Гносеологічні засади сутнісного виміру цільових настанов у цивільному судочинстві

Українське суспільство останнім часом на своєму власному гіркому досвіді прийшло до усвідомлення простої істини: якщо вказаний вище величезний потенціал судової влади реалізується слабо, неефективно або навіть у напрямку, прямо протилежному правосуддю, то виникає загроза криміналізації сфери розв’язання суспільних конфліктів, законодавчої та виконавчої влади, дискредитації всієї системи судочинства і, врешті-решт, загроза національній безпеці країни;

• посилення контролю за судовою владою зі сторони інститутів громадянського суспільства. С. Прилуцький доводить, що незалежна судова влада – це результат компромісу, який досягається між державою та громадянським суспільством [15, с. 236]. Основними формами такого контролю, закріпленими в законодавстві, є:
• відкритість судового розгляду (за винятком чітко передбачених у законодавстві випадків) ;
• можливість відводу суддів;
• функціонування інституту присяжних;
• включення до складу кваліфікаційних комісій та Вищої ради юстиції представників юридичної громадськості. Наприклад, до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призначаються представники юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, з’їзд адвокатів України теж делегує своїх представників до дисциплінарної і кваліфікаційної палат (ст. 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») [14]. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Вищу раду юстиції з’їзд адвокатів України» з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначає до Вищої ради юстиції по три члени, Всеукраїнська конференція працівників прокуратури – двох членів Вищої ради юстиції [16];

•тлумачення правових норм. Ця функція правосуддя в цивільному процесі полягає в діяльності зі встановлення реального змісту й сенсу нормативно-правових актів із метою їх адекватного розуміння та правильної практичної реалізації. Судове тлумачення правових норм – це інтелектуально-вольова офіційна юридична діяльність судді чи колективного судового органу, спрямована на розкриття реального змісту норм Конституції, чинного міжнародного та вітчизняного законодавства, інших нормативних актів, у результаті якої формується суддівська думка. Надметою такої діяльності є гарантування законних, справедливих, всебічно обґрунтованих судових рішень для якнайповнішого забезпечення конституційних прав людини та інших суб’єктів права [17, с. 246-247].

Немає сумнівів, що без вивчення генезису цього правового феномену неможливо об’єктивно і всебічно дослідити сучасні аспекти судового тлумачення правових норм, ефективно вдосконалювати чинне законодавства. Тому сучасні правознавці приділяють значну увагу цьому напрямку наукових досліджень [18, с. 5].

Кінцевими, незмінними протягом усього процесу є і такі цілі, як: охорона суспільних і державних інтересів, зміцнення законності та правопорядку, запобігання правопорушенням, формування поваги до права та суду, виховання правосвідомості. Вони досягаються виконанням загальних завдань, котрі у вигляді вимог правильного та своєчасного проведення кожної процесуальної дії теж поширюються на весь перебіг процесу.

Декотрі правознавці кінцевою метою правозастосовної практики вважають реалізацію норм матеріального права. На нашу ж думку, це положення належить до змісту завдання з правильного та своєчасного розгляду й вирішення справ, позаяк потреба реалізації вказаних норм виникає саме для захисту прав і свобод, досягнення інших цілей судочинства, названих вище.

Наведена щойно теза про правильний розгляд та вирішення справ відповідає такому принципу судочинства, як «законність», а своєчасність означає суворе дотримання встановлених термінів провадження процесуальних дій. Ці загальні завдання судочинства є взаємозв’язаними, оскільки правильність зумовлюється, зокрема, і визначеною законом своєчасністю. У цьому контексті вбачається доцільним додати, що при застосуванні цих приписів вітчизняного законодавства слід враховувати й міжнародно-правові положення стосовно права особи на справедливий розгляд справи в розумні терміни незалежним і неупередже- ним судом (ст. 6 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод) [19].

Висновок. Основною та пріоритетною функцією судової влади є правосуддя, яке реалізується у чітко визначеній процесуальній формі. Якщо судова влада – це публічно-правова, конституційна можливість вчинення правосуддя відповідними державними органами, то правосуддя – це власне діяльність суду з утілення судової влади, так би мовити його завершальний та одночасно невід’ємний аспект. Відтак і за формою, і за сутністю, і за змістом будь-яка судова діяльність щодо розгляду юридичних справ є правосуддям. Засаднича функція суду – вирішувати юридичні спори й конфлікти – лишається незмінною від часу його виникнення. Але, оскільки ці конфлікти та спори постійно урізноманітнюються разом із якісними суспільними перетвореннями, то відповідно поглиблюється, спеціалізується судова діяльність. Приміром, юридичні колізії зумовили виникнення конституційного судочинства, нові категорії цивільних справ. Процес спеціалізації перманентний. Цікавим у цьому сенсі вбачається досвід деяких провідних країн у розвитку цивільного судочинства, адміністративної, ювенальної юстиції, правосуддя у сфері соціального забезпечення та соціального страхування, трудових відносин, екології, митних та фінансових судів, судів у справах про банкрутство тощо.