Глобалізаційні зміни сучасного світу

Сама ідея вже сучасної форми глобалізації світового суспільства, перш за все в галузі економіки – поступового стирання економічних меж між країнами, у результаті якого світова економіка зрештою уподібнилася б економіці єдиної держави – виникла останні три десятиліття тому. Протягом десятиліть у світовому економічному середовищі проходили значні зміни. У 1950-х роках промислові корпорації були зайняті проблемою відтворення внутрішніх ринків. У 1960-х роках фірми, задіяні у сфері виробництва і торгівлі стали розширюватись під впливом швидко зростаючої міжнародної торгівлі і зарубіжних ринків. У 1970-х роках підприємства різних форм організації бізнесу стали багатонаціональними, вкладаючи кошти у виробничі потужності та постійно діючи у міжнародному просторі на розподільчих центрах. Мультинаціональна чи багатонаціональна за структурою власності і капіталу компанія переходить у новий тип наднаціонального чи транснаціонального суб’єкта. Швидке зростання світової торгівлі і міжнародних потоків капіталу починаючи з 1980-х років стало причиною того, що багато великих фінансових фірм, а також фірми, зайняті у виробництві і торгівлі, почали пов’язувати перспективи свого розвитку з розширенням до світового масштабу. У 1990-2000-ні роки ці зміни ставлять вже нові завдання перед урядами, корпораціями, підприємствами, фінансовими інститутами і міжнародними організаціями. Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб’єктів світогосподарських зв’язків не має певної державної належності [3, с. 29]. Глобалізація стає постійно діючим фактором як міжнародного економічного середовища, так і внутрідержавного економічного життя.

На нашу думку, глобальної економіки сьогодні поки що не існує в остаточно сформованому вигляді; просто є господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства жорстко обумовлений прогресом постіндустріального світу і його спроможністю впливати на хід подій в інших регіонах планети. Безумовно, господарські та інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними і різноманітними, але їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишається діаметрально протилежним.

Ще однією суттєвою обставиною є те, що глобалізація сьогодні супроводжується регіоналізацією економічної діяльності, яку часто вважають гальмом, спротивом, антагоністом глобалізації, чи глобалізацією в обмежених масштабах, яка охоплює групу країн, що утворюють об’ єднання, в яких відбувається більша чи менша лібералізація торгівлі, руху капіталу і людей в рамках відповідного інтеграційного угрупування.

Як кожне нове явище, глобалізація має як своїх прихильників, які розглядають її як благо, оскільки вона здатна, на їх думку, різко підвищити продуктивність і життєвий рівень у всьому світі, це можливе тому, що глобальна інтеграція економіки може спричинити кращий поділ праці, дозволяючи країнам з низькою заробітною платою спеціалізуватися на трудомістких операціях, а країнам з високим рівнем заробітної плати – використовувати робітників більш продуктивно (це дасть можливість фірмам досягти більшої економії, зумовленої зростанням масштабу виробництва) ; глобалізація дозволяє переміщати капітал у будь-яку країну яка пропонує більш вигідні умови для інвестицій, і не потрапити у пастку низької доходності місцевих фінансових проектів; так і своїх критиків, які дотримуються більш песимістичної точки зору. Вони (критики) говорять, що зростаюча конкуренція з боку країн, що розвиваються з низьким рівнем заробітної плати скоротить кількість робочих місць і знизить заробітну плату у багатих країнах, а також передбачається “гонитва вниз”, коли країни знижують заробітну плату, податки, допомоги по соціальному забезпеченню і послаблюють контроль за станом довкілля, щоб стати “конкурентоспроможними”. Конкурентний тиск до того ж підриває можливості держав у проведенні власної економічної політики.

Торкаючись становлення глобалістики як міждисциплінарної науки, народження якої ми датуємо кінцем 1960-х – початком 1970-х років, зазначимо, що нова наука з самого початку стала формуватися і як принципово новий науковий напрям, в якому на перший план виступили інтеграційні процеси, як сфера громадської практики, що охоплює міжнародну політику, економіку і навіть ідеологію. При цьому окреслимо основні досягнення її розвитку у такому вигляді: сформульована наукова проблема (феномен глобальних проблем) ; вивчені історичні передумови виникнення й характер прояву основних глобальних проблем сучасності при визначенні їх критеріїв, які стали основою для визначення рис відмінностей від релігійних, локальних, національних та інших проблем; з’ясувалося, що ці проблеми виникли не випадково, а є результатом об’єктивного закономірного розвитку спільноти і його змінених відносин з оточуючим середовищем; визначили систему проблем, що мають глобальний характер, їх співпорядкованість та ієрархічність; сформовані авторські колективи й об’єднані дослідження окремих учених, що вивчали конкретні аспекти глобальних проблем – філософські, економічні, юридичні та ін. ; здійснені дослідження глобальних проблем розвіяли всі сумніви в тому, що бездіяльність, або неадекватні кроки погіршать ситуацію, і чим далі відкладатимуться необхідні рішення, тим більш високу ціну доведеться платити світовій спільноті