Графічні техніки. Види естампної графіки

Перехід від ксилографії до ліногравюри зовсім не висвітлено в спеціальній літературі. В усякому разі, специфіка лінолеуму дозволила досягти ще більшої легкості при гравіюванні, свободи використання в чорно- білому зображенні, а дешевизна матеріалу мала позитивне значення для розвитку кольорової гравюри, де було потрібно багато дощок. Художники працювали в тій чи іншій техніці, а за манерою зображення ксилографії деколи виглядали як ліногравюри.

На розвиток ліногравюри в кінці XIX століття великий вплив справили японські ксилографії, які в цей час стали користуватися широкою популярністю. Досвід японських майстрів становить інтерес для всіх, хто вивчав гравюру, тому на ній необхідно зупинитися.

 

 

До Японії гравюра на дереві проникла з Китаю, де вона була відома з глибокої старовини і в основному була присвячена релігійній тематиці. З початку XVII в. у японському мистецтві виникла нова течія. Художники зверталися до природи, до людей, до життя, що оточує їх, і створювали реалістичні твори. Розквіт мистецтва був частково обумовлений тим то в країні після тривалих міжусобних воєн був на довгий термін встановлений мир.

 

Культурним центром країни стало місто Едо, тобто Токіо де працювали близько тисячі художників – граверів. Розквітом усесвітньо відомої японської гравюри вважають період приблизно в двісті років: від середини XVII до середини XIX століття.

Якщо в Європі і в Китаї гравюра зародилася як репродукційна, то в Японії вона стала самостійним видом мистецтва. Японські гравюри відразу можна впізнати за точним малюнком, витонченій лінії, декоративній умовності в кольорі, красивим поєднанням квітів. Цікавий метод їх виконання: робив малюнок зазвичай художник, який ставив свою монограму, а вирізував гравюру майстер-різьбяр і друкував. Ці майстри володіли, як правило, крім досконалості в своїй майстерності і художнім смаком.

Друкувалися японські гравюри водяними фарбами розмішаними на рисовому клеї, який не давав розтікатися барвистому шару. Фарби наносилося широким пензликом типу флейц, а друкувалися гравюри вручну, за допомогою кістяної гладилки, яка за формою нагадувала довгий флакон. Великого тиску не вимагалося, оскільки пористий папір легко вбирав фарбу.

Спочатку в Японії існувала чорна гравюра. Родоначальником її прийнято вважати Моронобу, який зображав нескладні жанрові сцени і окремі фігури. Вперше застосував кольорову гравюру як самостійний вид мистецтва Хоронобу. Своїм розквітом гравюра зобов'язана таким художникам, як Утамаро, Хироге, Хокусай і багато інших.

Девізом для їх творчості можна взяти слова великого художника Хокусаї: «ніщо в природі не повинно бути залишено без уваги».

 

У Росії ліногравюра виникла декількома роками пізніше, ніж в інших країнах Європи. Початок XX століття – це період, коли у нас гравюра майже цілком стала репродукційною або виконувала завдання книжкового і журнального оформлення. З найбільших майстрів, що працювали в ксилографії і в офорті, слід в першу чергу назвати В. У. Мате який виховав ціле покоління чудових графіків. Першим з росіян художників застосував ліногравюру Н. А. Шевердяєв, який в час перебування в Парижі в 1906 році виставив свої роботи в цій техніці і мав успіх. У 1907 році до ліногравюри звернувся російський художник-гравер І. Н. Павлов, який вже до цього мав величезний досвід у роботі над репродукційною гравюрою. І. Н. Павлов зацікавився гравюрою на лінолеумі. За свідченнями Шевердяєва, «у Парижі лінолеум вже витіснив звичайну гравюру. І лише застарілі естети з презирством ставилися до цього нового гнучкого матеріалу». Павлов самостійно розробив техніку гравірування на лінолеумі і прийоми друку. У історію графіки художник увійшов перш за все своїми знаменитими серіями кольорових ліногравюр.

Ще з епохи Відродження почав виявлятися інтерес до екслібрисів. EXLIBRIS – слово латинського походження, набуває в наші дні все велику популярність. Воно означає «з книг... « і часто в цьому сенсі уживається, наприклад: «Exlibris А. А. Сидорова». Але воно має і більш загальний сенс, позначаючи книжковий знак з будь-яким текстом. Екслібрис може бути намальований від руки, по трафарету, відштемпельованим, витиснутим на кришці палітурки або корінці книги (суперекслібрис) або ж наклеєний. Наклеюються найчастіше листи тиражної графіки. Екслібрис може бути пов'язаний з змістом тих книг, для яких він призначений, з особливостями характеру занять їх власника. Вже з винаходом книгодрукування книжний знак став бути схожим на сучасний: маленький естамп, відтиснений з гравірованою на міді або дереві дошки. В кінці XIX – початку XX століття екслібриси все більш охоче гравірують на дереві і новому матеріалі – лінолеумі.

Ліногравюрою займалися знамениті російський художники Б. М. Пустодієв, М. В. Маторін, Суріков, В. А. Фаворській і багато інших. Захоплювалися ліногравюрою і багато російських художників-живописців.

Блискучим офортистом був і Нівінській, що створив цілу школу московських граверів. Серед інших художників, що внесли великий внесок в розвиток радянської графіки був А. І. Кравченко, що так само працював в області ілюстрації і гравюри на дереві, а також інші видатні радянські художники.

Традиції художників старшого покоління продовжують молоді графіки. Більшість з них пройшла грунтовну професійну підготовку в художніх вузах.

  

Гравюра може бути на дереві, на металі або камені, на лінолеумі.

Гравюра на дереві отримала назву ксилографії, від грецького слова «ксилос» (дерево). Існує два види гравюри на дереві: обріз (або поздовжня) і торцева. Сам термін найчастіше позначає чорно-білу торцеву гравюру на дереві, набагато рідше – поздовжню, яку прийнято називати гравюра «обрізу на дереві». Кольорову гравюру так і називають: «кольорова гравюра на дереві». Для гравюри обрізу береться грушева, сливова або липова дошка подовжнього розпилу; зображення вирізується ножем або різцями і стамесками різної величини. Для торцевої гравюри береться поперечна площина дерева твердих порід, в основному кавказької пальми, причому зображення ріжется різцями різної конфігурації.

Гравюри на лінолеумі виконуються різцями різних перерізів, кожен різець має жолобок всередині. Для роботи найзручніший «пробковий» лінолеум, хоча можна застосовувати й інші сорти.

Гравюри на міді роблять на мідній дошці різцями аналогічними тим, якими користуються в торцевій гравюрі.

Термін «літографія» походить від грецького слова «літос» (камінь). У цій техніці зображення наноситься м'яким графічним олівцем особливого складу і різних розмірів на вапняний камінь білого кольору, що має плоску прямокутну форму і зернисту фактуру. Потім камінь обробляється травильним розчином. Літографія, як і гравюра на дереві і на лінолеумі, витримує великий тираж – до декількох тисяч відтиснень.

У спорідненості з літографією стоїть альграфія. В цьому випадку камінь замінюється на алюмінієву пластинку. Але це застаріла техніка. Її недолік – малий тираж.

Офорт включає безліч різновидів. Власне офорт – це зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку, покриту кислототривким грунтом темного кольору. Малюнок продряпуєтся голками різної товщини, після чого травлять в кислоті.

Інший вид офорту – «суха голка». Тут зображення продряпуєтся на дошці, позбавленій грунту, і потім не піддається травленню. До офорту відноситься і «акватінто» – спосіб, за допомогою якого до контуру, протравленого або сухою голкою, додається тон спообом покриття відповідних поверхонь розчином кислоти, що роз'їдає цинк.

Монотипією називається відтиснення, отримане на папері з зображення, нанесеного на металеву дошку або на скло масляними фарбами.

Останніми роками часто застосовують новий вигляд гравюри. Але всі виконуються за принципами гравюри на дереві, ліногравюри або офорту.

 

 

В першому розділі розкривається таке поняття, як «естамп», тобто яке самостійне значення має графічний лист. Другий розділ включає деякі факти з історії виникнення гравюри загалом. Третій розділ містить інформацію про види гравюр. Існує такі види гравюр – на дереві, металі, камені, лінолеумі. Але ці види діляться ще на підвиди. Гравюра на дереві може бути поздовжня або обрізна і торцева. Гравюра на металі – офорт включає безліч різновидів. Взагалі це зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку, покриту кислототривким грунтом темного кольору. Малюнок продряпуєтся голками різної товщини, після чого його травлять в кислоті. Інший вид офорту – «суха голка». Тут зображення видряпуєтся на дошці, позбавленій грунту, і потім не піддається тому засобу, що травить. Причому потрібно враховувати, що і гравюра на лінолеумі, і на дереві, і на металі може бути надрукована трьома способам: високим друком, глибоким і плоским.

Не дивлячись на те, що ліногравюра – це порівняльно новий напрям в мистецтві, вона отримала визнання як мистецтвознавців і художників, так і людей, далеких від мистецтва у всьому світі. Не одне покоління художників-граверів присвятили себе даному виду мистецтва. У різних країнах щорічно проводяться виставки робіт, як майстрів, так і дітей. Наприклад, в Японії в 2001 році проводилася велика виставка різних видів гравюр: ксилографія (різьблення по дереву), літографія (по каменю) офорт (зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку), ліногравюра (на лінолеумі). Роботи, представлені на виставці, були виконані на дуже високому рівні – справа рук справжніх майстрів своєї справи.

 

 

1. Староносов П. Н., Гравюра на линолеуме, М. – Линогравюра, 1938;

Павлов И. ;

2. Маторин М., Техника гравюры на дереве и линолеуме, М., 1952;

3. Левитин Е. С., Современная графика капиталистических стран Европы и Америки, М., 1959;

4. Леонтьева Г. К., Дорогой поиска, Линогравюра – М., 1965.

5. www.in1.com.ua