Господарські ініціативи представників роду Скадовських в контексті економічного розвитку Південноукраїнського регіону

В 1911 р. стада поповнились на 57 тварин, привезених з Бухари. Більшість овець відносилась до породи «Арабі» [12, арк. 5]. Окрім основних зернових культур, практикувалося вирощування вівса, проса, кукурудзи, садових та огородніх культур [13, арк. 5]. Зрошення рослин відбувалося шляхом використання водопідйомних споруд. Достатня кількість криниць дозволяла здійснювати полив вчасно [14, л. 54 об. -58 об. ].

У 1894 р. С. Б. Скадовський заснував порт на Чорному морі – Скадовськ. Відтоді на першому місці серед планів діяча була розробка транспортного сполучення порту з Лозово-Севастопольською залізною дорогою. Лінія «Михайлівка (Пришиб) -Скадовськ» призначалась для доставки зернових культур та мала забезпечити новий вихід для транспортування донецького вугілля в південному напрямі. Це відповідало загальноімпер- ським тенденціям розвитку залізничної галузі [15,с. 618]. Обговорювалися й інші варіанти напряму шляху. Таврійський губернатор клопотав про проведення дороги через Агаймани (нині с. Фрунзе Іванівського району), Нижні Сірогози та Гаврилівку Мелітопольського повіту [16, л. 94]. Успішна реалізація проекту могла суттєво змінити економічну систему південноукраїнського регіону, передусім завдяки перерозподілу обсягів товарних перевезень між портовими містами – Маріуполем, Бердянськом, Херсоном та Скадовськом.

Представники Херсонської гілки родини здавна займались рибними промислами. У 1798 р. Балтазар Балтазарович придбав у графа О. О. Безбородька землю с. Покровське, на Кінбурнській косі. Тутешні землі також використовувалися для добування солі [17, с. 29]. У власності родини протягом 30 років перебувало 8 рибних заводів. У 1824 р. з володінь було відмежовано 4000 дес. на користь держави, 2000 дес. залишили за попереднім власником. Після смерті Бальтазара, його дружина Євдокія Іванівна Скадовська відстоювала власні інтереси перед імператором: доводила складність в утриманні заводів та прохала про підтримку. «Все тоді квітне в державі, коли вона використовує доцільні методи для підтримки промисловості різного роду» [18, 284-285 зв. ]. За оцінкою О. Скальковського, рибні заводи Скадовських належали до найкращих в Південній Україні.

Георгій Львович Скадовський (1847-1919) одним з перших в родині отримав вищу сільськогосподарську освіту. В 1868-1872 рр. [19, арк. 12 зв. -13] він навчався на фізико-математичному факультеті Новоросійського університету по розряду природничих наук [20, арк. 198]. В історії ветеринарії Південної України Г. Л. Скадовський відомий як ініціатор та організатор щеплень проти сибірської виразки [21, с. 91]. У повідомленнях дослідник розкрив масштаби поширення небезпечної для людей і тварин хвороби, підрахував втрати господарств Херсонської губернії [22], звітував про результати роботи, подавав практичні рекомендації для населення [23]. Діяльність дослідника виходила за межі Херсонського повіту. За участю Г. Л. Скадовського проводилися щеплення у маєтку землевласника Шредера (Дніпровський повіт) [24], графа

І. І. Воронцова-Дашкова (Саратівська губернія). «Новоросійський телеграф» визнавав останній випадок показовим: планувалось вакцинувати близько 30000 овець. Передбачалось також поширення кордонів застосування вакцини на Воронезьку губернію (маєток Бібікова) [25]. Діяч був членом лісоохоронного комітету Херсонської губернії [26, с. 309], Новоросійського товариства природодослідників [27, с. 63], Товариства сільського господарства Південної Росії [28, арк. 121].

Маєток у с. Білозерка став центром агрономічних досліджень і навчальних практик. Наприклад, там відбувалося випробування засобу для знищення хлібних шкідників (1879 р) [29, с. 309], проходження практики учнями Херсонського земського сільськогосподарського училища [30, с. 4].

Г. Л. Скадовський займався особисто розведенням садів. Рослини висаджували в чотири групи – хвойні, лісові, декоративні та кустарні. Фруктові дерева (абрикоси, груші та яблука) росли окремими групами, перебували під наглядом «досвідченого німця-садівника», якому господар надав окреме приміщення [31, арк. 66]. Загальна площа садів становила приблизно 60 дес., з них на частку Білозерського припадало 30 дес. [32]. Продукція садів такого типу забезпечувала переважно внутрішні потреби господарств [33, с. 31], власниками саджанців також виступали освітні заклади [34, с. 52]. У 1891 р. маєток відвідали випускники курсів сільського господарства в Херсоні. Екскурсія передбачала ознайомлення з діяльністю розсадника і «плодової школи», у якій займались підготовкою саджанців для продажу. Організовували екскурсію також і для вихованців Товариства фізичного виховання дітей [35], які одразу по цьому відвідали зоологічний сад Ф. Е. Фальц-Фейна [36].

У 1920-х р. здійснювалося обстеження земель, конфіскованих у великих землевласників. З описів дізнаємося про стан саду, розташованогоміж плавнями та вздовж річок Борщовка і Рвач (Херсонський повіт). Спеціальна комісія констатувала відсутність належного догляду протягом останніх п’яти років, багато фруктових дерев вирубувались місцевими жителями [37, арк. 38-39]. Процес знищення зупинити так і не вдалося, тому місцевий революційний комітет клопотав про необхідність прийняття місцевим керівництвом відповідних розпоряджень [38, с. 68].

Продукція садів Г. Л. Скадовського демонструвалася на сільськогосподарських виставках – місцях для огляду та поширення досягнень різноманітних галузей сільського господарства. На виставці в Херсоні (1890 р.) господар представив саджанці плодових та декоративних рослин [39, с. 8, 12]. Різноманіття та висока якість рослин заслужили найвищого визнання – золоту медаль.

Г. Л. Скадовський успадкував від батька Лева Балтазаровича рибні заводи та успішно продовжив родинну справу. Про лиман «Шкадовського» та способи лову риби в ньому згадував В. П. Тищенко [40, с. 27]. Реалізація рибної продукції відбувалася в Херсоні. Газета «Родной край» у 1908 р. писала про збільшення обсягів постачання риби