утворює широко відкриту Гвінейську затоку. В Атлантичному океані до Африки відносяться острови Мадейра, Канарські та острови Зеленого мису. Береги Африки мало розчленовані, високі й круті, їх облямовують вузькі узбережні низовини. Природних бухт мало.

 

 

Рельєф Африки дуже одноманітний, переважають рівнини та плоскогір'я. Пересічна висота Африки 750 м, при цьому сх. і пд. частини Африки більш підвищені. Так, у північній, широкій частині Африки переважають висоти 200-500 м над рівнем моря, на південь від 10° пд. ш. – 1000-2000 м, на сході., в межах Східно-Африканського нагір'я, – понад 3000 м. Більша частина Африки довгий час залишалася сушею, на поверхні її відбувалися інтенсивні процеси вивітрювання, тому великого поширення набули столові форми поверхні, ступінчасті плато і нагір'я – зденудовані виступи кристалічного фундаменту (Абіссінське, Ахаггар та ін.). Між ними лежать великі улоговини – прогини фундаменту, заповнені продуктами вивітрювання (западини Калахарі, Конго, Чад). Протягом мезозою, палеогену і неогену в східній Африці (від гирла р. Замбезі до Суецької затоки) утворилася найбільша в світі система розколів і грабенів, на місці яких виникло Червоне море, більшість озер східної Африки та западина пустелі Данакіль, а також великі базальтові плато на Абіссінському нагір'ї. Вздовж системи грабенів розташовані згаслі та діючі вулкани Африки. Найвища вершина африканського материка – згаслий вулкан Кіліманджаро (5896 м). Часті сильні землетруси свідчать про активність тектонічних процесів у цих районах. До стародавнього масиву на півночі Африки прилягають молоді гори Атлас. Південна окраїна материка облямована Капськими горами, які виникли на початку мезозою. На півночі від цих гір простягається «Великий Уступ», його найвищою частиною є Драконові гори.

 

 

Геологічна будова Африки нескладна. Майже весь материк Африки являє собою древню платформу, на якій після протерозойської ери горотворні процеси не відбувалися. Лише на півночі та південних окраїнах материка розташовані молоді гірські системи (Атлаські, Капські гори).

В основі африканської платформи залягає комплекс докембрійських кристалічних порід, зібраних у складки і прорваних різними за віком інтрузіями гранітів, гранодіоритів, габро тощо. Палеозойські породи залягають на докембрії, місцями на кислих лавах і представлені комплексом пісковиків, сланців, доломітизованих вапняків та інших порід. Породи палеозою слабо дислоковані.

Протягом палеозойської ери африканська платформа була внутрішньою частиною великого південного континенту, відомого під назвою Гондвана. Мезозойська серія порід представлена континентальними утвореннями, складеними з різних пісковиків, глин, мергелів та ін.

Мезозойська товща порід збагачена підземними водами, особливо в Сахарі. Палеогенові і неогенові відклади поширен, головним чином, на північ від екватора і представлені еоценовими вапняками та континентальними і лагунними відкладами. Визначним геологічним явищем на африканському континенті є грандіозні розломи, розташовані в східній частині.

Мінеральні багатства Африки, що пов'язані здебільшого з докембрійськими утвореннями, представлені значними родовищами золота, олова, молібдену, хромітів, азбесту, торію, вольфраму, урану та алмазів. Гнейсова товща Африки багата на графіт, особливо на о. Мадагаскар.

Кембрійські утворення дуже багаті на родовища мідястих пісковиків (район Конго, Північна Родезія), які містять також кобальт і уран. Значні родовища урану відомі в Південній Африці.

З покладами верхнього палеозою та мезозою пов'язані родовища вугілля. В Конго і Південно-Африканському Союзі в мезозойських кімберлітах містяться кристали алмазів. По добуванню алмазів Африка займає перше місце серед зарубіжних країн. В останні роки виявлено значні родовища нафти і горючого газу в Сахарі, Алжірі, Марокко, Тунісі, Анголі, Камеруні, Єгипті та Нігерії. В крейдових і палеогенових відкладах Північної Африки відомі багаті родовища фосфоритів.

 

 

Більша частина Африки лежить у тропічних зонах і тільки північна та південна окраїни – у субтропічних. Африка – найтепліший з усіх материків. Найвища пересічна місячна (липнева) температурара спостерігається в Сахарі (до +40°) ; тут же констатована найвища температура для всієї Землі +58°. Пересічні липневі температури (зимовий місяць) на південних окраїнах Африки не нижчі 4-12°, у північній частині Африки +25, +30°. Пересічні січневі температури на півночі становлять +10°, на півдні +30°. (табл. 1). Розподіл опадів дуже нерівномірний. Найбільше (понад 3000 мм) опадів у приекваторіальній