Географія Африки

Вся Північна Африка до південних меж Сахари населена народами індосередземноморської раси (араби, єгиптяни та ін.) ; їм властива порівняно смуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс.

У північно-східній Африці живуть представники ефіопської раси (народи з темною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильними рисами обличчя, потовщеними губами). Це проміжна група між європеоїдами і негроїдами. Народи ефіопської раси (амхара, гала, тигре та ін.) розселені в районі Абіссінського нагір'я, на півострові Сомалі.

Острів Мадагаскар населяють народності мальгаші (сакалава, мерина, бецилео), які належать до монголоїдної раси з домішкою негроїдної.

До європейської колонізації народи Африки стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури – Єгипту, Пн. Африки, Західного Судану та іншими, – які в давні часи створили свої держави, в районах тропічних лісів та пустель жили племена, що зберегли багато рис первісного побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою експлуатацією, руйнуванням культури, масовим винищенням корінного населення цілого ряду областей і затримала розвиток африканських народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені в країни Америки. У народів Африки внаслідок різних умов їх історичного розвитку виробилися характерні етнографічні риси.

Сучасне арабо-берберське населення півночі Африки – землероби. В Єгипетському районі ОАР поширені ремісничі промисли (ткацтво, гончарство), розвивається промислове, виробництво. Основне заняття населення Східного Судану в долині Нілу – вирощування бавовнику; в південній частині Судану – скотарство, мотичне землеробство (сіють просо, бобові) та рибальство. Племена динка і барі здавна славились виплавкою заліза. Деякі сучасні нілотські племена (шилуки) зберегли первіснообщинні відносини і родовий лад. Населення Західного Судану (волоф, серер, мандинго та ін.) вирощує рис, просо. Численні народи Ефіопії культивують пшеницю, теф та інші культури, розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів Східної Африки, півострова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу. Типи поселень і будівель в окремих областях Ефіопії різноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). Релігія- анімізм, мусульманство, християнство.

У землеробських народів Східної Африки (ваньямвезі та ін.) збереглася типова для тропічної Африки підсічно-вогнева система землеробства (культури – кукурудза, ячмінь, бобові, батат), У народностей баганда, базиба (в районі озера Вікторія) основна культура – банани.

Племена масаї, вагого та інші відомі як скотарі (розводять рогату худобу – зебу). В Східній Африці поширені два типи будівель: циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоским дахом. Народам Східної Африки було відоме примітивне ткацтво – виготовлення мбугу – матерії з лубу.

Низькорослі народи Центральної Африки – пігмеї – займаються мисливством, крім того, збирають коріння та плоди.

В господарстві народів Західної Тропічної Африки основне місце належить мотичному землеробству (в басейні Конго, на Гвінейському узбережжі). Основні культури – ямс, маніока, просо, кукурудза, бавовник. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала).

Народи Гвінеї і Конго, як і інші народи Африки, ще до приходу європейців знали обробку металів (племена нупе, іоруба та інші), досі в південних районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості. Народи Західної Африки доеягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву.

В Південній Африці залишки бушменських і готтентотських племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх – лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Східної Африки, степи Південної Африки, займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів були винищені європейськими колонізаторами. Залишки готтентотів (бл 10-20 тис.) живуть в резерваціях Південно-Західної Африки.

Основне заняття населення о. Мадагаскар – мальгашів – вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів Індонезії (будова хат, обробка металу).

 

 

Мови африканців найрізноманітніші і належать до багатьох окремих мовних сімей; деякі з них охоплюють численні і споріднені мови, інші є локальними, малопоширеними. Певної усталеної класифікації африканських мов немає, багато з них ще не вивчені. Але прийнято вважати за основні такі мовні сім'ї (сім) : семіто-хамітську, банту, манде (мандинго), суданську, пілотську, малайсько-полінезійську (мальгашську), індоєвропейську.

Семіто-хамітська сім'я мов належить до флективних, має граматичний рід, систему відмінкових показників і поділяється на п'ять підгруп: семітська, до якої належать арабська мова (населення Алжіру, Тунісу, Єгипетського району ОАР, Лівії, Марокко, північна частина республіки Судан) і деякі мови Ефіопії; кушитські мови – мови населення пн. -сх. частини Африки (сомалі, гала, данакіль, беджа та інші) ; берберські мови гірських районів Атласу (бербери, тамазигти, рифи, шльох, кабіли тощо) ; мови чадської групи (або групи хауса) – мови населення північної Нігерії, центральної частини Судану на півночі і сході від озера Чад (хауса, котоко та ін).

Мовами сім'ї банту користуються народи Центральної і значної частини Південної Африки. Мови банту (бантоїдні) – група споріднених мов, що охоплює кілька дуже схожих між собою мовних підгруп. Представники різних племен східного та західного узбережжя Африки вільно розуміють одне одного.

Мовам банту властиві граматичні іменникові класи, тобто класи людей, тварин, рослин, речей тощо. Мови народностей банту: суахілі, зулу, коса, суто (мова народності басуто), чвана (мова народності бечуанів) та інші. Латинізованим письмом цих мов друкуються газети, книги. На території Конго із мов банту найрозвиненішими є 4: луба (мова народностей кілуба і чілуба), лінгала, кіконго, кінгвана.

Мовами сім'ї манде (мандинго) говорять люди (мандинго, сонінке та ін.) верхів'їв Нігеру і Сенегалу, народи гвінейського узбережжя – акан, еве, бакве, іджо та ін. Мови манде мають спільний основний словниковий фонд і подібну граматичну будову.

До малайсько-полінезійської сім'ї мов належить аглютинативна мальгашська мова населення о. Мадагаскар. Частини мови в ній малодиференційовані, відсутні відмінки, дієвідміни, категорії роду і числа.

Індоєвропейська сім'я мов Африки поділяється на 3 групи: германську, романську та індійську. Англійці, африканери (бури), метиси, ліберійці населяють Південно-Африканський Союз, південь і захід Африки, Південну Родезію, атлантичне узбережжя Ліберії. Всі ці народи користуються мовами своєї батьківщини.

 

 

1. Атлас країн світу. – К. : Географія, 1998 р.

2. Белозоров С. Т. Африка, – М, 1986 г.

3. Етногеографія/за ред. Ясько А. А. – К. : Генеза, 1995 р.

4. Мазарович А. Основы региональной геологии материков. – М. : 1972 г.