Характеристика функцій об’єктивного юридичного права

Об'єктивне право – це система загальнообов'язкових, формально визначених юридичних норм, які встановлюються і забезпечуються державою та спрямовані на урегулювання суспільних відносин.

Об'єктивне право – це законодавство, юридичні звичаї, юридичні прецеденти і нормативні договори даного періоду в конкретній державі.

Об'єктивне право, подібно об'єктивній реальності, існує незалежно від волі конкретної особи – суб'єкта права, а також незалежно від того, знає чи ні про нього ця особа. Об'єктивне право реально набирає форми законів та інших джерел (форм) права, які визнаються державою. [3, c. 703]

Визначаючи людську діяльність, юридичні норми надають існуючим між людьми стосункам особливий характер, перетворюючи їх з фактичних відносин в юридичні.

Оскільки людина керується у своїй діяльності юридичними нормами, її ставлення до інших людей визначається не тим, що видається їй фактично можливим у кожному конкретному випадку, а тим, як розмежовує ці інтереси право.

Тобто, існування права виражається як в існуванні юридичних норм, так і в існуванні юридичних відносин.

Юридичні норми і юридичні відносини – це дві різні сторони права: об'єктивна і суб'єктивна. Або, іншими словами, це об'єктивне і суб'єктивне право.

Юридичні відносини називаються правом суб'єктивним, тому що певні права і обов'язки складають приналежність суб'єкта, без суб'єкта, поза ним вони не існують: права і обов'язки повинні комусь належати. У той же час, юридичні норми не стосуються суб'єкта. Вони мають більш загальний і абстрактний характер, вони не стосуються безпосередньо конкретного суб'єкта і називаються правом в об'єктивному розумінні, або об'єктивним правом. Вивчаючи право в цілому, необхідно звернути увагу на співвідношення об'єктивного та суб'єктивного права та особливостей кожного з них.

Почнемо з об'єктивного права, оскільки суб'єктивне право обумовлюється об'єктивним, і власне об'єктивне право є основою для вироблення головних положень теорії права в цілому. Проте, слід мати на увазі, що в історичному плані суб'єктивне право виникає раніше, воно передує об'єктивному, оскільки історичний розвиток завжди починається від конкретного, а не від загального.

Тому раніше, створюються окремі суб'єктивні права, а вже потім норми, які їх регулюють. Але після того, як певна юридична норма вже склалася, вона вже необхідно обумовлює собою суб'єктивне право.

Отже, об'єктивне юридичне право, або право – це система загальнообов'язкових, формально визначених, гарантованих державою юридичних норм, що встановлюють права та обов'язки учасників правовідносин та виступають, як регулятор суспільних видносин. [2, c. 432]

 

 

Слід розрізняти ознаки і властивості права. Ознаки характеризують право як поняття, властивості – як реальне явище. Сутність права полягає в тому, що воно відображає нормативно-визначену, гарантовану державою міру свободи особистості.

Об'єктивно юридичне право – це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих, забезпечених державою, з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин.

Право – це система норм (правил поведінки) і принципів, сформованих у суспільстві і визнаних його більшістю як справедлива міра свободи і рівності, закріплених (установлених чи санкціонованих) і забезпечуваних державою в якості регуляторів суспільних відносин з метою узгодження (компромісу) індивідуальних, соціально-групових і суспільних інтересів. [6, c. 640]

За своєю якістю і формою право створюється в результаті спільних зусиль громадянського суспільства (народу) і держави як специфічний регулятор суспільних відносин з метою підтримання соціальної стабільності, злагоди та порядку.

Право – це реальне соціальне явище, своєрідний ефективний накопичувач пізнавального соціального досвіду, продукт культурно-історичного життя суспільства, його нормативно-ціннісна система. Поза суспільством, у природі, право не існує.

Ознаки права

Соціальні:

1. Втілює справедливу міру свободи і рівності, визнану більшістю населення і підтримувану активною меншістю. Своїм загальним масштабом і рівною мірою право вимірює, «відміряє» і оформлює саме свободу в людських взаєминах, свободу індивіда як у відносинах з іншим індивідом, так і з суспільством у цілому. Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів «користування свободою». Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допустити анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших громадян.

Тому в суспільстві має установлюватися міра свободи людини, достатня для її повного самовираження, і водночас перешкоджає будь-яким спробам особи використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Право дає міру, а справедливість контролює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між претензією і обов'язком, свободою і відповідальністю, злочином і покаранням, працею і винагородою (справедлива міра свободи і рівності).

Отже, у праві свобода, рівність і справедливість виявляються суміжними, оскільки справедливість реалізується в умовах свободи і рівності, а свобода передбачає рівність прав. У цьому полягає цінність права як системи норм, розрахованої на визнання народом.

2. Виступає регулятором суспільних відносин, що є його основним соціальним призначенням; впливає на свідомість і поведінку осіб; узгоджує індивідуальні, соціально-групові й суспільні інтереси.

Юридичні:

1. Нормативність – складається з правових норм і принципів як основних (базових) елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність – право виступає як загальний масштаб (регулятор) поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.

2. Системність – є системою погоджених, упорядкованих норм і