Ґрунтознавство з основами меліорації

Солоді формуються у гідроморфних і напівгідроморфних умовах. Характерною ознакою їх є поєднання тимчасового перезволоження з низхідними потоками води.

Тимчасове затоплення зумовлює розвиток відновлюваних процесів, під час яких відбувається гідроліз мінералів з утворенням рухомих продуктів розкладу. Ці продукти вимиваються в нижні шари ґрунту, через що профіль чітко диференційований на елювіальний та ілювіальний горизонти з добре вираженими морфологічними ознаками оглеєння: сизі й іржаві плями, наявність залізо-марганцевих конкрецій та ін.

Залежно від умов утворення солоді поділяють на три підтипи: лучно-чорноземні, лучні (дерново-глейові) і лучно-болотні та на три роди – звичайні, безкарбонатні та солончакові.

Крім того, за глибиною осолоділого профілю горизонтів Eh+Egl солоді поділяють на мілкі – менше 10 см, середні – 10-20 см і глибокі – понад 20 см.

Наприклад, профіль лучно-чорноземного підтипу середньоглибокої солоді має таку генетичну будову:

• гумусовий слабоелювійований горизонт – Н (е) – 0-35 см;
• гумусово-сильноелювійований горизонт – Eh – 36-55 см;
• елювіальний слабоелювійований горизонт – Ehigl – 56-75 см;ілювіальний слабоелювійований і гумусований горизонт – Iehgl – 76-120 см;
• материнська порода Pgl – 121см і глибше; лесовидний суглинок, оглеєний, безкарбонатний, сизо-бурий з окремими іржавими плямами.

У гранулометричному складі солодей прослідковується різкий перерозподіл мулу у профілі. Склад гумусу солодей близький до складу гумусу підзолистих ґрунтів, а його кількість незначна – 2-3%. У горизонтах НЕ і Е в багатьох випадках виявлено катіони обмінного водню (Н+) та алюмінію (Al3+), у зв’язку з чим у цих горизонтах реакція ґрунтового розчину кисла, а в ілювіальному – нейтральна або лужна.

Природна родючість солодей дуже низька. У верхніх осолоділих горизонтах мало органічних речовин (1-2%) та поживних елементів. Тому для підвищення родючості солодей треба вносити багато органічних і мінеральних добрив, а також проводити вапнування та глибоке розпушування.

12. 6 Ґрунти Гірського Криму

Гірський Крим займає 1/5 частину півострова і являє собою смугу шириною до 50 км і довжиною 150-160 км, яка на півночі поступово зливається з Кримською провінцією Сухого Степу, а на півдні простягається вздовж берега Чорного моря.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов у межах Гірського Криму виділяють чотири вертикальні підзони: передгірно-степову, передгірно-лісостепову, гірсько-лісову і зону південних схилів головного пасма Кримських гір.

Найбільш поширеними ґрунтами на території Гірського Криму є чорноземи залишково-карбонатні та дерново-карбонатні. Відносно поширеними є чорноземи звичайні передгірні і коричневі ґрунти. Дещо менше поширені буроземи та лучні ґрунти.

У передгірно-степовій зоні на межі із зоною Сухого Степу поширені чорноземи на щільних глинах, майже половина яких є солонцюватими, у понижених елементах рельєфу – лучно-болотні, болотні, а також лучні солонці.

Чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні формуються на вершинах увалисто-горбистих рівнин і характеризуються такою будовою профіля:

• гумусово-карбонатний горизонт Нк – 0-38 см;
• верхній перехідний до породи гумусовий карбонатний горизонт Нрк – 39-61 см;
• нижній перехідний до породи горизонт слабогумусований і карбонатний Phk – 62-75 см;
• материнська порода Pk – делювій давніх глин; червонувато-бурий з білуватим відтінком, зі 100 см – буро-червонуватий.

За гранулометричним складом ці ґрунти переважно легкоглинисті. Ґрунти характеризуються відносно добрими фізичними і водно-фізичними властивостями: щільність складення у профілі коливається від 1, 14 до 1, 28г/см3, а щільність твердої фази 2, 60-2, 67г/см3; загальна пористість – 45-56%, максимальна гігроскопічність – 11, 8-69, 5%.

Позитивні і фізико-хімічні та агрохімічні властивості. Ґрунти лужні (рН водне дорівнює 7, 2-7, 4), гідролітична кислотність – 0, 6-0, 7мг-екв/100 г ґрунту. На глибині до 40 см вміст гумусу становить 3, 0-3, 2%, але з глибиною різко знижується і складає 1, 0-1, 2%.

Валових форм азоту міститься 0, 14-0, 20%, фосфору – 0, 10-0, 12 і калію – 1, 3-1, 9%.

Чорноземи звичайні міцелярно-карбонатні придатні для вирощування озимої пшениці, ячменю, кукурудзи, ефіро-олійних культур, садів і виноградників. Хвилясто-горбистий рельєф цієї території обумовлюють розвиток ерозії, тому застосування протиерозійних заходів є обов’язковим.

Коричневі ґрунти формуються на однорідних глинистих породах під лісовою і чагарниковою рослинністю.

У профілі коричневого ґрунту виділяють такі генетичні горизонти:

• лісова і трав’яниста підстилка Но – 0-2 см;
• гумусово-дерновий, помітно елювіальний горизонт Н (е) d – 3-14 см;
• гумусний слабо ілювійований горизонт Н (і) – 15-30 см;
• верхній перехідний гумусовий горизонт Hр – 31-55 см;
• нижній перехідний слабогумусований, карбонатний горизонт Phk – 56-80 см.
• материнська порода Рк – 81см і глибше; елювій глинистого сланцю, сизий, щільний, багато карбонатного міцелію.

Серед коричневих ґрунтів переважають важкосуглинкові та легкоглинисті різновидності. Характерною їх особливістю є наявність скелетних частинок у вигляді щебеню і каменів.

Ці ґрунти мають підвищену щільність складення (1, 39-1, 55 г/см3) і щільність твердої фази (2, 70-274 г/см3), водночас дещо занижену загальну пористість (43-49%) і пористість аерації при НВ (21-24%).

Коричневі ґрунти степового передгір’я містять 2, 6-3, 6% гумусу в горизонті Н і 1, 2-2, 3% на глибині 30-40 см. Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної або слаболужна (рН=6, 4-7, 4). Валові запаси поживних речовин досить значні: азоту – 0, 16-0, 30, фосфору – 0, 10-0, 17, калію – 2, 68-2, 84, а CaCO3 –