Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

Предмет: 
Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
61
Мова: 
Українська
Оцінка: 

В Остромировому Євангелії вміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоана, Марка та Луки. Книжкова мініатюра дала початок книжковій графіці.

Успішно в країні розвивалося декоративно-ужиткове мистецтво. Його особливістю було співіснування елементів язичницької та християнської ідеології. Надзвичайною декоративністю відзначалися вироби художнього ремесла. Виготовлялось безліч предметів – від ґудзиків до дзвонів. Прикладами художнього литва є мідний хорос, знайдений на Подолі у Києві. Набуло поширення кування та карбування міді, срібла, золота. До бронзових та залізних виробів застосовували інкрустацію золотом і сріблом. Майстри володіли технікою емалей, склоробства, майолікової кераміки. Поширеною була різьба по дереву і кості.
 
4.Усна народна творчість. Музика.
 
Важливе місце в духовному житті русичів займала народна творчість і музична культура. Провідним осередком культури Київської Русі був Києво-Печерський монастир. Він став центром розвитку різноманітних напрямків культури, в тому числі і хорового співу.
За княжої доби відбувається відокремлення народної професійної культури. Почали відрізнятися культура низів і культура князів.
Ще до виникнення писемності у східних слов’ян існували обрядові пісні, легенди, загадки, заклинання, епічні і ліричні пісні. Від часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства до нас дійшли легенди, перекази, дружинні, святкові, весільні пісні, казки, колядки. Водночас виник новий фольклорний жанр – билини, в яких прославляли захисників руських земель. Цей різновид героїчного епосу стає провідним у народній творчості Київської держави. Їх співали під акомпанемент гусел. Найдавнішими, найбільшими за обсягом і найвартіснішими вважаються билини Київського або Володимирового циклу. Оповіді в них пов’язані із стольним градом Києвом і його князем Володимиром Красним Сонечком.
До скарбниці народної музичної культури входили і танці. Про це свідчить мініатюра, на якій зображена танцювальна сцена. На чаші ХІІ ст. з Чернігова зображено жінку, яка танцює під музику гусляра.
Церква намагалася позбутися язичницьких вірувань, але зробити це було дуже важко. Поступово старе і нове об’єднується, утворюючи релігійний дуалізм. Наприклад, стали збігатися в часі звичаї зустрічати весну з Великоднем, русальні обряди з християнською Трійцею, свято Купала – з днем Івана Хрестителя тощо.
Церква активно переслідувала скоморохів (веселих людей) – це перші професійні актори, музиканти, танцюристи. Вони виступали як перед народом так і перед знаттю. В їхньому мистецтві інтегрувалися особливості давнього обрядового театру з деякими рисами княжого театру.
Про високий рівень музичної культури свідчать твори давньоруської літератури, графічні сюжети книжкових мініатюр, фрески тощо. Імена співців Митуси та Ора згадуються і Іпатіївському літописі, а ім’я легендарного Бояна в «Слові о полку Ігоревім». Він виконував пісні в супроводі гуслів. Використовувалися смичкові інструменти – ребек, лютні.
Під час військових походів воїнів супроводжував оркестр, так звана ратна музика. Серед інструментів варто назвати духові – труби, роги, сурми, дудки, окарини, кувички; духові язичкові – волинки або жалейки; ударні – бубни, тарілки, дзвіночки.
Упродовж довгого часу як в церковних богослужіннях так і в фольклорі існували язичницькі та християнські обряди. Запозичені з Візантії церковні піснеспіви впроваджували запрошені до Києва грецькі та болгарські співаки-доместики. Як свідчать джерела кінця ХІ ст. ці співаки проживали поруч з Десятинною церквою. Але найбільш активно домествений спів культивувався у Києво-Печерській лаврі. Імена деяких хористів з цього колективу дійшли до нашого часу. Серед них Стефан – учень Феодосія Печерського. Згодом церковний домествений спів став використовуватися по всіх руських землях, враховуючи місцеві фольклорні народні традиції. Співаки засвоювали мелодії «з голосу» і відтворювали з пам’яті, що привело до створення акапельного церковного співу без інструментального супроводу.
Особливим авторитетом в Київській Русі користувалася музика дзвонів, яка супроводжувала свята, збирала людей на віче.
Підсумовуючи зазначимо, що із запровадженням християнства на Русі відбулися значні зрушення у культурному житті східних слов’ян. За досить короткий час давньоруська культура досягла високого рівня, посівши помітне місце у колі середньовічних культур світу.
 
Тема 3. Українська культура у XIV – першій половині XVII ст.
 
1.Поширення гуманістичних ідей у духовній культурі України.
2.Розвиток освіти, наукових знань та книгодрукування. Культурно–просвітницька діяльність братських шкіл.
3.Архітектура і образотворче мистецтво. „Золотий вік“ Львівського архітектурного Ренесансу.
4.Музична культура і театральне мистецтво.
Джерела і література: 
 
1.Поширення гуманістичних ідей у духовній культурі України.
 
У європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV – середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін. В останній третині XV ст. в Італії та південній Франції помітно зміщення гуманістичних інтересів до природничих наук, натурфілософії, теології. Цей період прийнято називати пізнім гуманізмом.
В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV – XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених – вихідців із українських земель – Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксолана та ін. Вони вивчали латинську мову, вчилися у європейських університетах і збагатили ренесансну культуру творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти її у світі. Гідність людини гуманісти розуміли
Фото Капча