Глобалізаційні зміни сучасного світу

Події 1970-80-х років минулого століття вважаємо першою глобальною революцією, а кульмінацією її стало руйнування Берлінської стіни у 1989 році. Крім того, саме у цей період сформувалося усвідомлення наявності глобальних проблем на світовому рівні. Результатом цього були два кроки: створення міжнародної комісії з навколишнього природного середовища й розвитку (осінь 1983 р.) і Конференція ООН з навколишнього природного середовища (Стокгольм, 1992 р.).

Якщо цей період першої глобальної революції, період становлення глобалістики характеризується підходами до вирішення глобальних проблем шляхом пошуку технічних засобів, організаційних та економічних рішень, то з початку 1990-х – 2000-х років пріоритети змінилися в бік соціально-політичної проблематики.

При цьому вважаємо, що в той період якось вийшов із застосування термін “глобалістика», а все, що стосувалося глобалізації, розглядалося у контексті становлення нової реальності, дискусії, публікації залишали практично без уваги весь двадцятирічний етап розвитку глобалістики до початку 1990-х років.

Відроджуватися ця наука як новий науковий напрям почала в 1990-х роках ХХ ст.

Підсумовуючи свої оцінки зазначимо, що глобалізація – це багатостолітній процес становлення єдиних для всієї планети біосоціальних структур і соціоісторичних інститутів, зв’язків і відношень, що розгортався (розгортається) як еволюція світового соціуму; глобальні проблеми – результат народження цього процесу, а глобалістика – сфера теорії й практики, в центрі якої знаходяться глобалізація й глобальні проблеми. При цьому в глобалістиці сформувалося кілька різних напрямів досліджень і, взявши за основу спрямованість теоретичних і практичних рішень, виділимо вісім основних напрямів:

• філософсько-методологічний, природничо-науковий,
• техніко-економічний, соціально-природничий,
• соціальний, політичний, культурологічний і прогностичний [4, с. 79].

Також, на наш погляд, необхідно додати цивілізаційний і релігійний напрями. В цілому зазначимо, що до нинішнього часу глобалістика має достатньо чіткі риси й пропонує два її визначення – вузьке й широке. В першому сенсі вона є “міждисциплінарною областю наукових досліджень, спрямованих на з’ясування сутності процесів глобалізації, визначення причин їх появи і тенденцій розвитку, а також аналіз глобальних проблем, що народжуються нею, й пошук шляхів утвердження позитивних і подолання негативних для людини й біосфери наслідків цих процесів”.

У другому сенсі – це уся сукупність наукових, філософських, культурологічних і прикладних досліджень різних аспектів глобалізації й глобальних проблем, включаючи отримані результати таких досліджень, а також практичну діяльність щодо їх реалізації в економічній, соціальній і політичній сферах як на рівні окремих держав, так і в міжнародному масштабі.

В аспекті історії ми виділяємо чотири основні епохи становлення глобальних зв’язків, що супроводжують історичний розвиток з часу виникнення спільноти і в доступному для огляду майбутньому [5, с. 42]: епоха фрагментарних подій і локальних соціальних зв’язків – від появи людини 5-3 млн. років тому і до завершення неолітичної революції, виникнення й формування перших держав 7-3 тис. років до н. е. ; епоха регіональних подій і територіально обмежених міжнародних відносин – від завершення неолітичної революції до Великих географічних відкриттів; епоха глобальних подій і всезагальної економічної й соціально-політичної залежності – від Великих географічних відкриттів до середини ХХ ст., коли світ став цілісним у географічному, економічному, політичному й екологічному відношенні; епоха космічної експансії й космічних конфліктів – від запуску у 1957 році першого штучного супутника Землі до доступного для огляду майбутнього.

Еволюцію геобіосоціосистеми ми оцінюємо через поняття епометаморфоз, розуміючи під ним епохальну видозміну, перехід на іншу стадію розвитку геобіосоціосистеми, який супроводжується фундаментальними змінами в цій системі на рівні форми й змісту, сутності й явища [6, с. 48].

На підставі цих підходів виділимо чотири поворотних пункти в еволюції геобіосоціосистеми [5; 7].

Перший епометаморфоз, пов’язаний з появою Ното sapiens 40-60 тис. років тому і до 1-го тисячоліття до н. е., якому, на нашу думку, відповідає початок історії.

Другий епометаморфоз – формування й виділення у середині 1-го тисячоліття до н. е. філософії як особливої форми історичного світоуявлення й поява перших симптомів глобалізації в період Перських війн, завойовницьких походів Олександра Македонського й становлення Римської імперії.

Третій епометаморфоз – безпосередньо пов’язаний з виділенням науки із філософії як самостійної форми суспільного усвідомлення й початком НТП. Ці перетворення іманентно пов’язані з епохою глобальних подій і становлення всезагальної економічної й соціально-політичної залежності, а головне – з початком реальної глобалізації та фундаментальним етапом її розвитку.

Четвертий епометаморфоз, в якому ми живемо, пов’язаний з процесом формування глобальної свідомості, початок якого коріннями в середині ХІХ ст., а найбільш виразно проявляється з другої половини ХХ ст., коли настає епоха космічної експансії, тобто з початком космічної ери й багатоаспектної глобалізації.

Крім того, виділяємо й п’ятий гіпотетичний епометаморфоз, з початком формування якого у більш віддаленій перспективі повинен відбутися кардинальний поворот до усвідомлення сутності людини, а основним поняттям стане термін “гуманізація” суспільної та індивідуальної свідомості.

Усвідомлення процесів глобалізації розділимо на чотири етапи: усвідомлення всезагальних зв’язків – друга половина ХУІІІ ст. – початок ХХ ст. ;

усвідомлення цілісності світу – 20-60-ті роки ХХ ст. ; відкриття глобальних проблем: друга половина 60-х – кінець 80-х років ХХ ст. ; усвідомлення глобалізації – почалося у другій половині 1990-х років і продовжується нині; постглобалізація – гіпотетичний етап, який розпочинається, на нашу думку, не раніше 2010-2020 рр., з формуванням або а) постімперіалістичної системи, з домінуючим й керівним/розпорядчим цивілізаційним центром (центрами), або – б) формування інститутів і структур глобальної деліберативної демократії (“демократії обговорення-узгодження”) – глобального демократичного суспільства, без чітко виражених “центрів”, відносини між складовими частинами якого розвиватимуться на основі компромісу, консенсусу, рівноправного узгодження інтересів.

У цілому за нашим визначенням, глобалізація – це багатоаспектний суспільно-історичний, соціально-економічний і соціокультурний процес становлення в масштабах планети цілісних структур і зв’ язків, які іманентно притаманні світовому суспільству людей, охоплюють усі його основні сфери й проявляються тим сильніше, чим далі людина просувається по шляху науково-технічного прогресу й соціально-економічного розвитку. Глобалізація – це процес, який не має часових обмежень, пов’ язуючи минуле, сьогодення й майбутнє людства.

 

 

1. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века. – М. : Логос, 2004. – 368 с.
2. Wallerstein I. The Essential Wallerstein. – NY: The New Press, 2000. – 471 p.
3. Wallerstein I. World-System Analysis: The Second Phases // Review. – 1990. – Vol. 13. – №3. – Р. 217-238.
4. Sintschenko V. V. Ethik Weltbild, Moderne Wirtschaft und die Aufgabe der Politik // Nauka & Studia. – NR 19 (87) 2013. – S. 76-84.
5. Зінченко В. В. Менеджмент. Системи управління в умовах інституційної глобалізації. – К. : Люксар, 2012. – 864 с.
6. Sintschenko V. V. Die ideologishen krieger der globalisierung: feindschaft ideologishe front des neoliberalismus gegen gesellschaftliche alternativen. – Dny vëdy. – Dil 24. – Praha: Publishing House “Education and Science”, 2013. – S. 46-51.
7. Зінченко В. В. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. – К. : КОНДОР, 2013. – 630 с.