Геометрія та архітектура

Форму прямокутника має цегла, дошка, плита, скло – це все що нам потрібно для будівництва будинків має прямокутну форму.

Прямий кут – найвеличніший організатор простору, особливо ручного. Він приховує в собі велику силу.

Наша піраміда втратила рівновагу і в кінці кінців, завалилась тому, що десь прямий кут виявився не ідеально прямим. Швидше всього, підлога, на якій ми будували піраміду, була з незначним нахилом. А може, не всі кубики ідеально “рівні” і досить одному “кривенькому” кубику опинитися внизу будівлі, як через нього вийшло відхилення від вертикалі.

 

 

 

У 1749 році за проектом інженера і архітектора Яна де Вітте був закладений фундамент костелу. Будівництвом керував Мартин Урбанік, з 1764 року – Христофор Мурадович, а закінчував фасад Себастьян Фесінґер. До 1764 року будівництво було, в основному, завершене, але після пожеж 1766 і 1778 років роботи відновилися. У 1865 році за проектом архітектора Юліана Захарієвича до костелу прибудували чотириярусну дзвіницю. А 1895-го був перебудований ліхтар на куполі, у 1905-1914 роках – відреставрований інтер'єр. Згодом, вже у радянські часи, храм відновлювали у 1956-1958 роках.

Костел споруджений у стилі пізнього бароко за західноєвропейским зразком. Кам'яний, в плані він зображає витягнутий хрест з овальною центральною частиною і двома дзвіницями по боках. Звеличує церкву величезний еліптичний купол. Масивні здвоєні колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев'яними статуями роботи львівських скульпторів другої половни ХVІІІ століття. Над галереями – колони барабана, що підтримують купол. Під банею костелу – цитата латинською мовою з Першого послання Тимофію: «Soli Deo honor et gloria» («Єдиному Богу честь і хвала»).

В інтер'єрі храму збереглися скульптури Себастьяна Фесінґера.

 

Київський Софійський собор був однією з найбільших будівель свого часу. Загальна ширина храму – 54, 6 м, довжина – 41, 7 м, висота до зеніту центральної бані – 28, 6 м. Собор має п'ять нав, завершених на сході апсидами, увінчаний 13-ма верхами, що утворюють пірамідальний силует, і оточений з трьох боків двома рядами відкритих галерей, з яких внутрішній має два яруси. Довгий час вважалося, що галереї прибудовані до собору пізніше, але дослідженнями останнього часу доведено, що вони пов'язані з ним єдиним задумом і виникли водночас. Тільки хрестильня, вбудована у західну галерею, належить до середини XII ст.

Перший іконостас був виготовлений та встановлений під час перебудови Собору Митрополитом Петром Могилою у 1637-1638 роках.

Під час великої перебудови XVIII зміни в бік бароко торкнулися і інтер'єру Собору. Виконаний у цьому стилі дерев'яний позолочений іконостас був виготовлений в 1747 році українськими майстрами і є чудовим взірцем різьблення по дереву та станкового живопису. Іконостас мав 3 яруси, з яких до цього часу зберігся тільки нижній, оскільки в 1935-1937 роках більшовики зруйнували та спалили вісім барокових іконостасів, бічних вівтарів та верхні яруси головного вівтаря.

Окремою цінністю в іконостасі були виготовлені із срібла та позолочені царські врата, виготовлені відомими київськими золотарями Петром Волохом, Іоаном Завадомським та Петром Тараном у 1747-1750 роках.

 

 

 

Багато з членів ряду неодноразово повторюються в пропорціях цієї вигадливої архітектурної споруди, але завжди дякують золотому перерізу, частини зійдуться в ціле: ф+ф2=1, ф2+ф3=ф і т. д. Таким чином, властивості золотого перерізу роблять цю геометричну пропорцію єдиною та неповторною.

Серйозне вивчення методів формоутворення в давньоросійському зодчестві було розпочато К. Н. Афанасьєвим. В результаті узагальнення аналітичних даних він прийшов до висновку, що в російських церковних будівлях ХІ – ХІІІ ст.. «розмір центрального куполу або під купольного квадрату незмінно являється початковою ланкою ланцюга побудови».

Підкупольний квадрат, який визначає самий відповідальний конструктивний і композиційний елемент церкви – центральну главу, міг бути і часто є основою для геометричних будівель. Літопис, про початок будівництва Успенської церкви, показує числові дані: 20 м – ширина, 30 м – довжина, 30 м – висота і 50 м – стіни. Якби основою був розмір центрального купола, то припускають, що літописець не забув би на нього вказати, так як церковна глава є ідейно – художнім центром композиції. Достовірність свідчень підтверджуються фактичним співвідношенням ширини і довжини прославленого собору. Відомо, що Успенський собор Києво – Печерського монастиря, служив зразком для багатьох будівель. Не випадково в багатьох соборах, зведених в різних князівствах, відношення ширини до довжини зовнішнього або внутрішнього контуру стін, яких рівно 2/3. Ймовірно, майстри швидше всього дотримувались саме цього співвідношення.

Креслення плану будівлі на будівельній площадці було пов’язане з рядом відомих операцій побудови геометричних форм і встановлення абсолютних розмірів. Методи встановлення стабільних співвідношень між величинами побудови були пов’язані і з системою виміру.

 

 

Храм шестистовпний, п’ятиглавий, з вузьким приміщенням в західній частині. Побудований з сокири, декорований білим каменем. В обробці стін широко використані мотиви зодчества італійського Відродження.

В інтер’єрі – розписи 1652 – 1666 рр. (Федір Зубов, Яків Казанець, Степан Рязанець),