Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Графічні техніки. Види естампної графіки

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

в Парижі існувало у той час безліч товариств художників-граверів, а так само любителів гравюри. Професійний рівень гравірування був досить високий; художники в більшості своєму не обмежувалися яким-небудь одним видом гравюри, а пробували свої сили і в суміжних областях графіки. Що торкається виникнення перших ліногравюр, то ми не маємо в своєму розпорядженні точних відомостей про те, ким і коли вони були зроблені. У історії мистецтва ще не написано жодної капітальної праці по історії ліногравюри, а відомості про неї вкрай скупі і даються у загальних відомостях з естампами в загальних монографіях. Виникла в цей час гравюра на лінолеумі не відразу набула поширення. Це був період, коли фотомеханічний спосіб друку став витісняти репродукційну гравюру. Шукаючи нові шляхи в мистецтві, художники прийшли до необхідності відродити гравюру як самостійний вид графіки. Від сухої манери поширеної в ті роки в репродукційній штриховій гравюрі, вони перейшли до тональних суцільних покриттів, до світлотіні. Перші роботи в цій сфері робилися в ксилографії.

Перехід від ксилографії до ліногравюри зовсім не висвітлено в спеціальній літературі. В усякому разі, специфіка лінолеуму дозволила досягти ще більшої легкості при гравіюванні, свободи використання в чорно- білому зображенні, а дешевизна матеріалу мала позитивне значення для розвитку кольорової гравюри, де було потрібно багато дощок. Художники працювали в тій чи іншій техніці, а за манерою зображення ксилографії деколи виглядали як ліногравюри.
На розвиток ліногравюри в кінці XIX століття великий вплив справили японські ксилографії, які в цей час стали користуватися широкою популярністю. Досвід японських майстрів становить інтерес для всіх, хто вивчав гравюру, тому на ній необхідно зупинитися.
 
Японська гравюра
 
До Японії гравюра на дереві проникла з Китаю, де вона була відома з глибокої старовини і в основному була присвячена релігійній тематиці. З початку XVII в. у японському мистецтві виникла нова течія. Художники зверталися до природи, до людей, до життя, що оточує їх, і створювали реалістичні твори. Розквіт мистецтва був частково обумовлений тим то в країні після тривалих міжусобних воєн був на довгий термін встановлений мир.
 
Культурним центром країни стало місто Едо, тобто Токіо де працювали близько тисячі художників – граверів. Розквітом усесвітньо відомої японської гравюри вважають період приблизно в двісті років: від середини XVII до середини XIX століття.
Якщо в Європі і в Китаї гравюра зародилася як репродукційна, то в Японії вона стала самостійним видом мистецтва. Японські гравюри відразу можна впізнати за точним малюнком, витонченій лінії, декоративній умовності в кольорі, красивим поєднанням квітів. Цікавий метод їх виконання: робив малюнок зазвичай художник, який ставив свою монограму, а вирізував гравюру майстер-різьбяр і друкував. Ці майстри володіли, як правило, крім досконалості в своїй майстерності і художнім смаком.
Друкувалися японські гравюри водяними фарбами розмішаними на рисовому клеї, який не давав розтікатися барвистому шару. Фарби наносилося широким пензликом типу флейц, а друкувалися гравюри вручну, за допомогою кістяної гладилки, яка за формою нагадувала довгий флакон. Великого тиску не вимагалося, оскільки пористий папір легко вбирав фарбу.
Спочатку в Японії існувала чорна гравюра. Родоначальником її прийнято вважати Моронобу, який зображав нескладні жанрові сцени і окремі фігури. Вперше застосував кольорову гравюру як самостійний вид мистецтва Хоронобу. Своїм розквітом гравюра зобов'язана таким художникам, як Утамаро, Хироге, Хокусай і багато інших.
Девізом для їх творчості можна взяти слова великого художника Хокусаї: «ніщо в природі не повинно бути залишено без уваги».
 
Ліногравюра в Росії
 
У Росії ліногравюра виникла декількома роками пізніше, ніж в інших країнах Європи. Початок XX століття – це період, коли у нас гравюра майже цілком стала репродукційною або виконувала завдання книжкового і журнального оформлення. З найбільших майстрів, що працювали в ксилографії і в офорті, слід в першу чергу назвати В. У. Мате який виховав ціле покоління чудових графіків. Першим з росіян художників застосував ліногравюру Н. А. Шевердяєв, який в час перебування в Парижі в 1906 році виставив свої роботи в цій техніці і мав успіх. У 1907 році до ліногравюри звернувся російський художник-гравер І. Н. Павлов, який вже до цього мав величезний досвід у роботі над репродукційною гравюрою. І. Н. Павлов зацікавився гравюрою на лінолеумі. За свідченнями Шевердяєва, «у Парижі лінолеум вже витіснив звичайну гравюру. І лише застарілі естети з презирством ставилися до цього нового гнучкого матеріалу». Павлов самостійно розробив техніку гравірування на лінолеумі і прийоми друку. У історію графіки художник увійшов перш за все своїми знаменитими серіями кольорових ліногравюр.
Ще з епохи Відродження почав виявлятися інтерес до екслібрисів. EXLIBRIS – слово латинського походження, набуває в наші дні все велику популярність. Воно означає «з книг... « і часто в цьому сенсі уживається, наприклад: «Exlibris А. А. Сидорова». Але воно має і більш загальний сенс, позначаючи книжковий знак з будь-яким текстом. Екслібрис може бути намальований від руки, по трафарету, відштемпельованим, витиснутим на кришці палітурки або корінці книги (суперекслібрис) або ж наклеєний. Наклеюються найчастіше листи тиражної графіки. Екслібрис може бути пов'язаний з змістом тих книг, для яких він призначений, з особливостями характеру занять їх власника. Вже з винаходом книгодрукування книжний знак став бути схожим на сучасний: маленький естамп, відтиснений з гравірованою на міді або дереві дошки. В кінці XIX – початку XX століття екслібриси все більш охоче гравірують на дереві і новому матеріалі – лінолеумі.
Ліногравюрою займалися знамениті російський художники Б. М. Пустодієв, М. В. Маторін, Суріков, В. А. Фаворській і багато інших. Захоплювалися ліногравюрою і багато російських художників-живописців.
Блискучим офортистом був і Нівінській, що створив цілу школу московських граверів. Серед інших художників, що внесли великий внесок в розвиток радянської графіки був А. І. Кравченко, що так само працював в області ілюстрації і гравюри на дереві, а також інші видатні радянські художники.
Традиції художників старшого покоління продовжують молоді графіки. Більшість з них пройшла грунтовну професійну підготовку в художніх вузах.
  
Розділ III. Різновиди гравюри
 
Гравюра може бути на дереві, на металі або камені, на лінолеумі.
Гравюра на дереві отримала назву ксилографії, від грецького слова «ксилос» (дерево). Існує два види гравюри на дереві: обріз (або поздовжня) і торцева. Сам термін найчастіше позначає чорно-білу торцеву гравюру на дереві, набагато рідше – поздовжню, яку прийнято називати гравюра «обрізу на дереві». Кольорову гравюру так і називають: «кольорова гравюра на дереві». Для гравюри обрізу береться грушева, сливова або липова дошка подовжнього розпилу; зображення вирізується ножем або різцями і стамесками різної величини. Для торцевої гравюри береться поперечна площина дерева твердих порід, в основному кавказької пальми, причому зображення ріжется різцями різної конфігурації.
Гравюри на лінолеумі виконуються різцями різних перерізів, кожен різець має жолобок всередині. Для роботи найзручніший «пробковий» лінолеум, хоча можна застосовувати й інші сорти.
Гравюри на міді роблять на мідній дошці різцями аналогічними тим, якими користуються в торцевій гравюрі.
Термін «літографія» походить від грецького слова «літос» (камінь). У цій техніці зображення наноситься м'яким графічним олівцем особливого складу і різних розмірів на вапняний камінь білого кольору, що має плоску прямокутну форму і зернисту фактуру. Потім камінь обробляється травильним розчином. Літографія, як і гравюра на дереві і на лінолеумі, витримує великий тираж – до декількох тисяч відтиснень.
У спорідненості з літографією стоїть альграфія. В цьому випадку камінь замінюється на алюмінієву пластинку. Але це застаріла техніка. Її недолік – малий тираж.
Офорт включає безліч різновидів. Власне офорт – це зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку, покриту кислототривким грунтом темного кольору. Малюнок продряпуєтся голками різної товщини, після чого травлять в кислоті.
Інший вид офорту – «суха голка». Тут зображення продряпуєтся на дошці, позбавленій грунту, і потім не піддається травленню. До офорту відноситься і «акватінто» – спосіб, за допомогою якого до контуру, протравленого або сухою голкою, додається тон спообом покриття відповідних поверхонь розчином кислоти, що роз'їдає цинк.
Монотипією називається відтиснення, отримане на папері з зображення, нанесеного на металеву дошку або на скло масляними фарбами.
Останніми роками часто застосовують новий вигляд гравюри. Але всі виконуються за принципами гравюри на дереві, ліногравюри або офорту.
 
Висновки
 
В першому розділі розкривається таке поняття, як «естамп», тобто яке самостійне значення має графічний лист. Другий розділ включає деякі факти з історії виникнення гравюри загалом. Третій розділ містить інформацію про види гравюр. Існує такі види гравюр – на дереві, металі, камені, лінолеумі. Але ці види діляться ще на підвиди. Гравюра на дереві може бути поздовжня або обрізна і торцева. Гравюра на металі – офорт включає безліч різновидів. Взагалі це зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку, покриту кислототривким грунтом темного кольору. Малюнок продряпуєтся голками різної товщини, після чого його травлять в кислоті. Інший вид офорту – «суха голка». Тут зображення видряпуєтся на дошці, позбавленій грунту, і потім не піддається тому засобу, що травить. Причому потрібно враховувати, що і гравюра на лінолеумі, і на дереві, і на металі може бути надрукована трьома способам: високим друком, глибоким і плоским.
Не дивлячись на те, що ліногравюра – це порівняльно новий напрям в мистецтві, вона отримала визнання як мистецтвознавців і художників, так і людей, далеких від мистецтва у всьому світі. Не одне покоління художників-граверів присвятили себе даному виду мистецтва. У різних країнах щорічно проводяться виставки робіт, як майстрів, так і дітей. Наприклад, в Японії в 2001 році проводилася велика виставка різних видів гравюр: ксилографія (різьблення по дереву), літографія (по каменю) офорт (зображення, нанесене на мідну або цинкову пластинку), ліногравюра (на лінолеумі). Роботи, представлені на виставці, були виконані на дуже високому рівні – справа рук справжніх майстрів своєї справи.
 
Список використаної літератури
 
1. Староносов П. Н., Гравюра на линолеуме, М. – Линогравюра, 1938;
Павлов И. ;
2. Маторин М., Техника гравюры на дереве и линолеуме, М., 1952;
3. Левитин Е. С., Современная графика капиталистических стран Европы и Америки, М., 1959;
4. Леонтьева Г. К., Дорогой поиска, Линогравюра – М., 1965.
Фото Капча